ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВИКОНАННЯ СУДОВИХ ТА АРБІТРАЖНИХ РІШЕНЬ В РФ

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВИКОНАННЯ СУДОВИХ ТА АРБІТРАЖНИХ РІШЕНЬ В РФ

  Проблема виконання іноземного судового рішення в правовій системі РФ нерозривно пов'язана з принципом територіального верховенства (суверенітету). В силу того, що здійснення правосуддя є формою реалізації державної влади, судове рішення, як таке, не має сили за межами держави його прийняття. Тому держава боржника має право виключити можливість застосування іноземних судових рішень в межах власної території або зумовити їх визнання (тобто наділення якостями акту здійснення правосуддя) дотриманням ряду умов, встановлених національним законодавством.

  У російській правовій системі визнання і виконання іноземного судового рішення традиційно пов'язувалося з наявністю міжнародного договору. Подібне правило послідовно закріплювалося в положеннях радянського процесуального законодавства (примітка до ст. 255 ЦПК РРФСР 1923 р .; ст. 437 ЦПК РРФСР 1964 р), згідно з якими порядок виконання в РРФСР рішень іноземних судів і арбітражів визначається відповідними міжнародними договорами СРСР.

  У сучасному російському законодавстві визнання і виконання іноземних судових рішень допускається як на підставі міжнародного договору (ст. 409 ЦПК РФ), так і в окремих випадках в силу федерального закону (абз. 4 ст. 415 ЦПК РФ; ст. 241 і ст. 2 45-1 АПК РФ).

  Тривалий час тезу про прийнятність визнання і виконання іноземних судових рішень виключно за наявності міжнародного договору / федерального закону ставили під сумнів в російській науці і правозастосовній практиці [1]. Своєрідним поштовхом до дискусії стала Ухвала Верховного суду РФ від 05 квітня 2002 р N 5-Г02-64, в якому суд встановив, що визнання і виконання іноземних судових рішень в РФ може мати місце на підставі взаємності (тобто за умови, якщо іноземною державою визнаються і виконуються російські судові рішення).

  Також окремими авторами стверджується, що визнання і виконання іноземних судових рішень може здійснюватися в силу так званої міжнародної ввічливості. Проблема визначення правових підстав визнання і виконання іноземних судових рішень також пов'язана з участю РФ в Конвенції «Про захист прав людини і основних свобод» 1950 г. (далі - «Конвенція»). Так, згідно зі ст. 6 Конвенції кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його цивільної справи. При цьому відповідно до ст. 8 Конвенції договірні держави взяли на себе зобов'язання забезпечити право кожного на повагу до особистого і сімейного життя [2]. У зв'язку з цим неминуче виникає питання про допустимість визнання і виконання іноземних судових рішень в силу зобов'язань, прийнятих на себе Російською Федерацією на підставі ст. 6 і / або ст. 8 Конвенції [3].

    В європейському праві згідно зі ст. 36-37 Регламенту ЄС 1215/12 від 12 грудня 2012 р Брюссель-Ibis [4] визнання іноземного судового рішення полягає в праві особи посилатися на нього в ході судового розгляду (англ. "a party who wishes to invoke in a Member State a judgment given in another Member State "- Art. 37 (1) Regulation (EU) No 1215/2012). В свою чергу «примусове виконання» іноземного судового рішення полягає у провадженні виконавчих дій на його підставі (ст. 45-46 Регламенту ЄС 1215/12 від 12 грудня 2012 року[5]).

  Аналіз російської доктрини свідчить про те, що поняття «визнання» іноземного судового рішення використовується в двох різних значеннях. По-перше, воно характеризує загальну згоду держави з тим, що іноземне судове рішення здатне набути в ньому властивості законної сили. (В даному значенні воно охоплює /«поглинає» поняття «виконання»). По-друге, дане поняття використовується в «вузькому» значенні, характеризуючи згоду держави з тим, що іноземне судове рішення, яке потребує примусового виконання, набуває в ньому властивості винятковості (в цьому аспекті поняття «визнання» протиставляється «примусовому виконанню «іноземного судового рішення»).

