Онтологічні засади економічного аналізу права як напряму розвитку господарсько-правової науки в контексті євроінтеграційних процесів

Економічний аналіз права (Law and economics) на сьогодні є найбільш дискусійним напрямом поєднання наукових можливостей двох дисциплін – права і економіки. Полярність поглядів різних вчених на можливості, важливість та доцільність застосування (як для права, так і для економіки) Law and economics сягає від повного беззастережного схвалення до критичного несприйняття.

Прибічники Law and economics вказують, що такий розвиток наукових досліджень являє собою передовий напрям на стику економіки і юриспруденції, є окремою науковою дисципліною, яка має як велике теоретичне, так і значне практичне застосування. Вона може використовувати методологічний апарат економічної науки при вивченні, наприклад, теорії права та здійсненні аналізу законодавства і судової практики. Основою такого вивчення стає метод неоінституційної економічної теорії, на підставі якого є можливість здійснювати аналіз ефективності застосування різних юридичних доктрин без наполягання на тому, що така ефективність є, або може стати критерієм їх оцінки [1, с. 4].

Антитезою цьому слугують позиції, щодо яких методологія позитивної економічної теорії в тому вигляді, в якому вона описана вище, насилу сприймається юристами. Позитивні економічні моделі занадто спрощені і не охоплюють всієї складності правових явищ які треба пояснити. Економічний підхід не може забезпечити всеосяжного охоплення правових питань, він неповний і є допоміжним засобом для інших точок зору. Він неминуче акцентує увагу на тих правових аспектах, в роботі з якими має відносну перевагу. Використання юристом економічної теорії для отримання дескриптивних теорій про економічний зміст і послідовності правових систем, піднімає проблему як методологічного, так і емпіричного плану. Дескриптивні правові моделі засновані на методології, відмінної від використовуваної в моделях, створених виключно для прогнозування [2]. Проте, критики зазначають, що їх підхід не означає, що економічний аналіз права є неспроможним. Критична позиція виправдана переконанням, що тільки за допомогою розгляду обмежень і недоліків економічної теорії можна повністю оцінити її внесок у юридичну науку [2].

В контексті євроінтеграційних процесів вказаний науковий напрям вбачається доволі перспективним, адже його результати можуть безпосередньо позитивно впливати як на внутрішню, так і на зовнішньоекономічну політику України (як довгострокову (стратегічну), так і поточну (тактичну)), її економічну інтеграцію з Європейським Союзом та виконання Україною прийнятих на себе зобов’язань, щодо розбудови і розвитку ринкової економіки, що прямо передбачено в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 року.

Слід наголосити, що інтерес до економічного аналізу права полягає у тому, що економічна теорія надає в розпорядження юристів основні принципи, які дозволяють більш чітко організувати всю сукупність правових норм. Економічний підхід спонукає юристів враховувати кінцеві цілі, результати правових норм і звертає увагу на можливі несприятливі наслідки прийняття і їх застосування [3, с. 4].

Головний «ідеолог» сучасного Law and economics Р. А. Познер ввів в науковий обіг основний його принцип – принцип ефективності, суть якого полягає в тому, що економічний аналіз права дозволяє приймати такі рішення, які спонукають юристів імітувати «ідеальний ринок» [4, с. 21], тобто економіку. Саме даний принцип повинен стати для юристів своєрідною «точкою відліку» при проведенні наукових досліджень.

Вказана формула («ідеального» ринку) широко відома юридичній спільноті. Мова йде про системоутворюючу категорію правового господарського порядку, нормативні засади якої закріплені у ч. 1 ст. 5 Господарського кодексу України «Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання». Відповідно до зазначеної норми правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Фактично мова йде про систему ідеального економічного середовища, яке має ґрунтуватися на нормах Конституції України і віднайти баланс між приватно-публічними інтересами представників різних рівнів господарських систем. Відповідно до теорії систем, яка набула популярності протягом останнього століття, організовані групи людей будь-якого рівня (суспільство, територіальна громада, організація) розглядаються як соціально-економічні системи, сутнісні характеристики яких науковці визначають як діалектичну єдність інтересів, що у свою чергу детермінуються потребами економіки як цілісного організму. В аспекті цього дослідження нас цікавлять суб’єкти господарювання та їх об’єднання як соціально-економічні (господарські) системи, що характеризуються специфікою. Інтереси такої системи зумовлюють її завдання та функції в економіці держави і спрямовані на забезпечення та вирішення спеціальних завдань [5, с. 40].

