Судова реформа як тест на професіоналізм

Багато сказано – мало зроблено

Незважаючи на всі гучні виступи представників Громадської організації «Реанімаційний пакет реформ», заяви, що розроблений ними законопроект, унесений народними депутатами, порівняно з президентським позбавляє суддів політичного тиску, аналіз доводить зворотне. До того ж слід вказати на відверто низьку якість багатьох положень проекту №1497 і невідповідність деяких із них нормам Конституції.

Наприклад, у проекті №1497 узагалі не обумовлено, як ліквідовуються суди. Це називається «заховати голову в пісок». Незалежності суддів від Президента в разі таких прогалин не виникне. Нескладно припустити, що в цьому випадку застосовуватимуться норми Конституції (ст.106) і глава держави отримає право ліквідовувати суди без гарантій, передбачених проектом №1656 (Президент ліквідовує суди на підставі пропозицій Державної судової адміністрації, яка у свою чергу є органом судової влади й не підпорядковується главі держави).

Присяга судді в проекті №1497 така обширна, включає настільки багато оцінних категорій типу «доброчесність», що суддя потрапляє під загрозу звільнення за будь-яку засуджувану суспільством поведінку (зрада в подружньому житті — це теж недоброчесність). Складається враження, що автори проекту хочуть зробити із судді носія засад Морального кодексу будівника комунізму.

Ідеалістичний погляд на дійсність виявляється і в інших положеннях. Наприклад, в ст.52 пропонується заборонити суддям балотуватися на виборні посади в органах влади й місцевого самоврядування, що не відповідає Конституції та просто позбавлено сенсу.

В ст.62 у претендента на посаду судді вимагається вища освіта на рівні магістерського ступеня. При цьому випускається з уваги, що, по-перше, судді не потрібно бути вченим, а саме на це орієнтується освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр», а по-друге, магістерських ступенів не мають десятки тисяч юристів, котрі здобули вищу освіту до 2002 року.

Звільнення судді за порушення присяги в проекті №1497 не вважається дисциплінарним покаранням (ст.95), а якимсь окремим провадженням, що суперечить загальним засадам трудового права.

Більш того, в стст.86, 87 продекларовано «змагальність» при застосуванні заходів дисциплінарної відповідальності до судді, але не передбачене таке для провадження в питанні звільнення за порушення присяги, що є явно непропорційним.

У проекті №1497 є чимало інших проблемних норм, зокрема таких, що виникають у зв’язку з непродуманим механізмом реорганізації господарських судів. Окремі проблеми були озвучені науково-експертним управлінням Верховної Ради. Наприклад, дивно виглядає положення про стажування суддів у органах прокуратури, досудового слідства і т.ін.

Наріжний камінь — господарська спеціалізація

Якщо прибрати з проекту №1656 положення про кваліфікаційні класи суддів, які дійсно є вельми дискусійними, і деякі церемоніальні повноваження Президента в частині призначення суддів, то основні принципові відмінності виявляться перш за все в різному баченні судової спеціалізації: проект №1497 пропонує ліквідувати господарські суди та протягом року скасувати Господарський процесуальний кодекс.

І це при тому, що вся цивілізована Європа йде шляхом спеціалізації. Немає жодної розвиненої країни, де спеціалізовані суди ліквідовувалися б. Навпаки, постійно створюються нові, зокрема комерційні. Досить заглянути до Вікіпедії (http://en.wikipedia.org/wiki/Business_courts) і переконатися, що тенденція до створення бізнес-судів стала масштабно просуватися з 1990-х років навіть у США, де таких установ традиційно не існувало.

Згадаємо, що ідея ліквідації господарських судів народилася в Україні наприкінці 2013 року одночасно з подібною реформою в Росії. Українська влада любили копіювати досвід східного «брата». Такі ініціативи оцінювалися громадськістю як вигідні Президентові Віктору Януковичу для спрощення керівництва судовою системою (менше центрів ухвалення рішень). Хоч як дивно, але подібні рішення підхопили сьогодні сили, які позиціонують себе як демократичні.

Була запущена абсолютно надумана й не підтверджена фактами кампанія дискредитації господарських судів: то звинувачення в корумпованості (неначе в інших судах вона менша або корупція зникне при реорганізації суду), то в малому навантаженні суддів (явно непрофесійно не враховувати різну складність, наприклад, справи про стягнення штрафу за порушення ПДР і справи про банкрутство), то в необхідності спрощення вибору суду громадянином (хоча звичайні громадяни не звертаються до господарських судів), то нібито наявною внаслідок існування господарських судів колізією підвідомчості (хоча суперечності розумно вирішувати внесенням змін до процесуальних законів).

