НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо ретроспективного оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, кредитором у справі, який на момент оскаржуваного судового рішення не є учасником справи про банкрутство, а набуває такого статусу після постановлення ухвали про визнання його грошових вимог до боржника
І.
Цей науковий висновок підготовлений на підставі частини 7 статті 303 Господарського процесуального кодексу України, ст. 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пунктів 1.2, 2.8, 3.2, 3.3 Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, на підставі звернення судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду О.О.Банаська від 02.06.2023 № 203/0/26 у справі № 915/1097/20, щодо викладених у зверненні питань:
1) Чи допускається ретроспективне оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство конкурсним та/або поточним кредитором?
2) Якщо так, то з якого моменту розпочинається перебіг процесуального строку на оскарження такої ухвали?
3) Яке коло суб’єктів оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, критерії їх класифікації, та чи існують законодавчі обмеження на таке оскарження?
ІІ.
Опис дослідження.
1. Стаття 2 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі – КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Слід звернути увагу на те, що у частині другій статті 2 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначалось, що цей Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов’язаних з банкрутством суб’єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом. Ця норма була вилучена із Закону про банкрутство згідно із на підставі Закону № 1258-VII від 13.05.2014 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за заявницьким принципом». Однак згідно із Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 2971-IX від 20.03.2023 ч. 1 ст. 2 КУзПБ доповнено абзацом другим, яким встановлено, що застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Також у ч. 6 ст. 12 ГПК зазначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [1].
В такий спосіб законодавець встановив співвідношення законодавства про банкрутство як спеціального по відношенню до господарського процесуального законодавства як загального.
Загальні норми ГПК України застосовується при розгляді справ про банкрутство настільки, наскільки це узгоджується із логікою законодавчого регулювання відносин неплатоспроможності (банкрутства). Саме пріоритет Закону про банкрутство на ГПК України є «наріжним каменем», на якому основується вся процедура банкрутства [2].
Процедура банкрутства використовує процесуальні норми ГПК, що мають універсальний характер, тобто розраховані як на позовне провадження, так само і на процедуру банкрутства [3].
2. У справах про банкрутство склад учасників справи визначається нормами КУзПБ (ч. 5 ст. 41 ГПК).
Згідно з визначенням термінів, що містяться у ч. 1 ст. 1 КУзПБ учасники у справі про банкрутство (неплатоспроможність) - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов’язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.
Справи про банкрутство характеризуються особливим складом учасників, кожен з яких, вступаючи в провадження у такій справі, в різних процедурах, наділяється специфічним обсягом прав і обов`язків, зумовленим характером відносин неспроможності/банкрутства та спрямованістю інтересів (юридичною заінтересованістю) учасника у такому провадженні. Конкретними правами та обов’язками суб’єкти наділяються при вступі в процес в якості певного учасника (позивача, відповідача, третьої особи тощо) [4]. З огляду на те, що статус учасників у справі про банкрутство регламентовано як нормами ГПК України, так і спеціальним законом - Законом про банкрутство та (КУзПБ - з 21.10.2019), зміст правосуб`єктності та особливості процесуального статусу конкретного учасника справи розкриваються шляхом системного тлумачення норм цих законодавчих актів з урахуванням особливостей певної стадії процедури банкрутства [5].
Норми КУзПБ не містять загального порядку вступу у справу учасників. В ч. 1 ст. 47 КУзПБ передбачено, що про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, визнані такими відповідно до цього Кодексу. Однак ця норма не означає, що суд вчиняє процесуальну дію щодо визнання особи учасником справи. В КУзПБ немає норм про порядок набуття особою процесуального статусу учасника справи, в тому числі - визнання особи учасником справи про банкрутство. В ч. 1 ст. 47 КУзПБ мається на увазі, що певні особи згадуються як учасники в КУзПБ.
Згідно з ч. 15 ст. 39 КУзПБ ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство не пізніше трьох днів з дня її постановлення надсилається боржнику, кредитору (кредиторам) та іншим особам, які беруть участь або мають взяти участь у цій справі (власнику майна, органу, уповноваженому управляти майном боржника, тощо), до контролюючого органу, визначеного Податковим кодексом України, місцевого загального суду, органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні. З цієї норми вбачається, що між судом та учасниками, а також особами, які на даній стадії не є учасниками, встановлюються процесуальні відносини незалежно від їх визнання судом.
