Розвиток конкурентного законодавства і права України в умовах європейської інтеграції

Вступ.

Історія формування і розвитку конкурентного законодавства в різних країнах має свої істотні відмінності, пов’язані з необхідністю врахування національних особливостей розвитку конкурентного змагання, особливостей законодавчого захисту конкуренції, традицій та звичаїв ділового обороту, адміністративної і судової практики правозастосовних органів.

Варто зазначити, що в теорії сучасного українського правознавства відсутня єдина позиція щодо визначення змісту та структури конкурентного законодавства і права. Більшість дослідників використовує різні термінологічні конструкції для визначення сукупності правових норм, що забезпечують умови чесного і добросовісного конкурентного змагання. Також відсутні єдині підходи до визначення змістовного наповнення конкурентного законодавства. Окремі вчені вказують на те, що конкурентне законодавство охоплює лише норми, спрямовані на протидію проявам недобросовісної конкуренції [1, c. 6], інші – на всі норми чинного законодавства, що врегульовують всі відносини в сфері економічної конкуренції [2, c. 79; 3, c. 26; 3, c. 24].

Досліджуючи особливості розвитку законодавчого регулювання економічної конкуренції в Україні, варто враховувати, що, з одного боку, джерелами конкурентного права є нормативні акти, міжнародні договори, судові прецеденти або звичаї ділового обороту, пов’язані з припиненням недобросовісної конкуренції, з іншого – з захисту від проявів монополістичної діяльності, регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, контролю за процесами надання і використання державної допомоги суб’єктам господарювання та забезпечення конкурентних засад при здійсненні публічних закупівель.

Становлення конкурентного законодавства і права: європейський вплив та українські реалії.

Конкурентне законодавство України сформовано за функціональним принципом і має на меті комплексне законодавче врегулювання відносин у сфері економічної конкуренції. Більш-менш жорстке розмежування норм двох основних інститутів конкурентного права може завдати значної шкоди основній меті законодавчого регулювання конкуренції – формуванню умов для розвитку чесного та добросовісного конкурентного змагання, що має стати основою для економічного відродження України.

Крім того, саме комплексний підхід до регулювання відносин у сфері економічної конкуренції є основою для розбудови та вдосконалення чинного організаційно–правового механізму захисту економічної конкуренції та надає змогу збалансувати приватні інтереси як підприємців, так і споживачів із суспільними та державними інтересами. Зокрема, інститут антимонопольного регулювання є яскравим прикладом обмеження приватних інтересів окремих суб’єктів господарювання на користь публічних інтересів держави і суспільства.

Метою законодавчого захисту від проявів недобросовісної конкуренції є, навпаки, захист приватного інтересу конкурента на отримання переваг у конкуренції завдяки власним інтелектуальним, творчим та підприємницьким здібностям та зусиллям, захист прав на об’єкти інтелектуальної власності, реалізації приватних інтересів споживачів на отримання оригінальних товарів та отримання чесної та добросовісної інформації про товари, роботи і послуги, що ними придбаваються. Проте, якщо внаслідок поширення оманливої інформації може бути завдана шкода не лише окремому підприємцю, а й споживачам, то, здійснюючи захист від проявів оманливої інформації, антимонопольні органи захищають як приватні, так і публічні інтереси.

Важливим фактором забезпечення добросовісності конкурентного змагання є наявність певних уявлень про добро і зло в конкуренції, про добросовісність і недобросовісність конкурентної поведінки. Істотний вплив на формування культури конкуренції в господарській діяльності мають сформовані в соціумі чесні, добрі звичаї, звичаї ділового обороту, правила корпоративної та підприємницької етики, що враховують історичні, соціальні та ментальні особливості сприйняття та оцінки явищ об’єктивної дійсності представниками української нації.

Відзначимо, що конкурентне законодавство в розвинених країнах розвивалося паралельно з розвитком ринкових відносин у них. З виникненням його наприкінці ХІХ ст. воно постійно реформувалося, пристосовуючись до відповідної ринкової ситуації в певній країні. Проте спільним для конкурентного законодавства розвинутих країн було те, що воно формувалося в умовах ринку за наявності конкурентних відносин і, головним чином, містило обмежуючі норми, тобто норми, спрямовані на протидію руйнації конкуренції та забезпечення розвитку добросовісних підприємницьких практик.

За роки радянської влади вся економічна система України була збудована на суто монополістичних принципах та жорсткому плануванні. Підкреслимо, що конкуренція розглядалася як явище несумісне з соціалістичним ладом. Відсутність конкуренції призвела до застою у виробництві і майже повністю паралізувала економіку країни. Намагаючись якось виправити ситуацію в економіці, в середині 60-х років ХХ ст. започаткували соціалістичне змагання.