Будучи частиною національного правового порядку, правовий господарський порядок спрямований на забезпечення ефективного функціонування економічної системи, в цілому, та її складових. Насамперед, такий висновок випливає з характеру норм, які складають конституційні основи правового господарського порядку, закріплених у ч. 2 ст. 5 Господарського кодексу України.

По суті у правовому вимірі отримали вираз такі елементи економічної системи країни, як:
-соціально-економічні відносини;
-організаційно-правові форми господарської діяльності;
-господарський механізм; система стимулів і мотивацій учасників;
-економічні зв’язки між підприємствами та організаціями.

Саме така структура економічної системи переважно представлена у наукових джерелах економічного профілю. Досвід економічних перетворень протягом останніх десятиліть дає можливість замислитися над досить важливими у конституційно-правовій площині питаннями визначення вектору розвитку економічної системи держави та винайдення ефективних економіко-правових методів забезпечення її сталого розвитку [6, с. 5, 7].

Дослідження проблем конституційної економіки має велике практичне значення, оскільки дозволяє виявити конституційно-правові передумови ефективного розвитку економіки і визначити, яким чином економічні процеси впливають на державу, а фундаментальні норми права впливають на розвиток економіки [6, с. 170].

Переважно підтримуючи ідею проф. А. А. Устименко, слід відзначити, що всю багатоманітність господарських (економічних) відносин неможливо врегулювати виключно нормами Конституції, навіть, якщо пропагувати той принцип, що норми Конституції є нормами прямої дії. Декларативність зазначеного положення подекуди часто «не спрацьовує» на практиці при захисті суб’єктами господарювання свого порушеного права у судовому порядку.

Правовою особливістю конституційного економічного порядку є те, що відповідні конституційно-правові норми не тільки визначають зміст поточного господарського законодавства, а таким чином і зміст правового господарського порядку, але і на підставі ст. 8 Конституції України є нормами прямої дії, що має підвищувати значення конституційно-правових засад для ефективного розвитку економічних відносин. Положення про пряму дію конституційно-правових норм робить категорію конституційно-економічного порядку не тільки доктринальною, концептуальною категорією, але безпосередньо самостійним регулятивним правовим феноменом [8, с. 13].

Відтак необхідно визнати, що часткові поліпшення систематики функціонування як господарського механізму, так і правового господарського порядку в цілому є обмежено ефективними, адже саме сюди держава традиційно спрямовує власні реформаторські намагання. Об’єктом спрямованого втручання має стати вся економічна система суспільства, включаючи умови відтворення всіх її базових чинників, особливо на її перехідному пострадянському етапі, що відбувся і не завершився, і водночас вимагає здійснення вже нової трансформації, що викликана глобалізацією, інформаційно-комунікативною властивістю сучасних економічних процесів, технологічними імперативами забезпечення конкурентоздатності на глобальних ринках [7, с. 117].

Проте, не лише представники сучасної господарсько-правової науки розуміють актуальність поєднання надбань економіки і права. 

Зрозуміло, що економічний базис є основою суспільства як системи, що інтегрує всі його частини та підсистеми в єдиний організм, зумовлюючої, в кінцевому рахунку, їх зміст, функціонування і розвиток. Що ж до основних керуючих (держава) і регулюючих (право) механізмів суспільства, то треба розуміти визначальну роль економічного базису. Адже держава і право - це розташовані безпосередньо над базисом частині надбудови, які доповнюють його керуючими і регулюючими механізмами. Залишаючись елементами надбудови, вони, тим не менш, як регулюючі чинники є найближчими «помічниками» базису. Звідси випливає, що особливості права, як і держави, безпосередньо обумовлені економічним базисом не тільки тому, що таку роль він відіграє по відношенню до надбудови взагалі, але й тому, що функціонування економічного базису і права взаємопов’язані [11, с. 212].