З огляду на це, на нашу думку, немає нормативної підстави стверджувати, що «зі змісту господарських процесуальних правовідносин в цілому і у справах про банкрутство зокрема видається правильним, що за загальним правилом набуття процесуального статусу заінтересованими суб`єктами схвалюється судом за наслідками перевірки підстав його набуття» [6].
Набуття процесуального статусу учасника справи про банкрутство або господарської справи може відбуватись як ухваленням відповідного процесуального документа (ухвали), так і явочним (заявочним) порядком, коли певна особа бере участь у судовому засіданні після відповідної перевірки документів, що підтверджують повноваження особи (представника особи) як учасника.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 50 ГПК про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов’язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Згідно з ч. 3 ст. 53 ГПК у визначених законом випадках прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. При цьому в процесуальному законі не зазначено, що суд з цього приводу виносить ухвалу.
Щодо конкурсних кредиторів в ч. 1 ст. 45 КУзПБ зазначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Як встановлено у ч. 2 ст. 47 КУзПБ, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. Відповідно до ч. 1 цієї ж статті попереднє засідання має бути проведене не пізніше 70 днів (3 місяців у випадку великої кількості кредиторів).
Таким чином КУзПБ врегульовує процедуру вступу у справу кредитора та набуття ним статусу учасника справи про банкрутство, яка починається з надходження до суду заяви кредитора з майновими вимогами до боржника і закінчується визнанням вимог кредитора або відхиленням вимог повністю чи частково. При цьому легітимація статусу кредитора полягає не у визнанні особи кредитором, а у тому, що суд визнає його вимогу.
Протягом цієї процедури кредитор наділяється процесуальними правами учасника справи, в тому числі й тими, що передбачені нормами ГПК (брати участь у засіданнях суду, знайомитись з матеріалами справи, подавати суду заяви і клопотання тощо). Специфічні права, якими наділяється кредитор як учасник справи на стадії розгляду його вимог та проведення попереднього засідання, надаються кредитору з метою захисту його інтересів на цій стадії – він має право (та обов’язок) не лише підтверджувати розмір своїх вимог, а й заперечувати перед судом проти вимог інших кредиторів [7].
Таким чином, на нашу думку, не має підстав стверджувати, що кредитор набуває процесуального статусу учасника після винесення судом ухвали про визнання його вимог, оскільки тоді зникає легітимна основа вчинення кредитором процесуальних дій. Системний аналіз норм КУзПБ щодо вступу кредитора у справу та визнання судом його вимог дозволяє зробити висновок, що кредитор набуває статусу учасника справи з моменту отримання судом заяви кредитора з вимогами до боржника, яка подається особою на підставі ч. 1 ст. 45 КУзПБ.
3. Однією з конституційних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України). Забезпечення права на апеляційний перегляд справи визначено також серед основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 8 частини 3 статті 2 ГПК).
З цього випливає, що усі судові рішення можуть бути об’єктом перегляду в апеляційному порядку. Однак не всі ухвали можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.
Право на апеляційне оскарження будь-яких ухвал суду першої інстанції заклало б можливість зловживати цим правом з метою затягнути процес – заявляти необґрунтовані клопотання й оскаржувати ухвали про відмову в задоволенні таких клопотань. Тому законодавець обмежив коло ухвал, що може бути оскаржено окремо від рішення суду [8].
Конституційний Суд України зазначив: «… заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Це положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Однак особливість ухвали про відмову у видачі дубліката виконавчого листа полягає в тому, що вона приймається на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо, тому ця ухвала може бути оскаржена лише самостійно» [9].
Відповідно до п. 17 ч.1 ст. 255 ГПК у справах про банкрутство (неплатоспроможність) окремо від рішення можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Статтею 9 КУзПБ встановлено спеціальні норми щодо оскарження судових рішень у процедурі банкрутства.
Частина 1 цієї статті передбачає, що ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У частині 2 цієї статті визначається, які процесуальні акти підлягають оскарженню в апеляційному порядку: можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та цим Кодексом.
Таким чином, у справах про банкрутство окремо від рішення можуть бути оскаржені в апеляційному порядку: а) усі ухвали місцевого господарського суду, крім випадків, передбачених ГПК та КУзПБ (ч. 2 ст. 9 КУзПБ); б) ухвали, включені до переліку ч. 1 ст. 255 ГПК, які суд виносить, здійснюючи процесуальні дії та вирішуючи інші процесуальні питання, за правилами та на підставі норм ГПК.
