Коли нарешті політики усвідомлять цінність стабільності економічного порядку та судової практики?!

  Парламент ухвалив в першому читанні законопроєкт №6013 «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період», основною метою якого є скасування Господарського кодексу України.

  Стенограма обговорення цього обговорення в залі Верховної Ради переконує, що депутати, м’яко кажучи мало турбуються економічними наслідками власних рішень та не вважають цінністю стабільності економічного порядку та судової практики.

  Хотілося б нагадати народним депутатам про небезпеку руйнування системоутворювальних актів в правовій системі країни, тим паче в період війни та обмеженості доступу громадських інститутів та бізнесу до обговорення найважливіших правових рішень.

  Кожен крок на зміну правил в економіці має бути виваженим та продуманим, що вимагає урахування усіх наслідків законодавчих новел для бізнесу та інвестицій. На жаль, законопроект №6013, цього позбавлений.

  Тут потрібно відверто визнати, що відповідні ініціативи є зведенням «наукових рахунків» (цивілістів з господарниками), які сягають у давнє радянське минуле. Маємо спробу декодифікації всупереч європейському дуалізму цивільних та комерційних (господарських) кодексів та повернення у колоніальну московську традицію єдиного та всеохоплюючого Цивільного кодексу, що робить його нестабільним та перенасиченим спеціальними положеннями.

  ГК України – активно застосовується судами та суб’єктами господарювання та має величезну практику застосування. Кодекс відображає структуру вітчизняного господарського законодавства, що само по собі є цінністю в умовах неймовірної розгалуженості господарських законів (понад 300). Лише ГК узагальнює всі інструменти впливу держави на економіку.

  ГК входить у двадцятку найбільш «читабельних» законодавчих актів на сайті ВР України. Понад 140 разів до нього вносились зміни, що також говорить про його значимість та актуалізацію.

  Існує безумовний зв'язок ГК з господарським судочинством. Хоча голова ВР та ініціатор законопроєкту 6013 при його обговоренні запевнив, що будь-якого випливу на господарське судочинство скасування ГК не матиме, таке твердження є необґрунтованим.

  При скасуванні кодексу втрачається розуміння «господарських відносин», «сфери господарювання», а відповідно – предмету спорів, які розглядаються господарськими судами. Адже Закон «Про судоустрій та статус суддів» та Господарський процесуальний кодекс оперують саме цими поняттями при визначенні юрисдикції господарських судів.

  Поняття «суб’єкт господарювання» та «підприємства» випадає з правового поля, хоча застосовано не лише у Конституції, але й у тисячах нормативно-правових актів, в Угоді про асоціацію України з ЄС.

  Жодних реальних проблем у тлумаченні співзастосування ГК і ЦК не виникає, що підтверджується не лише практикою господарського судочинства, але й справами Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України. Приклад, який наводять ініціатори законопроєкту про вирішення Верховним судом проблеми приватного підприємства свідчить якраз про те, що судова гілка влади цілком здатна без втручання законодавців застосовувати кодекси та долати прогалини. Це є набагато ціннішим дійством, ніж постійне руйнування «правил гри» в економіці кожним скликанням Парламенту.

  Автори законопроєкту пропонують зруйнувати чинний правовий режим державного майна не лише щодо державних та комунальних підприємств, перетворивши їх у господарські товариства, але й щодо усіх державних та комунальних установ та організацій!, зробивши їх власниками майна.

  У публікаціях різноманітних авторів неодноразово зазначалося про карколомні наслідки подібного скасування речових прав на майно державних та комунальних установ та організацій, непідкріплених будь-яким вітчизняним досвідом застосування, що спровокує тіньову приватизацію та переділ залишків публічної власності.

  Адже все державне майно так чи інакше закріплено за підприємствами, установами та організаціями. Тепер все це майно має бути переоформлено в режим власності цих організацій, оренди чи довірчого управління майном. Складно навіть уявити масштаби зловживань у зв’язку із цими титульними «махінаціями». Довірче управління, що довело свою вразливість у приватному секторі економіці пропонується екстраполювати на публічну власність. Дуже багато положень ГК пропонується скасувати взагалі без будь-яких пояснень та урахування ефективності їх дії.

