Науковий висновок щодо застосування норм Цивільного кодексу України та інших норм права щодо позовної давності у справах про банкрутство

Цей науковий висновок підготовлений на підставі частини 7 статті 303 Господарського процесуального кодексу України, ст. 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пунктів 1.2, 2.8, 3.2, 3.3 Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, на підставі звернення судді-доповідача О. В. Васьковського від 25.11.2019 № 22.1-12/485 та листа вченого секретаря Науково-консультативної ради при Верховному Суді, щодо викладених у зверненні питань:

1. Чи мають спільний об’єкт (сферу) правового регулювання положення пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України щодо відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) та частини третьої статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів?
2. Чи підлягають застосуванню положення пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України у спорах про визнання недійсними аукціонів, правочинів (договорів) з відчуження майна боржника, що розглядаються у межах справи про банкрутство?
3. З якого моменту починається перебіг позовної давності у спорах про визнання недійсними аукціонів, правочинів (договорів) з відчуження майна боржника за заявою арбітражного керуючого, враховуючи положення частини першої статті 261 ЦК України, та спеціальний (особливий) порядок призначення судом арбітражного керуючого у справах про банкрутство відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також судову практику Верховного Суду щодо застосування правил перебігу позовної давності до вимог про визнання правочину недійсним?

Опис дослідження

При застосуванні норм Цивільного кодексу України (далі – ЦК) у справах про банкрутство слід, на наш погляд, виходити з наступного:

1. Право банкрутств має комплексну публічно-приватну природу, оскільки його правові засоби здійснюють необхідне врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами у сфері цивільного майнового обороту та сфері наповнення бюджетних фондів та фондів державного соціального страхування(1).

Відносини банкрутства складаються між боржником та його кредиторами, між названими особами та учасниками провадження у справі про банкрутство, а також господарським судом у зв’язку та внаслідок неплатоспроможності боржника і з приводу розмірного задоволення вимог кредиторів у порядку черговості за рахунок майна боржника шляхом врегулювання боргів боржника, або відновлення його платоспроможності, або його ліквідації(2).

Відповідно до статті 2 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Спеціальний законодавчий акт (Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який застосовується до відносин у справі № 10/5026/995/2012) має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов’язаних з банкрутством суб’єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

З огляду на це норми ЦК про позовну давність повинні застосовуватися у відносинах банкрутства із врахуванням цієї публічно-правової природи, цілей правового регулювання, особливостей порядку провадження у справах про банкрутство, правового статусу учасників тощо, за відсутності спеціальних норм у Законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

В українському законодавстві термін «мораторій» не має універсального - однакового для різних законів – визначення, тому норми, в яких він вживається, мають застосовуватися відповідно до термінології конкретного законодавчого акта та його цілей.

Так, в пункті 2 ч. 1 ст. 263 ЦК термін «мораторій» вживається як синонім іншому терміну - «відстрочення виконання зобов’язання», тобто пов’язується законодавцем із строками виконання зобов’язання. Таке розуміння мораторію для цілей застосування ст. 263 ЦК є усталеним в судовій практиці, в тому числі Верховного Суду та Верховного Суду України.

Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти) які або перешкоджають уповноваженій особі своєчасно пред’явити позов або іншим способом впливають на нормальний перебіг давності(3). Стаття 263 ЦК містить вичерпний перелік підстав зупинення перебігу позовної давності і спрямована на захист інтересів кредиторів у цивільно-правовому зобов’язанні, які не можуть звернутися до суду із відповідним позовом в силу обставин об’єктивного характеру, що від них не залежать.

Частина 1 ст. 19 «Мораторій на задоволення вимог кредиторів» Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає мораторій на задоволення вимог кредиторів як зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Законодавець також визначає види вимог, на які дія мораторію не поширюється (ч. 5 ст. 19 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Мета мораторію на задоволення вимог кредиторів має розглядатися крізь призму цілей Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Вона полягає у збереженні майнових активів боржника та захисті боржника від кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Отже, мораторій в Законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є елементом механізму правового регулювання відносин боржника та конкурсних кредиторів. З моменту набуття боржником за грошовими зобов’язаннями статусу боржника у справі про банкрутство кредитори, з одного боку, позбавляються права самостійно здійснювати дії, спрямовані на задоволення їх вимог в індивідуальному порядку, з іншого, їм надаються особливі – передбачені Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» - певні права, сутність яких визначається саме особливим характером відносин банкрутства і не описується в категоріях цивільного права.

Норми частини 3 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначають правові наслідки введення мораторію, в тому числі зупинення перебігу позовної давності на період дії мораторію.

Захист порушених майнових прав кредиторів у провадженні у справі про банкрутство, на відміну від захисту порушеного права кредитора у позовному провадженні, ґрунтується на особливих принципах, серед яких – принцип рівномірного та розмірного задоволення вимог усіх кредиторів неспроможного боржника із належного йому майна. Інститут мораторію на задоволення вимог кредиторів має публічно-правову природу і дає можливість реалізувати зазначені вище принципи.

