ШАХРАЙСТВА З БАНКІВСЬКИМ РАХУНКОМ ПОСТАЧАЛЬНИКА – НАСЛІДКИ ДЛЯ ПЛАТНИКА

 

    Шахрайські схеми заволодіння коштами суб’єктів господарювання продовжують вдосконалюватися. В умовах слабкості правоохоронної системи та майже цілковитої безпорадності спецслужб у запобіганні економічним злочинам, завданням юридичної громадськості залишається конструктивне тлумачення чинного законодавства, що дозволяє, виходячи із принципу верховенства права, захищати права добросовісних суб’єктів господарювання у судах та підтримувати правопорядок в економіці.

  Одна із таких шахрайських схем полягає у відкритті підроблених банківських рахунків, на які зловмисники ніби то в інтересах постачальника певного товару отримують кошти від потенційного покупців та у подальшому використовують без відома реального власника, зокрема переводять у готівку та знімають з рахунків на свою користь. Питання малої вірогідності відкриття такого рахунку за належного здійснення функцій банківськими установами тут не будемо обговорювати, позаяк воно потребує окремої уваги, поєднаної із аналізом загалом захищеності персональних даних, електронних ресурсів тощо.

  Разом із тим від такої шахрайської поведінки страждають покупці- платники коштів, які залишають без коштів та продукції, а реальний постачальник відмовляється від поставки та повернення коштів.

  У цьому випадку виникає запитання про те, чи  може бути покладено на покупця як платника коштів у правовідносинах поставки продукції ризик порушення порядку відкриття чи використання банківського рахунку, відкритого на ім’я постачальника (отримувача коштів), що мало наслідком неправомірне розпорядження коштами на банківському рахунку з боку третіх осіб?

  Відповідь на це запитання одночасно піднімає на порядок денний й інші запитання: чи зобов’язаний платник коштів при безготівковому розрахунку перевіряти дійсність договору банківського рахунку отримувача коштів із обслуговуючим отримувача банком як елемент розумної обачливості платника коштів відповідно до стандартної ділової практики; та чи можна вважати належним виконанням грошового зобов’язання оплату безготівкових коштів за поставлену продукцію на розрахунковий рахунок, відкритий на ім’я постачальника продукції, якщо договір банківського рахунку цього постачальника з обслуговуючим банком визнано недійсним після моменту такого зарахування.

  Відповідаючи на поставлені запитання, варто зосередити увагу на правовій природі безготівкового розрахунку, співвідношення правочину щодо договору банківського рахунку із діями банку щодо відкриття, використання та закриття клієнтського рахунку, а також на розподілу ризиків щодо неправомірного використання коштів на рахунку.

  Жодна з правових норм законодавства України прямо не визначає правові наслідки визнання договору банківського рахунку недійсним з погляду поширення таких наслідків на юридичний факт зарахувань коштів на банківський рахунок, переказаних до моменту такого визнання.

  Це утворює прогалину у законодавчому регулюванні, що потребує подоланню шляхом застосування аналогії права (закону), в тому числі з урахуванням загальних засад законодавства, зокрема принципів розумності та добросовісності.

Щодо розмежування категорій банківського рахунку та договору банківського рахунку

  Наявність договору банківського рахунку є правою підставою взаємин між банком та особою, на ім’я якої відкрито рахунок. Але правовий режим банківського рахунку визначається не лише договором банківського рахунку, але й підпорядковується низці публічно-правових вимог щодо відкриття, закриття та обслуговування рахунку, що впливає на правову природу банківського рахунку та встановлення факту зарахування коштів на банківський рахунок.

  Звертає на себе увагу, що для цілей як приватно-правового регулювання, так і публічно-правового регулювання банківська установа вважається обслуговуючим банком особи за наявності відкритого рахунку клієнта незалежно від наявності чи дійсності договору банківського рахунку. Зокрема, згідно з абзацем 27 Інструкції про порядок безготівкових розрахунків, «обслуговуючий банк (банк, що обслуговує) – банк, у якому відкрито рахунок учаснику безготівкових розрахунків та/або який здійснює для нього на договірних умовах будь-яку з операцій чи послуг, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Частка «або» вказує на те, що самого факту відкриття рахунку є достатньо для кваліфікації банку обслуговуючим незалежно від наявності договірних умов відповідної операції.