Не слід забувати, що проект №1497 ніким, окрім розробників з «РПР», не обговорювався. Всі професійні об’єднання юристів, зокрема Асоціація правників України, адвокатські об’єднання, провідні вчені ВНЗ і Національної академії правових наук, виступили проти ліквідації системи госпсудів. З’явилися десятки публікацій, присвячених економічному та правовому негативу від ліквідації господарської юстиції. Навпаки, не опубліковано жодного наукового прогнозу, який би доводив позитив від такого кроку.

І це не дивно. Госпсуди сьогодні мають якнайкращі показники в системі, найшвидше розглядають спори, мають найбільш розроблені рекомендації після узагальнення практики, найбільшу одноманітність у тлумаченні законів, найбільшу повагу серед адвокатів. Господарські суди збирають надходжень від судового збору більше, ніж усі інші разом узяті. Вже тільки останнє в умовах економічного спаду вимагає підвищеної уваги, що розробники проекту №1497 проігнорували, але записали в пояснювальній записці, що ліквідація госпсудів зменшить витрати державного бюджету.

Проте такого зменшення не відбудеться, оскільки господарські спори нікуди не зникнуть, ці справи розглядатимуть судді під іншою вивіскою. Передати спори наявним суддям, не збільшуючи штатів, не вийде, адже служителів Феміди й так переобтяжені. При цьому зникне єдина практика застосування господарського законодавства, справи — як сьогодні в системі загальних судів — розглядатимуться роками. Це поглибить кризу в економіці. Не кажучи вже про те, що будуть «розчинені» в загальній системі професійні судді, котрі нагромадили безцінний досвід застосування складного й суперечливого господарського законодавства.

Нерозуміння розробниками «РПР» специфіки господарського судочинства й господарського законодавства ставить велике питання щодо їх компетентності. Крім того, адміністративні реформи в Україні повинні були давно навчити молодих реформаторів: не потрібно чіпати систему органів, слід розбиратися з кадрами та їхніми повноваженнями, прибирати корупцію. Інакше змінитися тільки вивіска.

Зберегти стримування й не відривати від суспільства

Проект №1656 у цьому контексті виглядає більш продуманим і зваженим. Він не ламає системи судів і процесуальну форму їх діяльності, а цілеспрямовано б’є по порядку призначення суддів, їх відповідальності, по порядку застосування цієї відповідальності, правовому статусу Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів і інших судових органів з метою демократизації їх роботи, розумно підсилює повноваження Верховного Суду.

Звичайно, цей проект теж не позбавлений проблемних положень, але це — питання стратегії реформи. Він розроблявся Радою з питань судової реформи, створеної при Президентові з широкого кола вельми поважних представників юридичної спільноти, представників європейських структур і громадських організацій, зокрема за участю представників «РПР». Звинуватити раду в тому, що пропозиції «РПР» не були враховані, не можна. Самі розробники проекту №1497 визнають наявність лише деяких претензій до проекту №1656, що стосуються в основному повноважень Президента.

Претензії представників «РПР» виявляються калькою зауважень відносно повноважень Президента. При цьому випускається з уваги, що в проекті №1656 за главою держави й парламентом залишаються тільки церемоніальні функції стосовно призначення й переведення суддів.

Можна, звичайно, змінити Конституцію й повністю усунути будь-яку компетенцію Президента відносно судів. Але не можна забувати, що це нічого не гарантує. Не можна повністю відірвати суди від суспільства й інших гілок влади. Потрібно піклуватися про демократичність цих гілок.

У світі сила-силенна жорсткіших моделей, в яких призначення суддів залежить від глави держави або парламенту, ніж модель, яка пропонується проектом №1656. Наприклад, у США членів Верховного суду призначає президент після схвалення Сенату, але претензій до незалежності та справедливості американського суду не виникає.

Необхідно зберегти елементи стримувань Президента та суспільства стосовно судової влади для того, щоб суди не перетворювалися на закриту касту людей, котрим все дозволено.