Все це доводить актуальність і цінність економіко-правових досліджень. 

Проте, чи є такий напрям новим для правової науки? На сьогодні вказане поєднання наукових можливостей двох дисциплін – права і економіки – з успіхом реалізується в межах господарсько-правової доктрини.

Саме в цьому, на нашу думку, знаходить свій вияв ідея загального господарського правового порядку.

Як зазначають вчені, методологічна недостатність наявних досліджень правовідносин полягає у використанні науковцями теоретичної бази виключно юридичної науки. Проте економіко-правові дослідження щодо питань стосовно форми економічного/господарського відношення повинні враховувати надбання економічної науки. За неоінституціоналістською теорією Р. Коуза, фактичні економічні відносини за певних умов можуть не потребувати правового регулювання. Як наслідок, правовідношення є лише можливою формою певного економічного відношення.

У свою чергу, В. В. Поєдинок, підтримуючи визнання особливої ролі права в системі соціальних регуляторів, вважає, що множинність останніх дозволяє говорити про правовідношення як про форму економічного відношення лише з часткою певної умовності, оскільки правове відношення охоплює лише частку (окремий аспект) змісту економічного відношення. На думку дослідниці, в цьому випадку термінологічно більш правильно говорити про правовідношення як про спосіб вияву економічного відношення в праві або як про опосередкування правовідношенням економічного відношення [13, с.11, 12, 13].

Академік В. К. Мамутов послідовно і переконливо доводить, що для здійснення економіко-правових досліджень недостатньо лише визнання їх необхідності і можливості. Проведення таких досліджень вимагає від юридичної і економічної науки конструктивного підходу саме до завдань таких досліджень. Основним завданням юридичної науки є проведення досліджень, спрямованих на забезпечення оптимального правового регулювання, на аналізі сутності врегульованих правом відносин і на досягнення відповідності регулювання цієї сутності. Саме це потребує виходу за межі права і правових категорій, розгляду відповідних економічних питань, вивчення ефективності права, его вплив на життя і розробку необхідних коригувань до чинного законодавства. Наука повинна сприяти реалізації норм, повному і ефективному застосуванню права для впливу на економіку. Таким чином, для забезпечення оптимального правового регулювання необхідно проведення комплексних економіко-правових досліджень, спільної цілеспрямованої роботи економістів і юристів-господарників [14, с.16, 17, 20].

Адже існування такої системи законодавства, яка відповідала б вимогам узгодженості, збалансованості і повноти є скоріше ідеалом, ніж реальністю. Забезпечення повного, несуперечливого та самодостатнього законодавчого регулювання всіх можливих відносин в принципі неможливо, як таке, що не сумісне з ринковим типом економіки (господарювання) з його множинністю автономних центрів (господарських / економічних систем) прийняття рішень та механізмом договірної саморегуляції відносин [15 , с. 28].

До речі, академік В. К. Мамутов вперше ввів в науковий обіг таких термін як «юрекономіка» та переконливо обґрунтував актуальність такого наукового напряму та його позитивний ефект для економіки держави. Економіко-правові дослідження (юрекономіку) можна охарактеризувати як певне поєднання конкретно-економічного і господарсько-правового напрямів. Правовий компонент такого утворення базується на арсеналі науки господарського права. Емпіричний – на конкретно-економічних дослідженнях, які можна назвати економікою правового регулювання. Предметом такого наукового напряму є відносини управління економікою [14, с.60, 88].

Суть такого ефекту полягає в тому, що право є головним фактором соціально-економічного розвитку, важливою організуючою силою, інструментом упорядкування суспільних відносин, однією із форм управління економікою [14, с.22].

Господарське право спрямовано, перш за все, на регулювання господарської діяльності різних форм власності, організаційних форм, видів діяльності та сфер економічного буття суспільства.
Правове регулювання господарської діяльності можна охарактеризувати в цілому як інструмент (механізм, засіб) забезпечення організованості і порядку в економіці.