  Відкриття поточного рахунку здійснюється на договірній основі. Відповідно до пункту 7.1.2 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

  Виходячи із цих положень банківський рахунок виступає окремим об’єктом майнового права, призначеним для зберігання та використання безготівкових коштів особи на підставі договору, але не ототожнюється із цим правочином. Самостійний характер цей об’єкт майнового права набуває завдяки низці публічно-првових та приватно-правових законодавчих приписів щодо відкриття, використання та закриття рахунку незалежно чи без безпосередньго зв’язку із фактом наявності чинного договору банківського рахунку.

  Зокрема, як буде показано надалі у разі зникнення правової підстави для використання банківського рахунку, визнання недійсним договору банківського рахунку, помилкового відкриття банківського рахунку, банківський рахунок існує в платіжній системі до моменту вжиття банком дій до його закриття.

  До такого закриття банківський рахунок в певному режимі продовжує забезпечувати зберігання та використання коштів особи, на ім’я якої відкрито банківський рахунок. В тому числі розпорядження коштами клієнта на рахунку здійснюється банком до моменту його закриття банком. Банк здійснює це розпорядження на підставі доручень власника рахунку або здійснює примусове списання коштів відповідно до вимог законодавства України чи договору.

  Функціонування банківського рахунку як окремого об’єкту майнових прав цілком підтверджується правовим режимом банківського рахунку у період наявності чи відсутності договірних відносин між банком та клієнтом.

  Облік коштів на поточному рахунку в національній валюті здійснюється на рахунку 311 «Поточні рахунки в національні валюті».

  Відповідно до п. 17 Інструкції про порядок відкриття банківських рахунків Днем відкриття поточного/кореспондентського рахунку клієнта вважається дата, що зазначена банком на заяві про відкриття цього рахунку в розділі «Відмітки банку» або в договорі про встановлення кореспондентських відносин. Отже, відповідна дата не пов’язана із датою договору.

  Згідно з п. 143 Інструкції про порядок відкриття банківських рахунків банк закриває поточні рахунки клієнтів, на кошти яких установлено обтяження майнових прав відповідно до умов договору, лише за згодою обтяжувача, який установив таке обтяження, крім випадків закриття рахунків клієнтів під час виконання банком Плану припинення здійснення банківської діяльності без припинення юридичної особи відповідно до Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», яке може здійснюватися банком без отримання на це згоди обтяжувача.

  У разі припинення договірних відносин між банком та клієнтом автоматично не відбувається закриття банківського рахунку.

  Тут за аналогією мають бути застосовані положення ст. 1075 ЦК про правові наслідки розірвання договору банківського рахунку: згідно з ч. 3 ст. 1075 ЦК «залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами». Виходячи із цих приписів видно, що розірвання договору банківського рахунку тягне сукупність дій банку щодо закриття рахунку, але не є фактом закриття рахунку.

  Більш того закриття банківського рахунку одночасно із припиненням договору банківського рахунку є неможливим у зв’язку із необхідністю розпорядження банком коштами на рахунку, що закривається після припинення договірних відносин.

  Підстави закриття рахунків не співпадають із випадками припинення договору банківського рахунку.

  Зокрема, відповідно до п. 142 Інструкції про порядок відкриття банківських рахунків встановлено, що «банк закриває рахунки» у вичерпному переліку випадків, серед яких подання заява власника чи «рішення органу припинення юридичної особи», «у разі смерті власника рахунку - фізичної особи / фізичної особи - підприємця / особи, яка провадила незалежну професійну діяльність, після виплати коштів спадкоємцю(ям) та іншим особам на підставі документів, визначених законодавством України»; на підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом. З цих положень випливає, що банківський рахунок як об’єкт майнових прав виникає у результаті дій банку щодо його відкриття та існує до його закриття банком.

  Банк не має права за заявою клієнта закрити поточний рахунок, якщо грошові кошти, що розміщені на відповідному рахунку, заморожені або фінансові операції за відповідним рахунком зупинені відповідно до законодавства з питань фінансового моніторингу.

