Сучасне економічне (господарське) право европейських країн як новий щабель розвитку комерційного права

Українська правова система проходить важливий етап розвитку – долучення до європейського правового простору, правової культури та традиції, активного опанування європейських підходів до організації бізнесу, взаємин між підприємцями та державою, захисту права власності та конкурентного середовища.

Потреби проведення економіко-правових реформ та осучаснення правових механізмів господарювання в Україні у цьому контексті вимагають не лише запозичення окремих правових інститутів чи норм з законодавства провідних європейських країн та правил ЄС, але й, насамперед, осмислення загальних тенденцій розвитку права, що регулює економічні відносини у Європі, формування сучасної моделі правової системи, найбільш пристосованої до зростання економіки та євроінтеграції.

У багатьох країнах, воно ще іменується комерційним чи підприємницьким, про що свідчать новітні комерційні кодекси Франції (2000-2007 років), Туреччини (2012), Естонії (1995), Латвії (2002), кодекс комерційних компаній Португалії (1986) або підприємницькі кодекси Австрії (2000 р.) чи Республіки Казахстан (2015 р.) або навіть торговим, як наприклад в Німеччині. З 2014 року у Парламенті Іспанії розглядається новий Комерційний кодекс, представлений Урядом на заміну старого 1885 року. У Німеччині, постійно оновлюючи кодифікацію правил ведення бізнесу, намагаються відійти від первісної назви Німецького торговельного укладення (нім. Handelsgesetzbuch, скор. HGB) підійшовши до більш сучасної назви комерційного кодексу.

Зокрема, під егідою Федерального міністерства іноземних справ англійською мовою офіційно перекладають назву цього акту як Комерційний кодекс («Commercial code»), а не Торговий кодекс («Trade code») [1]. Це демонструє намагання німецьких юристів пристосувати розуміння права до потреб реальних економічних відносин, а не 100 літньої давнини, коли приймалис перші кодифіковані акти у цій сфері. І дійсно, зміст відповідного кодексу не дає можливості зводити його до «Торгового», враховуючи регулювання діяльності комерсантів, промисловців, банкірів, аудиторів, регулювання публічної звітності тощо. Але збереження назви «комерційний» у європейських країнах – це всеж скоріше данина традиціям, аніж реальному наповненню змісту сучасного права, що регулює економічні відносини.

Йдеться про те, що усе потужніше проступає інша тенденція – становлення нового інтегративного напряму – економічного права (economic law) європейських країн, що у вітчизняному правовому просторі іменується господарським.

Найяскравіший приклад такого правового феномену – Господарський кодекс Королівства Бельгія, що набрав чинності у 2014 році. При чому, Бельгію у цьому контексті можна сприймати як центр правової думки європейських країн, позаяк офіси Ради Європи, НАТО, Європейської Асоціації Венчурного Капіталу та інших європейських організацій знаходяться у Брюсселі, не кажучи вже про стабільну та міцну економіку країни, що просто об’єктивно впливає на формування провідної правової політики.

• потреби завадити "нормативній інфляції" (inflation normative),
• необхідність "сприяти інтеграції бельгійського господарського права в концепт європейського права",
• а також "дати чітке уявлення про роль державної влади в регуляції економічної активності та визначити, які інструменти вона має",

– були зазначені серед основних причин прийняття Господарського кодексу у доповіді Міністерства економіки Королівства Бельгія [1].

Цікаво, що у правовій доктрині на вітчизняних теренах ця тенденція була помічена та спрогнозована ще у XIX столітті. В ХХ–XXI століттях ця тенденція тільки посилилася.

Поняття господарського чи економічного права («economic law», «wirtschaftsrecht») займає усе більшу частину світового правового простору, зустрічається як окреме поняття, більш широке у порівнянні із комерційним чи бізнесовим правом, не лише в правових системах Китаю, Німеччини, Сербії, Японії, США, Естонії, України, але й надзвичайно поширене у значенні міжнародного економічного права.