Не зважаючи на те, що і в ст. 263 ЦК, і в ст. 19 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» використано один і той же термін «мораторій», положення пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України щодо відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) та частини третьої статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів мають різні об’єкти (сфери) правового регулювання. Термін «мораторій» в Цивільному кодексі України та в Законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» має різне значення і використовується законодавцем для позначення різних правових конструкцій, цілі застосування яких також є різними.

2. Відповідно до частини 3 ст. 55 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть бути визнані в судовому порядку недійсними.

Зазначена стаття 55 міститься в розділі IV «Продаж майна в провадженні у справі про банкрутство» Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Таким чином, цим розділом регулюються відносини щодо продажу майна боржника у конкурентний спосіб, що складаються між суб’єктами аукціону, якими відповідно до частин 4-7 статті 55 цього Закону є:
- замовник (ліквідатор, призначений господарським судом у порядку, встановленому цим Законом);
- організатор (визначена замовником фізична або юридична особа, що має ліцензію на проведення торгів і з якою замовник аукціону уклав договір на проведення аукціону);
- учасники (громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземні юридичні особи, які подали необхідні документи та пройшли процедуру реєстрації виконавцем аукціону відповідно до цього Закону).

Суб’єктний склад відносин щодо продажу майна боржника на аукціоні та їх сутність не дозволяють, на наш погляд, розглядати їх в контексті правового регулювання мораторію ані в контексті статті 19 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ані частини 2 ст. 263 ЦК.

Оскільки частиною 3 ст. 55 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не встановлено особливостей застосування позовної давності, до позовів про визнання результатів аукціону недійсними застосовуються норми інституту про позовну давність, що містяться в Главі 19 Розділу V «Строки та терміни. Позовна давність» Книги першої «Загальні положення» ЦК.

3. Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження, яке характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб’єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.

Арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України (ч. 1 ст. 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Ліквідатор є суб’єктом конкурсних відносин із особливим статусом і наділений відповідними повноваженнями (ст. 41 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Відповідно до частини 2 ст. 41 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор здійснює свої повноваження з дня свого призначення.

Діяльність арбітражного керуючого слід розглядати в контексті законодавчого регулювання відносин арбітражного управління, тобто передбаченого нормами права специфічного виду управління, що являє собою діяльність суб’єкта зі спеціальним статусом на тимчасовій основі в межах процедури банкрутства з метою відновлення платоспроможності боржника із застосуванням спеціальних заходів або здійснення реалізації майна банкрута у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів(4).

Ліквідатор не є носієм суб’єктивного цивільного права або цивільного інтересу в розумінні ЦК. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи – банкрута (частина 3 ст. 41 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Він виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, але органом юридичної особи в розумінні ст. 92 ЦК він не є. Відповідно, не можна вважати, що початком перебігу позовної давності є день вчинення правочину (укладання договору), який збігається із днем, коли юридична особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Перебіг позовної давності у спорах про визнання недійсними аукціонів, правочинів (договорів) з відчуження майна боржника за заявою арбітражного керуючого, враховуючи положення частини першої статті 261 ЦК України, та спеціальний (особливий) порядок призначення судом арбітражного керуючого у справах про банкрутство відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» починається з моменту призначення арбітражного керуючого (ліквідатора).

З огляду на викладене, можна сформулювати такі відповіді:

1. Положення пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України щодо відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) та частини третьої статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів не мають спільного об’єкта (сфери) правового регулювання.
2. Положення пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України у спорах про визнання недійсними аукціонів, правочинів (договорів) з відчуження майна боржника, що розглядаються у межах справи про банкрутство застосуванню не підлягають.
3. Перебіг позовної давності у спорах про визнання недійсними аукціонів, правочинів (договорів) з відчуження майна боржника за заявою арбітражного керуючого починається з моменту призначення арбітражного керуючого (ліквідатора).

 

(1) Джунь В. В. Теоретико-прикладні проблеми реформування законодавства України про банкрутство: автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.04 / В. В. Джунь; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2009. – С. 7.

(2) Радзивілюк В. В. Актуальні питання банкрутства (неспроможності) у праві України// Актуальні проблеми господарського права: навч. посіб./ за ред. В. С. Щербини – К.: Юринком Інтер, 2013. – С. 462.

(3) Луць В. В. Строки і терміни у цивільному праві: монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – С. 73.

(4) Кабенок Ю. В. Правове регулювання арбітражного управління в процедурі арбітражного управління в процедурі банкрутства в Україні. Автореф. дис… канд. юр.наук. – К., Інститут економіко-правових досліджень НАН України. – 2018. – С. 3 / http://www.iepd.kiev.ua/wp-content/uploads/2019/01