Ефективне правове регулювання економічних процесів, що відбуваються в державі на сьогодні можливе лише за допомогою господарсько-правових норм, які характеризуються такою специфічною ознакою, що виокремлює їх від норм інших галузей права, як зміст: вони містять правила у сфері господарювання (щодо безпосереднього здійснення господарської (економічної) діяльності та/або організації, управління такою діяльністю).

Вказане дає всі підстави стверджувати, що як юристами, так і економістами вже давно (починаючи із 60-х років ХХ століття) розуміється необхідність інфільтрації та конвергації економіки і права.

Позитивним вбачається те, що такі процеси (конвергації та інфільтрації) дозволять:

• досягти позитивного ефекту для економіки держави завдяки належному правовому регулюванню окремих сфер та галузей економіки;
• уникнути конфлікту інтересів між суб’єктами різних рівнів господарських систем;
• забезпечити потреби усіх суб’єктів різних рівнів господарських систем;
• забезпечити (як наслідок) баланс інтересів суб’єктів різних рівнів господарських систем, що
• наблизить економіку держави до стану правового господарського порядку, як бажаної «ідеальної» моделі економіки.

Проте, з урахування набутого досвіду, слід зосередити свою увагу на теоретико-методологічних засадах диференціації та уніфікації між економічним аналізом права (Law and economics) та юрекономікою.

Спільним елементом двох наукових напрямів на сьогодні слід визначити мету і предмет дослідження.
В якості мети можна визначити ефективне функціонування економіки в цілому та її окремих частин (ринків). Економічна ефективність характеризує результативність діяльності економічних систем, основною особливістю яких є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих цілей (зокрема, одержання прибутку). Фактично мова іде про те, що економічна ефективність це досягнення найбільших результатів за найменших затрат.

Натомість ефективність в праві, як правило, оцінюється з позиції ефективності механізму правового регулювання. Механізм правового регулювання націлений на досягнення певного соціального результату, отримання такого ефекту, до якого законодавець свідомо прагнув при введенні в дію відповідної правової норми. Проблема ефективності механізму правового регулювання є частиною більш широкої проблеми - ефективності права. У цілому під ефективністю права розуміється результативність правового впливу. Вона характеризується, перш за все, відношенням між фактичним результатом дії юридичних норм і тієї соціальною метою, для досягнення якої ці норми були видані. Так, питання про ефективність права може бути розглянуто з точки зору його соціальної ефективної «якісної» сторони. З цієї точки зору ефективність права виражається в тому, якою мірою досягається стратегічна мета права як регулятора - забезпечуються організованість і порядок у суспільному / економічному житті. Вимірювання соціальної ефективності права має, перш за все, виходити з оцінок права з якісної сторони [15, с. 184].

Таким чином ідея Р. А. Познера щодо створення «ідеального» економічного середовища шляхом здійснення економічного аналізу права повністю корелюється із розумінням юристами ефективності правового регулювання впливу на економіку.

В якості головного висновку слід наголосити на позиції В. К. Мамутова, щодо якої «для забезпечення оптимального правового регулювання необхідно проведення комплексних економіко-правових досліджень, спільної цілеспрямованої роботи економістів і юристів-господарників» [14, с.20]. Таким чином, предметом дослідження економічного аналізу права є ефективність правового регулювання економіки.

Щодо відмінностей, які на сьогодні існують і в праві, і в економіці, і які впливають на розвиток такого наукового напряму як економічний аналіз права - це шляхи пізнання та інструментарій досягнення означеної вище мети, а саме:
-методи дослідження,
-принципи, які забезпечують отримання значущих результатів,
-категоріальний та термінологічний апарат, який необхідно привести до спільного знаменника тощо.

При цьому можна окреслити межі економічного аналізу права як напряму розвитку господарсько-правової науки, метою дослідження якої є ефективне функціонування економіки в цілому та її окремих частин (ринків):

1. аналіз впливу норм права на економіку та певних економічних відносин на тенденції правового регулювання;
2. формування економіко-правових передумов ефективного розвитку життєдіяльності держави;
3. взаємозв’язок, диференціація і уніфікація, конвергація і інфільтрація економіки і права.

