Науковий висновок щодо права Національного банку України здійснювати звернення стягнення на заставне майно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних

І.

Цей науковий висновок підготовлений на підставі частини 7 статті 303 Господарського процесуального кодексу України, ст. 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пунктів 1.2, 2.8, 3.2, 3.3 Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, на підставі звернення судді Великої палати Верховного Суду Уркевича Віталія Юрійовича та листа Вченого Секретаря НКР при ВС Л. М. Лобойка від 21.12.2019 № 131/1/27, щодо викладених у зверненні питань:

1) Як співвідносяться приписи статті 73 Закону України «Про Національний банк України» щодо переважного і безумовного права Національного банку України задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення; щодо переважного і безумовного права реалізувати Національним банком України шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог Національного банку України, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження із приписами статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо того, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації?

2) Якими є правила застосування частини третьої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо права заставодержателя звернути стягнення на заставне майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у співвідношенні із положеннями частини третьої статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо того, що для реалізації заставодержателем права на звернення стягнення необхідно затвердження/погодження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб способу, порядку, складу та умов відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси?

ІІ.

Відповідаючи на поставлені питання, звертаємо увагу на наступне:

Конституційною основою діяльності Національного банку України є частина друга статті 99 Конституції України, де зазначено що основною функцією центрального банку держави Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці, якою відповідно до частини першої цієї ж статті є гривня.

Стаття 2 Закону України «Про Національний банк України» (далі – Закон про НБУ) визначає правову основу діяльності Національного банку України - Національний банк України (далі - НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Крім основної функції забезпечення фінансової і цінової стабільності, як про це йдеться у статті 6 Закону про НБУ, НБУ виконує й інші функції, перелічені у статті 7 цього ж Закону, в тому числі: визначає та проводить грошово-кредитну політику; виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування.

Стаття 25 Закону про НБУ встановлює засоби та методи грошово-кредитної політики. Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через, в тому числі, рефінансування банків.

За змістом визначення термінів, що містяться у статті 1 Закону про НБУ, рефінансування - це кредити Національного банку України, що надаються банкам, за плату за ставкою, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування.
Таким чином, рефінансування - це спосіб (метод) здійснення грошово-кредитної політики, що функціонально спрямований на забезпечення фінансової і цінової стабільності.

Стаття 73 Закону про НБУ надає Національному банку переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення (частина перша).

Частина друга цієї ж статті встановлює, що переважне і безумовне право реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. Національний банк здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади.

Однак у частині четвертій статті 73 Закону про НБУ міститься обмеження безумовного і переважного права: частини перша і друга цієї статті не поширюються на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, норми частин першої і другої статті 73 Закону про НБУ та частина четверта цієї ж статті співвідносяться як загальна і спеціальна норма, причому спеціальна норма частини четвертої статті 73 містить обмеження дії частин першої та другої цієї ж статті по колу осіб, оскільки забороняє реалізацію переважного і безумовного права НБУ щодо банків, віднесених до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з ринку.

До цих банків застосовуються правові інструменти, які містяться в нормах Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон про гарантування вкладів).

Відповідно до частини другої статті 50 Закону про гарантування вкладів до ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно, що є об'єктом довірчої власності, інше майно у випадках, прямо передбачених законом, а також банкноти і монети, передані Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними, ліцензія, гудвіл.

Частина третя статті 51 Закону про гарантування вкладів наділяє Фонд повноваженням затверджувати способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

Поряд з цим спеціальна норма частини третьої статті 52 цього ж Закону визначила особливості використання заставленого майна банку: майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.

Крім того, за змістом п. 62 частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів майно банку, що є предметом застави, використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя.

Таким чином, повноваження Фонду затверджувати способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку не поширюються на заставлене майно, крім повноваження визначити суб’єкта оціночної діяльності для визначення ціни реалізації цього майна. При цьому порядок звернення стягнення на заставлене майно визначається законодавством або договором.

Отже, з огляду на наведене вище законодавче регулювання слід дійти висновку, що Фонд своїм рішенням не може вплинути на способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, що є предметом застави (крім визначення суб’єкта оціночної діяльності). Виходячи з цього норму частини третьої статті 51 Закону про гарантування вкладів у сукупності з нормою частини третьої статті 52 цього ж Закону слід розуміти так, що Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, крім майна банку, що є предметом застави та використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя, який має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави.

Член Науково-консультативної ради
при Верховному Суді
кандидат юридичних наук Беляневич В. Е.

Член Науково-консультативної ради
при Верховному Суді
доктор юридичних наук, професор Беляневич О. А.