  Аналіз чинного російського законодавства свідчить, на думку Костіна О.О. про те, що визнання іноземного судового рішення не є «передумовою (необхідною) умовою» його примусового виконання[6].

  Так, згідно зі ст. 411-412 ЦПК РФ примусове виконання іноземного судового рішення здійснюється на підставі ухвали російського суду. У той же час для наділення іноземного судового рішення властивістю винятковості (лат. Exceptio rei judicatae) досить одного лише міжнародного договору за участю РФ (тобто в даному випадку ухвали російського суду не потрібно). Викладене вище дозволяє зробити висновок про те, що причинно-наслідковий зв'язок між визнанням іноземного судового рішення і його виконанням відсутній. Не випадково, в ч. 2 ст. 406 ЦПК РФ мова йде про визнання або про виконання іноземного судового рішення. Даний висновок також підтверджується аналізом ст. 241-245 АПК РФ. Аналіз ЦПК РФ і АПК РФ дозволяє зробити висновок, що попередньою умовою визнання іноземного судового рішення служить наявність міжнародного договору (ст. 409 ЦПК РФ) і / або федерального закону (ст. 415 ЦПК РФ; ст. 241 АПК РФ; ст. 245.1 АПК РФ). В обґрунтування даного підходу Д.В. Литвинський вказує, що використання союзу «якщо» в положеннях російських процесуальних кодексів ( «... якщо це передбачено міжнародним договором» - ст. 409 ЦПК РФ; «... якщо визнання та приведення у виконання таких рішень передбачено міжнародним договором і федеральним законом »- ст. 241 АПК РФ), свідчить про те, що російським законодавцем встановлена імперативна заборона визнання і виконання іноземних судових рішень за відсутності міжнародного договору (федерального закону)[7].

  Проте, незважаючи на імперативні приписи ст. 409 ЦПК РФ і ст. 241 АПК РФ, в російській доктрині, довгий час мала місце думка ( до 2020 р.), про можливість визнання і виконання іноземних судових рішень за відсутності міжнародного договору (федерального закону). Держави зобов'язані взаємодіяти одна з одною в сфері взаємного визнання судових рішень на підставі міжнародно-правового звичаю і / або загального принципу права, визнаного усіма цивілізованими народами[8]. З цього випливав висновок про пріоритет цих норм міжнародного права по відношенню до процесуального законодавства РФ (ч. 4 ст. 15 Конституції РФ). Для позначення даних приписів в літературі використовується поняття «міжнародної ввічливості» (comitas gentium) і / або «взаємності» (найчастіше ці терміни, застосовуються як взаємозамінні).

  Так само, в доктрині існував підхід, згідно з яким обов'язок визнання і виконання іноземних судових рішень виникає з ч. 1 ст. 6 і / або ч. 1 ст. 8 Європейської конвенції 1950 р. Так, Д.В. Литвинський вказує, що в силу Постанови Європейського суду у справі «Хорнсбі проти Греції» примусове виконання виступає невід'ємною складовою права на справедливий судовий розгляд (ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції 1950 г.). На думку автора, з даної правової позиції ЄСПЛ виникає обов'язок держави забезпечити визнання і виконання іноземних судових рішень за відсутності міжнародного договору (федерального закону).

  За загальним правилом, рішення іноземних судів визнаються в Росії, якщо це передбачено міжнародним договором. Також допустима передача суперечок в міжнародні третейські суди[9], відповідні приписи містяться як в цивільному процесуальному законодавстві, так і в арбітражному процесуальному законодавстві[10]. При цьому арбітражне процесуальне законодавство на відміну від цивільного процесуального законодавства крім міжнародного договору вимагає також прямої вказівки про це у федеральному законі, щоб рішення іноземних судів визнавалися. Такі вказівки є в Федеральному законі від 26 жовтня 2002 року № 127-ФЗ «Про неспроможність (банкрутство)»[11], у Федеральному законі від 2 жовтня 2007 року № 229-ФЗ «Про виконавче провадження»[12] і т. д.