В якості висновків слід зазначити, що комплексний характер економіко-правових досліджень за напрямом Law and economics в якості основної мети повинен спрямовуватися на ефективне функціонування економіки задля встановлення господарського правового порядку та забезпечення балансу приватних і публічних інтересів як бажаної моделі розвитку економічних відносин за допомоги господарсько-правового регулювання.

Безумовно, при застосуванні економічного аналізу права перевага повинна віддаватися комплексному підходу до вивчення актуальних проблем економіки та їх ефективного правового регулювання. При цьому, не слід гіперболізувати можливості господарсько-правового підходу до правового регулювання економіки. Мова повинна йти про синергію наукових підходів, до вивчення основних проблем економічного розвитку держави в цілому та усунення їх за допомогою правових норм, належного правового регулювання, метою яких (економіко-правових досліджень) повинна стати належне забезпечення розвитку усіх економічних процесів держави.

Безсумнівно, сучасна наука господарського права поглинає собою ключові концепції економічного аналізу права, виводячи його на новий міжгалузевий рівень, проте, повністю не вирішує існуючих проблем. І якщо розуміти економіку як універсальний метод вивчення раціонального функціонування економічних систем різних рівнів, то право – це один із видів регуляторів суспільних відносин; система загальнообов'язкових, формально-визначених, гарантованих державою правил поведінки, що регулюють суспільні (в том числі економічні) відносини.

Перспективним предметом досліджень може стати вивчення економічного змісту окремих правових інститутів та ефективності правового регулювання окремих сфер та галузей економіки, ефективності правового регулювання. Дотичними питання для наукового дискурсу в межах економічного аналізу права с позиції господарсько-правової доктрини можуть стати шляхи реалізації 62 реформ та програм розвитку держави, передбачених в Указі Президента України «Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020» від 12.01.2015 року (далі – Стратегія - 2020).

Кожен із вказаних шляхів може стати певним вектором у науковому дослідженні, який дасть поштовх для дослідження окремих напрямів, для досягнення єдиної мети – ефективного функціонування економічної системи держави.

Метою реалізації Стратегії-2020 є забезпечення сталого розвитку держави, проведення структурних реформ та, як наслідок, підвищення стандартів життя. Україна має стати державою з сильною економікою та з передовими інноваціями. Для цього, передусім, необхідно відновити макроекономічну стабільність, забезпечити стійке зростання економіки екологічно невиснажливим способом, створити сприятливі умови для ведення господарської діяльності та прозору податкову систему.

Стає зрозумілим, що досягнення вказаних цілей можливе лише при ефективному правовому регулюванні всіх зазначених процесів, вказане переважно поглинається господарсько-правовою доктриною, адже саме господарсько-правові дослідження спрямовані на вивчення актуальних проблем правового регулювання економіки для забезпечення правового господарського порядку.

Викладене вище доводить виключну можливість належного правового регулювання економічного розвитку держави за допомогою господарсько-правових норм. В цьому зв’язку принагідно слід звернути увагу на ініціативу Міністерства юстиції України, щодо ліквідації Господарського кодексу, яка на нашу думку, може призвести до негативного ефекту. Господарський кодекс є актом систематизації розгалуженого господарського законодавства. Як вказує доктор юридичних наук С. Ф. Демченко, по відношенню до господарської діяльності кількість діючих законів (не рахуючи акти, що приймають інші гілки влади) складає тисячі, і саме в цій сфері потрібні: чіткі правила «гри» та стабільність. Ось чому у сфері господарювання дуже важлива кодифікація законодавства [17, с.26].

Крім того кодифікація господарського законодавства забезпечує основне завдання економіки – оптимізує приватні і публічні інтереси, чим забезпечується правовий господарський порядок в економіці.

Питання іншого порядку, яке є актуальною ознакою сьогодення – це форма кодифікації (модернізації) господарського законодавства.

Сучасні наукові школи господарського права пропонують різні підходи до вирішення зазначеної проблеми:
-внесення змін та доповнень до чинного Господарського кодексу України,
-викладення Господарського кодексу України у новій редакції,
-прийняття нового Комерційного (господарського) кодексу України.