Оскарження інших ухвал можливо у спосіб включення заперечень в апеляційну скаргу на судове рішення (ухвалу, постанову), яка підлягає оскарженню окремо від рішення.
Щодо суб’єктного складу осіб, які мають право апеляційного оскарження у справах про банкрутство, слід звернути увагу на те, що коло таких осіб обмежене порівняно зі справами позовного провадження.
Ст. 9 КУзПБ, що регулює питання оскарження судових актів у справі про банкрутство, не визначає коло осіб, наділених правом апеляційного оскарження.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 254 ГПК учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу.
Водночас спеціальна норма ч. 2 ст. 255 ГПК передбачає, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції можуть подавати учасники справи відповідно до цього Кодексу та КУзПБ. Таким чином, не допускається оскарження ухвал, в т.ч. і в справах про банкрутство, особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки. Незважаючи на те, що ухвали суду в справі про банкрутство в окремих випадках можуть, враховуючи їх зміст, містити «рішення» про права, інтереси та (або) обов’язки осіб, які не є учасниками справи про банкрутство, такі ухвали не можуть бути оскаржені цими особами [10]. Крім того, певні норми КУзПБ містять додаткові обмеження суб’єктного складу учасників справи про банкрутство, які мають право на оскарження окремих судових актів. Так, у ч. 3 ст. 47 КУзПБ зазначено, що ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів. Відповідно до ч. 6 ст. 61 КУзПБ дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю).
Судове провадження як процес має певну динаміку, що полягає у певній послідовності вчинення процесуальних дій і зміні стадій.
Класична юридична доктрина визначає цивільно-процесуальні правовідносини [11] як суспільні відносини, через які реалізовується цивільне процесуальне право і які закріплюють поведінку суду і осіб, які беруть участь у здійсненні судочинства.
Господарські процесуальні правовідносини – врегульовані нормами господарського процесуального права відносини, що виникають між господарським судом та іншими учасниками судового процесу у зв’язку з розглядом та вирішенням господарських спорів, у процесі перевірки законності та обґрунтованості прийнятих рішень та їх подальшого виконання, а також оскарження рішень третейських судів і видачі наказу на примусове виконання рішень третейських судів [12].
Всі процесуальні правовідносини взаємопов’язані. Цивільне судочинство відрізняється стадійністю, процесуальні дії здійснюються у логічній послідовності, кожна попередня дія виступає умовою здійснення наступної. Але зв’язок так званих елементарних правовідносин між собою системний [13].
Провадження у справі про банкрутство так само являє собою певну унормовану законом послідовність зміни стадій і вчинення процесуальних дій [14]. У зв’язку з цим учасники справи про банкрутство вступають у справу, набувають процесуального статусу та беруть участь у справі не одночасно, а по мірі розвитку процесу, та можуть реалізовувати свої права і обов’язки не протягом усього процесу, а під час певних стадій та вчинення певних процесуальних дій згідно з вказівками норм КУзПБ та інтересами цих учасників до результатів певних процесуальних дій.
Право учасника справи на апеляційне оскарження – це диспозитивне право, яке реалізується учасником на власний розсуд у межах, встановлених процесуальним законом. Такі межі є процесуальними фільтрами, які встановлюють, зокрема, строки подання апеляційної скарги. При цьому з норм КУзПБ не убачається, щоб вони встановлювали заборону на оскарження ухвал, які були судом видані до вступу певної особи у справу та набуття нею процесуального статусу учасника справи.
Вирішуючи питання про так зване «ретроспективне» оскарження, слід наголосити, що будь-яке оскарження є ретроспективним в тому смислі, що скаржник бажає за допомогою скарги спростувати процесуальні дії та рішення, що відбулися в минулому («в ретроспективі»). Слід уточнити, що йдеться не про всі судові акти, а лише ті, що були ухвалені судом в період, коли особа не мала процесуального статусу учасника справи.
Визначальним в цьому аспекті є визначення мети апеляційного перегляду. Необхідність перегляду судових рішень завжди пов’язувалася з недосконалістю правосуддя, здійснюваного однією людиною за ініціативою іншої, та судової помилки [15]. Судове рішення не може бути визнане справедливим і правосудним, а судовий захист повним і ефективним, якщо допущена судова помилка [16]. Виходячи з розуміння мети перегляду судових актів як засобу усунення судової помилки питання про те, чи був скаржник учасником справи на момент ухвалення судового акту не має визначального значення.