  Необхідно відзначити, що останнім часом спостерігається тенденція до все більш обмеженого виконання рішень іноземних судів і міжнародних органів із захисту прав людини (таких як Європейський суд з прав людини) на території Російської Федерації в тому випадку, якщо в цьому вбачається шкода національному суверенітету РФ[13].

  Фактично Конституційному Суду Російської Федерації було надано право визнавати неможливість виконання рішень Європейського суду з прав людини на території Російської Федерації. У ЦПК РФ в 2015 р були внесені зміни, що допускають оскарження рішень не тільки третейських судів, а й іноземних третейських судів (арбітражів), а також відмова у визнанні та виконанні їх рішень[14].

  У 2020 р стала обговорюватися можливість подальшого продовження цієї тенденції і розширення можливості блокувати в Росії виконання іноземних судів[15]. У тексті Закону РФ про поправки до Конституції Російської Федерації від 14 березня 2020 р № I-ФКЗ «Про вдосконалення регулювання окремих питань організації та функціонування публічної влади», який набув чинності за підсумками загальноросійського голосування, зокрема, міститься таке положення: ..ст. 79 Конституції РФ викласти в такій редакції: «... Рішення міждержавних органів, прийняті на підставі положень міжнародних договорів Російської Федерації та їх тлумачення, що суперечать Конституції Російської Федерації, не підлягають виконанню в Російській Федерації».

  Також передбачено доповнення ст. 125 Конституції РФ ч. 51, в якій пункт «б» встановлює, що Конституційний Суд РФ: ... в порядку, встановленому федеральним конституційним законом, вирішує питання щодо можливості виконання рішень міждержавних органів, прийнятих на підставі положень міжнародних договорів Російської Федерації та їх тлумачення, що суперечать Конституції Російської Федерації, а також про можливості виконання рішення іноземного або міжнародного (міждержавного) суду, іноземного або міжнародного третейського суду (арбітражу), що накладає обов'язки на Російську Федерацію, в разі якщо це рішення суперечить основам публічного правопорядку Російської Федерації ».

[1] Костин Александр Алексеевич Правовые основания признания и исполнения инностранных судебных решений в Российской Федерации. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – М.2018. – 266 с.- С.106.

[2] Case of Hornsby v. Greece, Requête no 18357/91, http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-62579 (Постановление опубликовано на английском и французском языках)

[3] Марышева Н.И. Вопросы признания и исполнения в России решений иностранных судов «Журнал российского права, 2006, N 8. см. также Терехов В.В. Европейский суд по правам человека об обязанности государства признавать решения иностранных судов Вестник Омского университета. Серия «Право». 2014. № 1 (38). С. 127–128.

[4]Regulation (EU) No 1215/2012 of the European Parliament and of the Council of 12 December 2012 on jurisdiction and the recognition and enforcement of judgments in civil and commercial matters http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=celex%3A32012R1215

[5] Gaudemet-Tallon H., Compétence et exécution des jugements en Europe: matières civile et commerciale: règlements 44/2001 et 1215/2012, conventions de Bruxelles (1968) et de Lugano (1988 et 2007) LGDJ, 2015.

[6] Костин А.А. Правовые основания признания и исполнения инностранных судебных решений в Российской Федерации. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – М.2018. – 266 с.- С.110.

[7] Литвинский Д.В. «Исполнить нельзя отказать»: еще раз к вопросу о возможности приведения в исполнение решений иностранных судов на территории РФ в отсутствие международного договора // Вестник ВАС РФ. 2006. N. 4-5. см. также Марышева Н.И. Семейные отношения с участием иностранцев: правовое регулирование в России. М.: Волтерс Клувер, 2007. С. 252.

[8]Нешатаева Т.Н. Суд и общепризнанные принципы и нормы международного права «Вестник ВАС РФ», N 3, 2004. см. также Елисеев Н.Г. Принцип международной вежливости как предпосылка приведения в исполнение иностранных судебных решений «Законы России: опыт, анализ, практика», 2006, N 7. см. также Брановицкий К.Л. Принцип взаимности в международном гражданском процессе «Арбитражный и гражданский процесс», 2005, N 8.