  Момент закриття поточного банківського рахунку не пов’язаний з моментом припинення договору банківського рахунку навіть у разі домовленості між банком та клієнтом, позаяк закриття рахунку вимагає певних організаційно-розпорядчих дій банку, до виконання яких банківський рахунок існує в платіжній системі.

  У багатьох випадках закриття банківського рахунку не відбувається, не дивлячись навіть на заяву клієнта про закриття рахунку.

  Зокрема, відповідно до п. 149 Інструкції про порядок відкриття банківських рахунків «Банк за наявності коштів на поточному рахунку, який закривається на підставі заяви клієнта, здійснює завершальні операції за рахунком [з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно із заявою клієнта]. Датою закриття поточного рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком робочий день.

  Датою закриття поточного рахунку є день отримання банком заяви від клієнта, якщо на поточному рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку».

  Отже, незалежно від моменту настання юридичного факту припинення договірних відносин між банком та клієнтом у разі наявності залишку коштів на рахунку операції «з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно із заявою клієнта» виконуються відповідно до законодавства України, а закриття рахунку відбувається лише після виконання цих операцій.

  Аналогічна ситуація відбувається у разі невикористання рахунків чи ліквідації клієнта-юридичної особи, коли банки вчиняють дії щодо примусового закриття рахунків та перерахування коштів на спеціальні рахунки. Зокрема, згідно з п. 145 Інструкції банк перераховує залишок коштів з поточного рахунку юридичної особи, що ліквідувалася, на балансовий рахунок 2903 «Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками», які мають обліковуватись банком на цьому рахунку до моменту звернення власників цих коштів щодо розпорядження ними. Ці дії вчиняються банком на підставі «інформації, отриманої від контролюючих органів та перевірки її в Єдиному державному реєстрі у вигляді безоплатного доступу через портал електронних сервісів про державну реєстрацію припинення юридичної особи / підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця або самостійного виявлення таких відомостей в Єдиному державному реєстрі». В цьому разі, як і у випадку інформування податкових органів про відкриття рахунку суб’єкту господарювання (п. 138 Інструкції № 492), банк виконує публічно-правові функції, що випливають з вимог законодавства та становлять обов’язок банку перед державою, який виконується під загрозою застосування до банку адміністративно-господарських санкцій.

  Зокрема, банк зобов’язаний надіслати повідомлення до органу ДПС про відкриття рахунку у день такого відкриття (ст. 69 ПКУ), на що ДПС має надіслати квитанцію-повідомлення про взяття рахунку на облік.

  Ці положення підтверджують, що незалежно від наявності договірних відносин та волевиявлення клієнта банківської установи чи волевиявлення банку, порядок відкриття, зміни та закриття банківських рахунків підданий публічно-правовому регулюванню, що пов’язує існування банківського рахунку від моменту вчинення спрямованої організаційно-розпорядчої дії щодо його відкриття і до моменту відповідної організаційно-розпорядчої дії банку щодо закриття цього разунку, але не раніше виконання банком публічно-правових обов’язків щодо вирішення юридичної та фактичної долі коштів клієнта на рахунку.

  Отже факт визнання недійсним договору банківського рахунку не означає автоматичного закриття чи анулювання банківського рахунку.

Проблема під кутом принципу розумної обачності

  Питання розумної обачності є важливою складовою господарських правовідносин, що дозволяє з’ясувати межі добросовісної поведінки сторони як елементу належного виконання зобов’язання.

  Новітня практика Верховного Суду орієнтує на виявлення елементу розумної обачливості суб’єкта господарювання при виникненні та виконанні господарських договорів відповідно до стандартної ділової практики. Наприклад, у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року (Справа № 922/634/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/95940142 зазначено, що Верховний Суд критично оцінив твердження відповідача 1, що він не знав і не міг знати про те, що він придбаває частку, щодо якої існували триваючі судові спори. Суд звертає увагу, що «при придбанні майна (частки у статутному капіталі) покупець мав би проявляти розумну обачливість і дослідити історію вибуття майна у попередніх власників - учасників товариства хоча б за останні три роки, що є стандартною діловою практикою при купівлі частки у статутному капіталі товариства, особливо у розмірі 100 %».