Аналіз принципів здійснення соціалістичного змагання надає змогу стверджувати, що при їх закріпленні були враховані принципи конкурентного змагання [5]. Таким чином, можна констатувати, що законодавство СРСР до початку 80-х років ХХ ст. мало суто антиконкурентний характер. Економіка була побудована на базі жорсткого планування та державного монополізму, що призвело до загальної економічної та соціальної кризи на початку 80 – х років. У 1985 році почалися економічні та соціальні перетворення у державі.

Під впливом цих змін з’явилася низка нових законів, які регулювали економічне життя країни, одним з яких був Закон СРСР «Про державне підприємство в СРСР», в якому вперше було надано визначення монополістичних тенденцій, а Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР» остаточно закріпив важливість розвитку конкуренції [4, c. 56].

Поштовхом до створення національної системи регулювання і захисту конкуренції в Україні став проголошений на державному рівні курс на проведення економічних реформ ринкового спрямування, визначений в Декларації про державний суверенітет України та Законом «Про економічну самостійність Української РСР».

Перед державою постала проблема законодавчого забезпечення здійснення реформ як в економічній, так і в соціальній сфері. Важливе значення для забезпечення умов формування і розвитку ринкових механізмів в економіці України мало прийняття законів України «Про власність» та «Про підприємництво», якими було закладено підвалини змагальності підприємців на ринку, зокрема, багатоманітність та рівність всіх форм власності, законодавчо визнана свобода здійснення підприємницької діяльності тощо [4, c. 16].

Першим спеціальним законом, спрямованим на розвиток і підтримку конкурентного середовища в Україні, став Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18.02.1992 року, який заклав правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.

Підкреслимо, що перший конкурентний Закон України мав комплексний характер. Ним були визначені основні поняття і категорії конкурентного законодавства, основні види порушень у сфері конкуренції, організаційні та процесуальні засади антимонопольної діяльності.

Саме в українському Законі вперше (на відміну від відповідного Закону СРСР) правопорушенням визнавалося вчинення недобросовісної конкуренції. Закон не надавав визначення поняттю «недобросовісна конкуренція», а лише перераховував ті дії, які визнавалися недобросовісною конкуренцією і підлягали забороні.

Законом також передбачалося, що державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним становищем та недобросовісної конкуренції здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції. Більшість статей Закону була присвячена питанням створення та забезпечення функціонування Антимонопольного комітету України.

Проте специфічність завдань та функцій, що покладалися на Антимонопольний комітет України, обумовили необхідність створення спеціального нормативного акта, яким став Закон України «Про Антимонопольний комітет України». Закон визначив основні завдання, компетенцію та повноваження Антимонопольного комітету України, правовий статус його посадових осіб та територіальних одиниць, вирішував питання матеріально–технічного та соціально–економічного забезпечення його діяльності.

Важливе значення для розвитку конкурентного законодавства мало підтвердження необхідності створення сприятливих умов для ефективного функціонування і захисту добросовісної конкуренції на конституційному рівні (ст. 42 Конституції України) шляхом надання гарантій з боку держави щодо захисту конкуренції в підприємницькій діяльності та визнання неприпустимості діяльності, спрямованої на монополізацію та недобросовісну конкуренцію.

Одночасно із вдосконаленням антимонопольного регулювання підприємницьких відносин, зростанням кількості новостворених, а також корпоратизованих та приватизованих підприємств змінювалися й пріоритети державного регулювання підприємницької діяльності.

Підкреслимо, що саме недобросовісні методи здійснення конкурентної боротьби завдають найзначніших збитків конкуренції через те, що спрямовані, головним чином, на недобросовісне використання об’єктів інтелектуальної власності або на порушення договірних зв’язків та розкриття комерційних секретів.

Водночас забезпечити ефективний захист від недобросовісної конкуренції лише на підставі положень ст. 7 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» неможливо. Тому 7 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції». В Законі дається загальне визначення поняття «недобросовісна конкуренція», а також перелік дій, що визнаються недобросовісною конкуренцією.

Особливістю Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» було також і те, що метою Закону було визнано захист як суб’єктів господарювання, так і споживачів від недобросовісної конкуренції. Законом передбачалося, що державний контроль за дотриманням суб’єктами господарювання конкурентного законодавства здійснює Антимонопольний комітет України.

Проте Закон не встановлював процесуальних засад захисту від недобросовісної конкуренції і містив лише бланкетну норму, яка відсилала до процесуальних норм, що містилися в Законі України «Про обмеження монополізму та недопушення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

Завданнями державної конкурентної політики визнається здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища, зменшення частки монопольного сектора в економіці України, удосконалення правил конкуренції, впровадження сучасних методів державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, зменшення частки монопольного сектора у внутрішньому валовому продукті до 10 – 12%, захисту і підтримки конкуренції, розвитку її інституційного забезпечення [6, c. 111].