[9] Зокрема ст. 409 ЦПК РФ передбачає: «1. Решения иностранных судов, в том числе решения об утверждении мировых соглашений, признаются и исполняются в Российской Федерации, если это предусмотрено международным договором Российской Федерации. 2. Под решениями иностранных судов понимаются решения по гражданским делам, за исключением дел по экономическим спорам и других дел, связанных с осуществлением предпринимательской и иной экономической деятельности, приговоры по делам в части возмещения ущерба, причиненного преступлением». Часть 3 ст. 3 данного Кодекса предусматривает, что «по соглашению сторон спор, возникший из гражданско-правовых отношений, до принятия судом первой инстанции судебного постановления, которым заканчивается рассмотрение гражданского дела по существу, может быть передан сторонами на рассмотрение третейского суда, если иное не предусмотрено настоящим Кодексом и федеральным законом». Статья 416 ГПК РФ распространила действие ряда норм о признании решений иностранных судов также на решения иностранных третейских судов (арбитражей).

[10] Стаття 241 АПК РФ передбачає наступне: «1. Решения судов иностранных государств, принятые ими по спорам и иным делам, возникающим при осуществлении предпринимательской и иной экономической деятельности (иностранные суды), решения третейских судов и международных коммерческих арбитражей, принятые ими на территориях иностранных государств по спорам и иным делам, возникающим при осуществлении предпринимательской и иной экономической деятельности (иностранные арбитражные решения), признаются и приводятся в исполнение в Российской Федерации арбитражными судами, если признание и приведение в исполнение таких решений предусмотрено международным договором Российской Федерации и федеральным законом».

[11] Согласно ст. 1 данного Федерального закона, «решения судов иностранных государств по делам о несостоятельности (банкротстве) признаются на территории Российской Федерации в соответствии с международными договорами Российской Федерации. При отсутствии международных договоров Российской Федерации решения судов иностранных государств по делам о несостоятельности (банкротстве) признаются на территории Российской Федерации на началах взаимности, если иное не предусмотрено Федеральным законом».

[12] В ст. 11 цього ФЗ установлено, что «Порядок исполнения в Российской Федерации решений иностранных судов, в том числе приговоров, постановлений судов иностранных государств в части конфискации находящихся на территории Российской Федерации доходов, полученных преступным путем, и арбитражей устанавливается соответствующими международными договорами Российской Федерации, процессуальным законодательством Российской Федерации и настоящим Федеральным законом».

[13] № I-ФКЗ «О Конституционном Суде Российской Федерации», которым предусмотрено: «3-2) по запросам федерального органа исполнительной власти, наделенного компетенцией в сфере обеспечения деятельности по защите интересов Российской Федерации при рассмотрении в межгосударственном органе по защите прав и свобод человека жалоб, поданных против Российской Федерации на основании международного договора Российской Федерации, разрешает вопрос о возможности исполнения решения межгосударственного органа по защите прав и свобод человека».

[14] В соответствии до ч. 1 ст. 301 ЦПК РФ: «заявление об отмене решений третейских судов и международных коммерческих арбитражей, принятых на территории Российской Федерации, подается в районный суд, на территории которого принято решение третейского суда. По соглашению сторон третейского разбирательства заявление об отмене решения третейского суда может быть подано в районный суд по месту нахождения или месту жительства одной из сторон третейского разбирательства». Статья введена Федеральным законом от 29 декабря 2015 г. № 409-ФЗ «О внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации и признании утратившим силу пункта 3 части 1 статьи 6 Федерального закона «О саморегулируемых организациях» в связи с принятием Федерального закона «Об арбитраже (третейском разбирательстве) в Российской Федерации“».

[15] Василькова С.В. Общие принципы исполнения решений иностранных судов в Российской Федерации и особенности участия ПАО «Газпром» в судебных разбирательствах по газовым контрактам в судах за рубежом// Третейский Суд 2020 № ½ - С. 126-135.