Не вистачає іскри

У цьому контексті, по суті, у проекту №1656 немає серйозних системних огріхів. Одначе, на жаль, у ньому, як і в проекті №1497, не видно й того головного, що дозволило б українській судовій системі дійсно переродитися. У ньому немає іскри, здатної пожвавити реформу. Недаремно вже з’явилися публікації, в яких висловлюються сумніви щодо її дієвості.

Мова йде про стимулювання суддів бути неупередженими та справедливими. Його недостатньо. Як і бракує балансу незалежності та відповідальності, балансу того, що вимагають від судді, і що йому дають.

Уся ця метушня навколо ліквідації госпсудів відволікає громадськість від головного питання: як добитися усунення корупції в судовій системі та зміцнити незалежність суддів?

Зразкової судової системи ніде у світі не існує. Скільки країн — стільки й судових систем, ланок і прикладів спеціалізації. Проте є зразки незалежності, безсторонності та справедливості суддів. І до них потрібно прямувати.

Натомість парламент одночасно в першому читанні прийняв 2 альтернативні законопроекти, грубо порушивши стст.94 і 95 Регламенту Верховної Ради. Та справа не в цьому. Справа в складностях доопрацювання законопроектів. За першим читанням приходить друге. Виходить, що до проекту №1497 уноситимуть пропозиції прихильники Президента, щоб зробити його «за образом своїм», а в президентський — навпаки, ввійдуть всі пропозиції з проекту від групи народних депутатів. Мабуть, на виході ми отримаємо дві дзеркальні копії одного й того ж. Як же тоді їх розглядати в другому читанні?!

Для узгодження передбачається створити робочу групу. Отже, цій групі, щоб унести хоч щось певне та уникнути чергового глуму над парламентаризмом, слід вибрати один законопроект, пропонуючи до нього зміни. Виходячи із вищевикладеного, це має бути законопроект 1656.

Націлитися на результат

Особливо турбує в обох документах відсутність покарань суддів за невідповідність задекларованих (або незадекларованих) доходів і витрат їхнім реальним законним доходам (доходам членів їхніх сімей). Також не передбачені гарантії неполітичних призначень до органів управління судової системи — ВРЮ, ВККС, Раду суддів і ВС. Але тут без унесення змін до Конституції не обійтися.

Розмиті критерії притягнення до відповідальності судді за порушення присяги: можна притягнути за що завгодно, усунути будь-якого неугодного суддю. Відсутня відповідальність представників виконавчої та законодавчої гілок влади, Президента за втручання в справи судової системи, за підрив авторитету суддів і судових рішень. Не передбачається створення спеціальних органів, що спостерігали б за втручанням у справи судової системи та притягали б винних до відповідальності (не плутати з органами контролю за судами).

Водночас судді не отримали жорстких інструментів впливу на недобросовісні сторони процесу та притягнення їх до відповідальності за неповагу до суду (можна нагрубіянити судді, зірвати процес і відбутися тільки дрібним штрафом).

Окрім того, судді залишаються рабами закону, а не рабами права. Потрібно надати суддям ширші повноваження не застосовувати неправовий закон або долати прогалини в законі, зокрема процесуальному.

Навантаження на суддів не обмежується, що підриває якість правосуддя. При цьому відсутні дієві механізми скорочення кількості проваджень. А для цього потрібні стимули до позасудового розгляду спорів, включаючи підвищення ролі третейських судів і арбітражів, розвиток медіації, посилення вимог до оскарження судових рішень і реального відшкодування судових витрат.

Немає реальних кроків до посилення ролі адвокатури для підвищення якості процесу, усунення побутового сутяжництва та стимулювання позасудового примирення. Нарешті, відсутній реальний суд присяжних, замість якого реанімується совдепівський інститут народних засідателів.

Залишається сподіватися, що деякі із цих положень можуть бути ініційовані в ході змін до процесуальних кодексів, які нині допрацьовує Рада з питань судової реформи, і, мабуть, будуть унесені до парламенту. Проте важливо зрозуміти: без їх ухвалення тест на професіоналізм і результативність при проведенні судової реформи, я впевнений, парламент завалить. Мало реформаторського пориву – потрібна системна робота на результат.

А поки залишаються сумніви, чи не почне наступний Президент знову проводити судову реформу?

В обох законопроектах недостатнє стимулювання суддів бути неупередженими та справедливими. Як і бракує балансу незалежності й відповідальності, балансу того, що вимагають від судді, і що йому дають.

Закон і бізнес. – №5 (1199) 31.01—05.02.2015