В контексті справи № 915/1097/20 не має підстав стверджувати, що кредитор (конкурсний, забезпечений, поточний) позбавлений права оскаржити ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство лише з тієї підстави, що він набув статусу учасника пізніше, ніж суд постановив цю ухвалу.
Особа, після її вступу у справу як кредитора відповідно до ч. 1 ст. 45 КУзПБ, набуває процесуальних прав і обов’язків учасника справи, встановлених у ст. 42 ГПК, в тому числі має право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Так, третя особа, залучена до участі у справі судом, має право як учасник справи подати апеляційну скаргу, зокрема і на ухвалу про забезпечення позову, яку було постановлено до її залучення до справи. Така апеляційна скарга підлягає розгляду, якщо вона подана відповідно до вимог ст. 256-258 ГПК.
Що стосується оскарження ухвал, то слід мати на увазі, що, як зазначалось вище, допускається оскарження лише учасниками справи. Це виключає можливість оскарження особою, про права, обов’язки та інтереси якої суд ухвалив судове рішення, ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство особою, яка має майнові вимоги до боржника, але не набула статусу учасника справи.
В контексті справи № 915/1097/20 щодо процедури оскарження кредитором (конкурсним, поточним) ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство слід звернути увагу на таке.
Відповідно до ч. 9 ст. 39 КУзПБ з метою виявлення кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, на офіційному веб-порталі судової влади України не пізніше наступного дня з дня постановлення ухвали суду про відкриття провадження у справі господарський суд оприлюднює повідомлення про відкриття провадження у справі боржника (офіційне оприлюднення).
З цього повідомлення будь-яка особа, яка має майнові вимоги до боржника, дізнається або має дізнатись про винесення цієї ухвали. З дати оприлюднення цього повідомлення кредитори мають право подати заяви з вимогами до боржника на підставі ч. 1 ст. 45 КУзПБ.
На нашу думку, саме з моменту подання до суду заяви кредитора особа набуває процесуального статусу учасника з певним обсягом процесуальних прав. Обсяг цих прав визначається певним станом процесуальних правовідносин. Слід вважати, що певне процесуальне право належить кредитору, якщо це випливає з певного стану правовідносин і не має заборони в законі.
Тобто право кредитора на апеляційне оскарження визначається моментом, коли розвиток процесуальних правовідносин призвів до виникнення процесуального юридичного складу: оприлюднення повідомлення + подання заяви кредитора. На нашу думку, подавши до суду заяву з майновими вимогами до боржника, кредитор набуває права на апеляційне оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Таким чином, початок строку на реалізацію права кредитора на оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство припадає на день оприлюднення ухвали, тобто на наступний день після її постановлення судом, що практично збігається з моментом набуття цією ухвалою законної сили [17]. Кредитор має подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня проголошення ухвали, якщо в цей строк він подав до суду заяву з майновими вимогами до боржника (яку кредитор має подати протягом 30 днів з дня оприлюднення ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство) [18].
ІІІ.
Висновки:
1) Ретроспективне оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство конкурсним та/або поточним кредитором нормами ГПК та КУзПБ не заборонено.
2) Перебіг процесуального строку на оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство розпочинається з дня проголошення ухвали, що практично збігається з моментом оприлюднення цієї ухвали згідно з ч. 9 ст. 39 КУзПБ.
3) Коло суб’єктів оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство законодавчо обмежується учасниками справи про банкрутство; інших законодавчих обмежень не встановлено.
Член Науково-консультативної ради
при Верховному Суді
кандидат юридичних наук
Беляневич В.Е.
Член Науково-консультативної ради
при Верховному Суді
доктор юридичних наук, професор
Беляневич О.А.