  В якості прикладу звернемо увагу на окремі дієві норми ГК, відсутність яких здатне утворити болючу економіко-правову прогалину у той час, коли ЦК не здійснює відповідного регулювання:

  - судовий примус до укладення договорів публічної спрямованості, що дозволяє уникати зловживань монополістів (ст. 187), реалізовувати домовленості за попереднім договором та сервітутом;

  - залікова неустойка та 6-місячні обмеження нарахування штрафних санкцій (ст. 232), яка рятує від банкрутства суб’єктів господарювання (ст. 232);

  - визначення штрафних санкцій у державному секторі (ст. 231) як форма попередження корупційних зловживань із визначенням форми відповідальності;

  - положення щодо примірних договорів, які забезпечують бажану для держави модель поведінки підприємців у чутливих сферах (ст. 179);

  - зникнення самого поняття «підприємства», яке застосовується не лише в Конституції України, але й понад 40 разів в Угоді про асоціацію з ЄС (якщо відмовитись від нього, то як будемо виконувати Угоду?);

  - субсидіарна відповідальність держави та територіальних громад за боргами некомерційних суб’єктів господарювання публічної форми власності (ст.ст. 76-79, 137);

  - заборона на обмінні операції в державному секторі економіки (ст. 293), що перешкоджає бартеризації та відповідній тінізації господарських операцій;

  - обмеження на зовнішні запозичення для державних підприємств, що убезпечує від непередбачуваного збільшення державних боргів (ст. 67);

  - інститут соціально-комунальних зобов’язань (ст. 177), що забезпечує розвиток міської інфраструктури у містобудуванні;

   - інститут агентського договору, який широко застосовується у зовнішньоекономічних операціях, але не передбачається у ЦК (ст. 295-305);

  - застосування подовженої позовної давності у випадку аварій та руйнування будівель з вини будівельників (ст. 322);

  - перевищена заборгованість як підстава банкрутства (ст. 205);

  - існування інших структурних підрозділів, крім філій та представництв, через які можуть відкриватися рахунки та здійснюватися діяльність(ст. 64);

  - регламентація порядку обрахування позовної давності у договорах перевезення вантажів, що забезпечує права сторін на претензії (ст. 315);

  - спрощена форма посвідчення копій документів, що подаються суб’єктами господарювання органам влади шляхом засвідченням підписом (ст. 58 ГК);

  - визначення обсягу поняття посадових осіб суб’єктів господарювання, що дозволяє застосовувати приписи інших актів трудового, адміністративного, фінансового та іншого законодавства (ст. 65);

  - засади застосування адміністративно-господарських санкцій (гл. 27) не як простого переліку санкцій, а як інституту у складі інших мір відповідальності тощо.

  Безвідповідально на сьогодні ставити питання про скасування усього кодексу, примушуючи бізнес до величезних тягот реорганізаційних процедур. Оскільки перетворення потребуватимуть 250 тис. приватних та дочірніх підприємств, 40000 фермерських господарств, десятки тисяч інших суб’єктів. І справа не лише в витратах, на які повинні буде понести бізнес, знесилений війною. Справа у здоровому глузді, дбайливості про економіку та врахування принципу пропорційності.

  Адже для усунення прогалин в регулюванні діяльності окремих юридичних осіб достатньо кількома нормами прирівняти їх правовий статус, наприклад, до товариств з обмеженою відповідальністю. Багатомільярдні витрати бізнесу чи чітке регулювання? Для розвинутих правових порядків вибір був би очевидним.

  Так само якщо не подобається речові права на майно державних та комунальних організацій – можна спробувати запровадити для окремих із них інші форми майнових режимів, а не кидання усієї країни в науковий експеримент.

  Причому, методологія подібної дбайливості закладена у Законі «Про основні засади регуляторної політики у сфері господарювання», який, на жаль, повсюдно та повсякчасно ігнорується владою.

  Але хотілося б сподіватися, що ситуація зміниться. Принаймні прийде усвідомлення, що законотворчість – це не арена для наукових розбірок, у які суспільство намагають втягнути деякі цивілісти, використовуючи страшний момент війни та адміністративні важелі.

  Законодавчі рішення мають сприяти бізнесу, йти шляхом систематизації розпорошеного господарського законодавства, а не підтримувати його турбулентність прожектами за прикладами «недоімперії».

Подцерковний Олег,

експерт ГО «Координата»,

д.ю.н, професор, член-кореспондент

Національної академії наук України,

арбітр, член Президії МКАС при ТПП України