  У відносинах щодо платіжних операцій відповідна розумна обачливість має свої особливості та межі, обумовлені змістом відповідних правовідносин.

  При здійсненні платіжних операцій платник коштів пов’язаний договірними відносинами з банком, що обслуговує його рахунок, але не пов’язаний із змістом договірних відносин між отримувачем безготівкових коштів та обслуговуючим цього отримувача банком. Більш того, платник коштів не має права втручатися у відносини між одержувачем коштів та банком останнього, вимагати якихось перевірок відповідних договорів чи інших документів.

  Відносини між отримувачем безготівкових коштів та обслуговуючим цього отримувача банком становлять предмет банківської таємниці. Зокрема, ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає під банківською таємницею, зокрема, (1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; (2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація. При цьому під комерці́йною таємницею у ст. 505 ЦК розуміється «інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію». При цьому потрібно враховувати, що якщо комерційна таємниця стала відомою банківській установі у процесі обслуговування клієнта (володільця комерційної таємниці) та взаємовідносин з ним, або ж третім особам при наданні послуг банку, а володілець комерційної таємниці вжив всіх адекватних наявним обставинам заходів щодо збереження її секретності, то така таємниця підпадає під правовий режим банківської таємниці [1]. Очевидно, що зміст договору банківського рахунка за своєю природою та способом зберігання інформації є комерційною таємницею, що в розпорядженні банку набуває характер банківської таємниці. У свою чергу, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», договір банківського рахунку не віднесено до переліку відомостей, що не становлять комерційної таємниці.

  Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, може тягнути кримінальну відповідальність відповідно до ст. 232 Кримінального кодексу України, адміністративну – відповідно до ч. 3 ст. 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, цивільно-правову відповідальність згідно з ст. 1166 ЦК тощо.

  Отже, намагання платника отримати інформацію про зміст договору банківського рахунку отримувача коштів, його підписантів тощо передбачало б втручання в комерційну та банківську таємницю, що заборонено під загрозою різноманітних публічних та приватних санкцій.

  Платник грошових коштів не пов’язаний договірними відносинами отримувача коштів та обслуговуючого останнього банку.

  Форма та зміст банківських документів на перерахування коштів чітко визначена у законодавстві. Виходячи із відповідних положень, платник коштів не зобов’язаний в платіжному документі зазначати відомості про договір банківського рахунку, укладеного між отримувачем коштів та обслуговуючим цього отримувача банку.

  Зокрема, Додаток 3 до Інструкції про безготівкові розрахунків Україні в національній валюті (у редакції постанови Правління Національного банку України 06.11.2019 № 127) встановлює реквізити платіжного доручення, які не передбачають відповідних реквізитів договору між отримувачем коштів та обслуговуючим цього отримувача банку.

  У юридичній літературі загальновизнаним є те, що договір банківського рахунку (договір на розрахунково-касове обслуговування) є передумовою безготівкового платежу, а не його підставою. Підставою платежу є розпорядження (доручення банку) щодо здійснення платежу з рахунку[2].

  Наявність відкритого в певному обслуговуючому банку рахунку одержувача презумує для третіх осіб наявність договірних відносин між ним та банком та не приписана законом до перевірки платником коштів (стягувачем). Лише факт закриття рахунку свідчить третій особі про відсутність договірних відносин між банком та клієнтом.

  Припинення договірної підстави відкриття рахунку породжує права та обов’язки банку та особи, на ім’я якої відкрито рахунок, із приводу закриття рахунку, але не породжує будь-яких обов’язків для третьої особи платника.

  До моменту функціонування рахунку в платіжній системі, суб’єкти господарювання, що мають намір здійснити платежі на рахунок одержувача чи органи стягнення, які стягують кошти з рахунку на підставі закону чи рішення суду, сприймають цей рахунок як об’єкт майнових прав особи, на ім’я якої відкрито цей рахунок.