Проте, пануючою є головна ідея кодифікації господарського законодавства, завдяки якій є можливість:
-посилити правове забезпечення оптимального поєднання державного регулювання економіки і саморегуляції,
-наблизити господарське законодавство України з інкорпорованим господарським правом Європейського союзу,
-забезпечити баланс приватних і публічних інтересів у сфері економіки.

Викладене доводить, що функціонування нормального господарського обороту, належного здійснення господарської діяльності різних організаційних форм, форм власності, різноманітних товарних ринків і сфер економіки, можливе лише за допомогою господарсько-правового регулювання, яке має бути у «сконцентрованому», кодифікованому вигляді регулювати загальні і спеціальні питання здійснення господарської діяльності як такої, так і її окремих видів враховуючи їх специфіку.

Підводячи підсумок щодо Law and economics як напряму поєднання наукових можливостей двох дисциплін – права і економіки та його впливу на господарсько-правову науку, слід зазначити таке. Сама природа, особливість сучасної економіки, її економічні закони доводять об’єктивну необхідність застосування права в економічному житті. Широке використання правової форми суспільного регулювання є однією із об’єктивних закономірностей нашої економіки [14, с. 23].

Факт взаємозв'язку економіки і права, і як наслідок розвиток наукового напряму Law and economics, є незаперечним процесом. Економічний аналіз права має створити цілісну систему суспільних відносин, що враховують ці дві гілки реальної дійсності. Комплексний підхід до дослідження проблем економіки має велике практичне значення, оскільки дозволяє подолати обмеженість прийняття управлінських рішень в економіці з позицій їх правомірності. Вивчення співвідношення механізмів правового та економічного впливів дозволяє зробити висновок про те, що в умовах відсутності належного правового забезпечення будь-яка економічна реформа приречена або на провал, або на мінімізацію економічних результатів. У країнах перехідного періоду всі реформи повинні бути спрямовані на підвищення ефективності економіки. У той же час, мабуть, сама правова реформа не зможе досягти необхідного масштабу без поширення ідей конституційної економіки [6, с.172].

Все це засвідчує необхідність пошуку нових економічних та правових важелів забезпечення стабільності господарського механізму більшості країн світу. Вихід із складної ситуації виявився доволі простим, і полягає у можливості поєднання засобів виключно ринкової економіки з методами соціально та економічно виправданого державного регулювання, що є характерним для країн зі змішаною економікою. Саме на оптимальному сполученні державного регулювання та ринкової саморегуляції наголошено у ст. 5 Господарського кодексу України і це слід визнати у методологічному плані значним досягненням вітчизняної правової системи. Такий органічний взаємозв’язок держави та вільного ринку є основою найбільш повного врахування та реалізації суспільного господарського порядку, який отримав вираз у нормативному тексті як правовий господарський порядок. Змістовно такий порядок виступає свого роду «містком», який зближує публічно-правові та приватно-правові засоби правового регулювання економіки, усуваючи існуючі диспропорції у соціально-економічному розвитку країни.

Будучи частиною національного правового порядку, правовий господарський порядок спрямований на забезпечення ефективного функціонування економічної системи, в цілому, та її складових, зокрема. Насамперед, такий висновок випливає з характеру норм, які складають конституційні основи правового господарського порядку, закріплених у ч. 2 ст. 5 Господарського кодексу України.

По суті у правовому вимірі отримали вираз такі елементи економічної системи країни, як:

• соціально-економічні відносини;
• організаційно-правові форми господарської діяльності;
• господарський механізм;
• система стимулів і мотивацій учасників;
• економічні зв’язки між підприємствами та організаціями.

Саме така структура економічної системи переважно представлена у наукових джерелах економічного профілю [6, с. 7].

Вирішуючи питання проблем правового регулювання в контексті євроінтеграційних процесів, необхідно перш за все враховувати характер реально існуючих економічних відносин [14, с. 40].

П’ятнадцята міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Економіко-правові дослідження в ХХI столітті: розвиток господарського законодавства в контексті виконання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом» (8 – 16 грудня 2015 року).- Електронне фахове видання.- Режим доступу: http://www.hozpravo.com.ua/conferences/arhiv/uchastnik.php?ELEMENT_ID=776&ID=781