Кодифікація чи декодифікація господарського законодавства України: який шлях обрати?

Як відомо, право є регулятором суспільних відносин. Але яких відносин – реальних чи віртуальних? Зрозуміло, що реальних. Господарський кодекс України регулює ті суспільні відносини, що склалися в економіці країни.

Не важливо сьогодні, якій ідеології належить вчення про базис і надбудову, але те, що право – це надбудова над економікою, це істина. Безумовно, право теж справляє певний вплив на економіку, але те, що з Цивільним кодексом ми побудуємо ринкову економіку, викликає великі сумніви.

Кодифікація законодавства – це найбільш досконалий, природній і органічний для розвинених нормативно-законодавчих систем вид правотворення. Завдяки кодифікації забезпечується єдине, узгоджене і упорядковане нормативне врегулювання певних суспільних відносин. Тим самим досягається розвиток всього нормативного матеріалу.

Для господарського законодавства кодифікація важлива ще й тим, що жодна з галузей українського законодавства в силу об’єктивних причин не нараховує такої величезної кількості нормативно-правових актів (передусім, законів і постанов Уряду, не кажучи вже про так зване відомче законодавство). Тому завданням кодифікації господарського законодавства має бути вироблення і закріплення загальних засад господарювання і відповідно – загальних принципів господарського законодавства з тим, щоб привести до єдиного знаменника економічні, організаційні та правові засади регулювання суспільних відносин у різних сферах і галузях господарювання.

Кодифікація господарського законодавства в країні в силу різних причин і обставин не була здійснена належним чином, і ми це визнавали з самого початку прийняття ГК України.

Крім того, негативне ставлення до ГК України, яке намагалися створити у суспільстві (у першу чергу, серед правників) певні юридичні кола, призвели до того, що часто:

1. нормативно-правові акти, що приймалися після прийняття ГК України, не узгоджувалися з його положеннями;
2. одночасно з прийняттям актів поточного законодавства не вносилися відповідні зміни до ГК України.

Проблеми, які ми сьогодні розглядаємо, насправді виходять за межі скасування ГК України. Їх треба ставити ширше: а що прийде на заміну тим нормам ГК України, які будуть скасовані? До яких законів будуть «перенесені» інші норми ГК України? До ЦК України? Так кодекс, за твердженням цивілістів, не може містити і публічні, і приватні норми одночасно!

А в якому законі будуть положення щодо засобів державного впливу на економіку (чи вони вже не потрібні?), щодо економічної політики держави, існуючих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, щодо господарських об’єднань, щодо адміністративно-господарських санкцій, щодо спеціальних режимів господарювання тощо?

В принципі, рішення можна було б знайти шляхом прийняття відповідного закону, що містив би лише публічно-правові норми, але ж тоді буде розірвано взаємозв’язок і взаємообумовленість майнових і організаційних відносин, правове регулювання яких лише в єдності спроможне дати відповідний пгозитивний ефект.

Важливою тенденцією розвитку змісту зарубіжного приватного права є те, що ми спостерігаємо його певну «комерціалізацію», яка полягає у виділенні ( у тому числі з цивільного законодавства) норм комерційного спрямування і у формуванні комерційних (торгових) кодексів (законів). Досить назвати лише прийняті або оновлені за останні 25 років комерційні кодекси європейських країн: Словаччини і Чехії (1991 р.), Латвії (2000 р.), Франції (2000, 2007 р.), Туреччини (2011р.), Бельгії (2013 р.), Естонії (2015 р.), нарешті Підприємницький кодекс РК (2015 р.) тощо, для того, щоб усвідомити реальність і невідворотність цього процесу.

Тому, якщо виходити із заявленої Міністерством юстиції України назви проекту «Розробка Концепції модернізації правового регулювання умов ведення бізнесу в Україні» (правда, що ж є конкретним предметом регулювання, з цієї назви не зрозуміло), то на наш погляд, мова має йти про розробку концепції, а потім – і проекту Комерційного кодексу України.

Та ж декодифікація господарського законодавства (як і дерегуляція, що ще гірше), яку нам пропонують – це шлях «в нікуди», який призведе до безладу, хаосу і неузгодженості в правовому регулюванні господарської діяльності.
Нагадаю, що префікс де- означає:

1) видалення, скасування, припинення, усунення чого-небудь, або зворотну дію;
2) рух униз, зниження чого-небудь, занепад.

Не хотілося б, щоб це було ще одним наслідком так званих «реформ» нинішнього Уряду.
Аналізуючи сучасний стан «гібридної» війни, розгорнутої проти ГК України, слід відзначити, що вона характеризується:
- декларативними заявами (як заявляють представники цивілістичної науки, прийняття ГК України – це «повернення до середньовіччя» або «рудимент планово-адміністративної системи»). От тільки з історичними періодами тут щось не гаразд;
- спекуляціями (як приклад, називають скасування Торгових кодексів в Італії – 1942 р. (період фашистського режиму Беніто Муссоліні), в Португалії – 1966 р. (при владі в цей час був профашистський диктатор Салазар). Невже ми маємо наслідувати ці приклади?
- інсинуаціями (ГК України, заявляють представники Міністерства юстиції, породжує корупцію, хоча жодного конкретного прикладу не наводять. Та й звідки його взяти?);
- лукавством (замовчування прийняття низки комерційних (торгових) кодексів у сучасний період, у тому числі у постсоціалістичних державах, які стали на шлях ринкових перетворень);
- гіперболізацією ролі і значення ЦК України в регулюванні суспільних відносин в сучасній економіці, яка ще не набула ознак ринкової.

Тому єдиним шляхом створення належних правових умов ведення бізнесу в Україні як українськими, так і іноземними суб'єктами господарювання є модернізація господарського законодавства із збереженням його кодифікованої форми. Якою їй бути – Господарським, Комерційним, Економічним чи Підприємницьким кодексом – зрештою, питання другорядне. Важливо те, яким буде зміст модернізованого кодексу і наскільки він втілюватиме в собі європейські і світові правові стандарти і принципи господарської діяльності.

В. С. Щербина,
доктор юридичних наук, професор, академік НАПрНУ,
завідувач кафедри господарського права
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Право та інновації. - 2016. - № 2. - С. 108-109.