[1] Із втратою чинності Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не було внесено відповідних змін щодо посилань на спеціальний нормативний акт з питань банкрутства, яким є КУзПБ. З цього приводу Верховний Суд зазначає, що «… із втратою чинності Законом про банкрутство відповідних змін до ГПК України стосовно спеціального законодавчого акта з питань банкрутства внесено не було… Отже, як вже зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові від 16.07.2020 № 910/4475/19, при застосуванні судом норм ГПК України, які містять посилання на Закон про банкрутство, що втратив чинність, з урахуванням частини третьої статті 3 ГПК України та пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп, за відповідним посиланням з 21.10.2019 застосовуються саме норми КУзПБ.» // Див.: п.п. 61-62 Постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 20 травня 2021 року у справі № 910/24368/14. У зв’язку з цим тут і далі робиться посилання на відповідні відсилочні норми ГПК у кореспонденції з КУзПБ.
[2] Поляков Б.М. Коментар судової практики Верховного Суду України у справах про банкрутство. – К.: Логос, 2008. С.37, 39.
[3] Поляков Б.М. Закон Украины «О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом»: Научно-практический комментарий: в 2-х т. / Б.М. Поляков. – К.: Логос, 2014. Т.1. С. 46.
[4] Степанова Т.В. Процесуальний статус учасників позовного провадження у господарському судочинстві: теоретико-правові та праксеологічні аспекти: монографія / Т.В. Степанова; НАН України, Інститут економіко-правових досліджень. – Одеса: Фенікс, 2017. – С. 106.
[5] Пункти 74-75 Постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 20 травня 2021 року у справі № 910/24368/14.
[6] Пункт 109 Постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 20 травня 2021 року у справі № 910/24368/14.
[7] Слід звернути увагу на те, що це право не обумовлене визнанням вимог кредитора (відповідно до ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів).
[8] Цивільне судочинство України: основні засади та інститути: монографія / В.В. Комаров, К.В.Гусаров, Н.Ю.Сакара та ін.; за ред. В.В. Комарова. – Х.: Право, 2016. – С. 716.
[9] Пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Заїченка Володимира Георгійовича щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) від 27.01.2010 № 3-рп/2010.
[10] У зв’язку з цим звертаємо увагу на правовий висновок, який зробив ВС у п. 120 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 20 травня 2021 року у справі № 910/24368/14: «… уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника має право на оскарження судових рішень, постановлених у справі про банкрутство та у справах, які розглядалися в межах справи про банкрутство, незалежно від того, чи постановлені відповідні судові рішення до чи після призначення такої особи уповноваженою особою, однак за наявності доведення відповідного правового зв`язку між оскаржуваними судовими рішеннями та порушенням інтересів такої особи».
[11] Тоді, коли ми посилаємось на думку щодо цівільного процесу, маємо на увазі що вона може релевантно відображати погляд на цивілістичний процес загалом, в тому числі аналогічну проблематику господарського процесу.
[12] Господарський процес : навч. посіб. / [В. А. Кройтор, О. В. Синєгубов, О. Г. Бортнік та ін.] ; за заг. ред. проф. В. А. Кройтора ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. – Харків, 2020. С. 70.
[13] Діденко Л. В. До питання про поняття цивільно-процесуальних правовідносин // Актуальні проблеми держави і права. - 2008. - Вип. 38. - С. 311.
[14] Процесуальне правовідношення виявляє ту особливість, що воно знаходиться у стані постійного розвитку по мірі здійснення процесуальних дій; тому процес є відносини, що постійно рухаються, переходять із стадії до стадії // Гордон В.М. Понятие процесса в науке гражданского судопроизводства. Ярославль, 1901. С. 14. Временник Демидовского юридического лицея. Книга 84. Ярославль. Типография губернского правления, 1902.
[15] Ніколенко Л.М. Перегляд судових актів у господарському судочинстві: монографія / Л.М.Ніколенко. – Донецьк: Юго-Восток, 2013. – С. 90.
[16] Ніколенко Л.М. Перегляд судових актів в системі судового захисту в господарському судочинстві України // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 2-1 (Ч.1). С. 345.
[17] Відповідно до ст. 235 ГПК ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями). Відповідно до ч. 4 ст. 9 КУзПБ ухвали та постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника, прийняті господарським судом у справі про банкрутство (неплатоспроможність), набирають законної сили з моменту їх прийняття, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
[18] Корективи в цій процедурі можуть статися у разі, якщо заяву конкурсного кредитора подано без дотримання вимог цього КУзПБ - господарський суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху; якщо конкурсний кредитор усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду; в іншому разі господарський суд постановляє ухвалу про повернення заяви (ч.ч. 1, 2 ст. 46 КУзПБ).