Ось як описують різницю між бізнесовим та господарським (економічним) правом американські правознавці: «перший з цих двох термінів («економічне право») є більш точним і наочним, тому що складає «широке поле» значення і, як стане ясно з наступних сторінок, взаємодія між законом та економічною діяльністю охоплює дуже багато предметів дійсності. Термін «бизнесове право», проте, є більш знайомим в деяких країнах, включаючи, наприклад, США» [3].

Зарубіжні вчені, дійсно, відзначають складність визначення меж економічного (господарського) права. Але це не зупиняє їх перед виокремленням цієї галузі для практичних цілей професійного супроводу діяльності господарюючих суб’єктів, чого розмежування приватноправового та публічного-правового, як це намагаються зробити окремі вітчизняні юристи, зробити не дозволяє. Численні новітні наукові роботи з господарського (економічного) права у зарубіжних країнах [4], щодо яких можна отримати достатньо повну уяву з відомого Веб-сайту books.google.com, це достеменно підтверджують.

Поняття господарського (економічного) права у зарубіжних країнах значною мірою збігається із розумінням господарського права в України. Зокрема, німецький вчений Р. Штобер зазначає, що «господарське право можна визначити як сукупність приватноправових, кримінально-правових та публічно-правових норм і заходів, за допомогою яких держава впливає на правовідносини учасників економічного процесу між собою та державою». [5] Позначення на кримінально-правові норми у складі господарського права у цьому разі лише зайвий раз підтверджує, хоча й з характерним німецьким забарвленням, обумовленим традиційним включенням кримінальних положень у Німецький комерційний кодекс, що виокремлення господарського (економічного) права має передусім практичне значення, є вимогою об’єктивних професійних економічних відносин.

Основна причина перетворення комерційного (торгового) права в економічне (господарське) — це неминуче посилення ролі держави в сучасній економіці, підвищення вимог до безпеки і якості виробничої діяльності, боротьба з монополізмом і стимулювання інвестицій у національну економіку, міжнародні економіко-інтеграційні и і розвиток міжнародного економічного права.

Фактично йдеться про те, що суб’єктом професійних економічних відносин стають економічні суб’єкти загалом (economic entieties), а не лише «підприємці чи комерсанти як такі. Регулюється господарська діяльність (economic activity), а не лише комерція як така. Причому, відповідне регулювання узагальнює правила щодо господарювання підприємця чи державного казенного підприємства, іншого некомерційного економічного суб’єкта (наприклад самозайнятої особи, що прирівнюється за законодавством європейських країн до комерсанта).

Для сучасного правопорядку стає менш важливим – чи отримує суб’єкт прибуток (як підприємець), чи здійснює лише торгівлю (як комерсант) чи здійснює інші види професійної економічної активності. Головним стає кваліфікація участі суб’єкта у економічних відносинах, які традиційно іменуються у політичній економіці як «виробничі відносини», що існують на противагу «відносинам споживання», де традиційно залишається діяти цивільне, сімейне, житлове, спадкове та інші нормативні утворення.

Виникнення економіко-правового (господарського-правового) напряму у ХX столітті завдячує тому, що сучасна економіка стала потребувати публічно­правових обмежень, які покликані забезпечити стабільність і порядок у господарській сфері. В цьому зацікавлені перед­усім самі одиничні суб’єкти господарювання, ефективність яких неможлива в умовах економічної анархії, засилля монополізму і відсутності чітких правил гри в економіці.

Таким чином, економічне (господарське) право, що успадкувало норми торгового (комерційного) права, виступає новим якісним щаблем у регулюванні економічної діяльності. Така якість виникла завдяки не тільки особливій спеціалізації приватноправових норм стосовно умов професійної економічної) господарської діяльності, а й у зв’язку з таким явищем, як наповнення актів господарського законодавства публічно­правовими нормами. Поєднання приватноправового і публічно­правового регулювання економічних відносин робить економічне (господарське) право сучасним інтегративним елементом правової системи. Рівноважний стан такого утворення досягається завдяки підпорядкуванню господарсько-правових норм єдиній меті — побудові ефективної економіки.

Юридичний вісник. – 2016. – № 2. –С. 15-20