  Зарахування коштів на рахунок особи, на ім’я якої відкрито рахунок, породжує обов’язок обслуговуючого банку щодо видачі коштів особі у разі припинення відносин між банком та клієнтом. Ці відносини мають договірний характер (договір банківського рахунку) або можуть бути кваліфіковані як безпідставне зберігання коштів (ст. 1212 ЦК) у разі визнанням договору банківського рахунку недійсним. Як вказувалося вище, підстава відкриття рахунку не ототожнюється із самим рахунком, який є об’єктом майнових прав, останній відкривається, використовується та закривається у результаті виключного юридичного факту – вольових дій банківської установи.

  Стандартна ділова практика не передбачає будь-якого втручання платника коштів у з’ясування змісту договірних відносин між обслуговуючим одержувачем банком та одержувачем. Достатньою підставою для проведення платежу вважається наявність банківських реквізитів, позаяк з’ясування особливості порядку використання цих коштів на рахунку одержувача між таким одержувачем та банком виходить за межі комерційного ризику платника.

  Платник безготівкових коштів позбавлений не лише юридичної, але й фізичної можливості встановлювати обставини відносин між одержувачем коштів та обслуговуючим цього одержувача коштів, таке втручання означало б перекладення на платника коштів ризиків операцій щодо використання банківського рахунку одержувачем, за які платник коштів не відповідає і не може відповідати.

  Зобов’язання платника при безготівковому перерахуванні коштів чітко визначені законодавством, а тому у господарські практиці платниками не здійснюються дії щодо перевірки дійсності договору банківського рахунку отримувача коштів, не перевіряються підстави відкриття рахунку із обслуговуючим отримувача банком як такі, що знаходяться в межах обов’язків банку, який наділений відповідними виключними публічними функціями в силу банківської ліцензії, є агентом валютного нагляду у силу ч.. 1, 7, 11 ст. 11 Закону України «Про валюту і валютні операції», суб’єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

  Тому з’ясування правового режиму рахунку одержувача коштів, додержання порядку його відкриття, договірних відносин між одержувачем коштів та обслуговуючим його банком виходить за межі розумної обачливості платника коштів відповідно до стандартної ділової практики.

Публічно-правові аспекти використання банківського рахунку

  Правовий режим банківського рахунку визначається не лише вимогами цивільного законодавства, але й вимогами публічно-правового (податкового, бюджетного, процесуального законодавства, законодавства про банкрутство тощо). Це обумовлює самостійний режим банківського рахунку як об’єкта майнових прав та його існування в господарському обігу до моменту факту організаційно-розпорядчих вольових дій банку щодо його закриття.

  Відповідно, всі кошти, що були зараховані на рахунок до настання такого юридичного факту, вважаються такими, що належать особі, на ім’я якої відкрито банківський рахунок. Відповідно, в момент, коли кошти зараховані на рахунок, ризик їх втрати чи неправомірного використання переходить до банку, який обслуговує рахунок одержувача коштів.

  Зарахування коштів на рахунок, відкритий на ім’я певної особи, здійснюється за умови відкритого рахунку та за умови вольових дій банку щодо зарахування коштів на рахунок.

  Відповідно до п. 30.1. статті 30 Закону України № 2346 «переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі».

  Банк зобов’язаний зараховувати кошти, перераховані на рахунок клієнта, в силу вимог закону. Зокрема, відповідно до п. 132 Закону № 2346 у разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

  З моменту зарахування коштів на рахунок одержувача зобов’язання банку, в якому відкрито банківський рахунок, перед одержувачем вважається виконаним. Подальше розпорядження цих коштів здійснюється на підставі договору між банком і особою, на ім’я якої відкрито відповідний рахунок, або на виконання вимог законодавства щодо примусового стягнення третіми особами, власного списання банку у випадках, встановлених законом чи договором. Платник коштів за природою платіжних операцій не несе та не може нести ризики неправильного списання коштів з рахунку одержувача незалежно від підстав можливого списання.

  Визнання недійсним договору банківського рахунку за аналогією права не спростовує факт зарахування коштів на рахунок, відкритий на ім’я одержувача, позаяк не може скасувати юридичний факт зарахування коштів, що вже відбувся. А тому, не можна за аналогією до правових наслідків недійсності договору банківського рахунку застосовувати висновок про відсутність правової підстави платежу на момент зарахування коштів.

  Оскільки банківський рахунок виступає окремим об’єктом майнового права, що призначений для зберігання та використання безготівкових коштів на підставі договору, але не ототожнюється із цим правочином, то правові наслідки недійсності такого договору за аналогією не можуть спростовувати чи призводити до безпідставності операцій, здійснених обслуговуючим банком по банківському рахунку клієнта із зарахування, переказу та зберігання коштів до моменту такого визнання.

  Якщо б це можна було явити, то виникав би великий ризик нестабільності цивільного обігу, коли дійсність договорів банківського рахунку впливала б на дійсність усіх платежів та операцій по рахунку, а платники коштів несли б відповідальність за ризик порушення банком одержувача порядку відкриття та використання банківського рахунку. Це означало б відповідальність за чужу неправомірну поведінку та відповідальність за відсутність вини (вжиття всіх залежних від особи заходів щодо належного виконання зобов'язання – ст. 614 ЦК, ст. 218 ГК).

  Відповідний платіж за аналогією закону також не можна вважати помилковим, що тягнув би процедури повернення коштів, позаяк в момент зарахування платіж здійснювався в належний спосіб та відповідав усім реквізитам платежу щодо одержувача, номеру рахунку та інших реквізитів платіжної операції, встановленої законодавством.

  Також цей платіж не підпадає за аналогією закону під режим ані помилкового переказу, ані неналежного переказу.

  Зокрема, у п. 1.24 Закону № 2346 визначено, що помилковий переказ — це рух певної суми коштів, унаслідок якого з вини банку або іншого суб’єкта переказу відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми в готівковій формі. Неналежний переказ — рух певної суми коштів, унаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій або майновій формі (п. 1.24 Закону № 2346). Неналежний отримувач — особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі (п. 1.23 Закону № 2346); Неналежний платник — особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів (п. 1.32 Закону № 2346).

  Жодний із наведених визначень не потрапляє під відносини щодо переказу коштів на рахунок, відкритий в умовах наступного визнання недійсності договору банківського рахунку. Тому у цьому разі не можуть застосовуватися за аналогією закону положення п. 33.2. статті 33 Закону 2346 про відповідальність платника за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.

УЗАГАЛЬНЮЮЧІ ВИСНОВКИ

  Визнання недійсним договору банківського рахунку не впливає на юридичний факт зарахування коштів на рахунок одержувача. Якщо після оплати безготівкових коштів за поставлену продукцію на розрахунковий рахунок, відкритий на ім’я постачальника продукції, договір банківського рахунку цього постачальника (одержувача коштів) з обслуговуючим банком визнано недійсним, належне виконання грошового зобов’язання не може бути спростоване, якщо на момент зарахування коштів банківський рахунок одержувача вважався відкритим.

  Виходячи із принципу розумності, платник коштів при безготівковому розрахунку не зобов’язаний перевіряти дійсність договору банківського рахунку отримувача коштів із обслуговуючим отримувача банком як елемент розумної обачливості платника коштів відповідно до стандартної ділової практики.

  З урахування того, що з моменту зарахування коштів на банківський рахунок одержувача грошове зобов’язання платника коштів на відповідну суму вважається виконаним, покупець у правовідносинах поставки продукції як платник коштів не несе ризик порушення порядку відкриття та використання банківського рахунку одержувача коштів, відкритого на ім’я постачальника, що мало наслідком неправомірне розпорядження коштами на банківському рахунку з боку третіх осіб. Порушення порядку відкриття, використання та закриття рахунку є підставою для встановлення відповідальності особи виключно у відносинах між банком та його клієнтом, а не може бути поширена на осіб, які здійснюють платежі на цей рахунок.

[1] Клочко, А. М., Дігтяр, А. О. (2018). Розмежування банківської та комерційної таємниці як об’єктів кримінально-правової охорони та забезпечення права інтелектуальної власності. Форум Права, 53(5). 50–58. DOI: http://doi.org/10.5281/zenodo.2527936

[2] Куник Я. А. Кредитные и расчетные отношения в торговле. – М.: Экономика, 1976. – с. 134 (207 с.)