Одним з провідних напрямів конкурентної політики стало вдосконалення конкурентного законодавства. З цією метою 11 січня 2001 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про захист економічної конкуренції», яким було визначено правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і забезпечення умов ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Таким чином, в Законі міститься правова презумпція позитивного впливу змагання між підприємцями на економіку в цілому, а конкуренція декларується як фундаментальний чинник економічного розвитку. У цьому контексті формування культури конкуренції, чесних ділових звичаїв у підприємницькій діяльності стає одним із пріоритетів державної конкурентної політики, однією із головних функцій конкурентного законодавства, центральним актом якого є цей Закон.

Важливо те, що розробці Закону України «Про захист економічної конкуренції» передувало ґрунтовне вивчення значної кількості аналогічних законів країн Східної, Центральної та Західної Європи, законодавства країн–членів СНД. Був вивчений більш ніж сторічний досвід застосування антитрестовського законодавства США і п’ятдесятирічний досвід Німеччини. Крім того, під час розробки Закону було проаналізовано законодавство ЄС у сфері захисту конкуренції та практика його застосування Четвертим генеральним директоратом і судами ЄС [6, c. 16].

Закон України «Про захист економічної конкуренції» має комплексний характер. Норми цього Закону спрямовані на забезпечення умов створення і розвитку конкуренції на товарних ринках, розвиток добросовісної конкуренції, контроль за процесами монополізації та економічної концентрації в Україні, протидії вчиненню монополістичних порушень та вдосконалення державного захисту економічної конкуренції в Україні.

Варто зазначити, що Закон побудовано на якісно нових для України засадах державного регулювання та захисту економічної конкуренції. Основою такого регулювання стало творче поєднання принципів заборони і контролю в сфері економічної конкуренції. Відповідно до принципу заборони Законом заборонено зловживання монопольним становищем, антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно–господарського управління і контролю, обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання і об’єднань, окремі антиконкурентні узгоджені дії.

Проте, як зазначає О. Л. Чернелевська, роль конкурентного законодавства не зводиться до застосування антимонопольних обмежень до суб’єктів господарювання, що зловживають ринковою владою. Конкуренція може бути послаблена в результаті заходів державної політики, а ринкова влада окремих суб’єктів ринку – посилена різноманітними методами втручання держави в ринкові відносини.

Тому конкурентне законодавство повинно визначати широку участь антимонопольних органів у виробленні політики держави в цілому або, принаймні, тих її напрямів, що можуть безпосередньо вплинути на конкурентну структуру ринку, ділову практику, господарську діяльність підприємств [7, c. 23]. З огляду на це відповідно до принципу контролю в Законі визначено перелік узгоджених дій, які можуть бути дозволені, якщо їх учасники доведуть, що ці дії спрямовані на вдосконалення виробництва, техніко–технологічний, економічний розвиток тощо.

Однією з основних відмінностей зазначеного Закону, на думку С. С. Валітова, є створення правового механізму для забезпечення гармонізації конкурентної та промислової політики. При цьому Закон, на відміну від попереднього законодавства, орієнтується на дотримання національних інтересів, врахування яких є вищим критерієм при прийнятті державними органами рішень. Зокрема, щодо створення монопольних утворень, коли це необхідно, наприклад, для підвищення рівня обороноздатності, національної безпеки, інновацій, розвитку високотехнологічних або наукоємних виробництв. Тому будь–яке рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України або Антимонопольним комітетом України відповідно до цього Закону, не може суперечити національним інтересам [8, c. 84-85].

В цьому Законі вперше на законодавчому рівні визначено процесуальні засади діяльності антимонопольних органів по припиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції, визначено особливі форми оперативної роботи антимонопольних органів, а також підстави та види відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та інше. Варто зазначити, що головним об’єктом правового захисту конкуренції органами Антимонопольного комітету України є суспільний інтерес – функціонування ефективної конкуренції на ринках, економічна свобода підприємців.

Отже, органи Антимонопольного комітету України спрямовують діяльність на захист прав учасників ринку у тих випадках, коли об’єктом захисту стає публічний інтерес – конкуренція на ринку, спільний інтерес учасників ринку, а не лише окремий приватний інтерес. Органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти до розгляду справу про порушення приватного інтересу суб’єкта господарювання іншими учасниками ринку, проте заявлені порушення мають оцінюватись з огляду на серйозність наслідків не лише для інтересів заявника, а й з огляду на вплив оскаржувальної поведінки чи господарської угоди на відповідний ринок в цілому [9, c. 22].

Новацією Закону України «Про захист економічної конкуренції» стала гармонізація норм конкурентного законодавства у сфері виявлення і припинення антиконкурентних узгоджених дій та зловживань монопольним становищем відповідно до ст. 81, 82 Договору про створення Європейського Союзу, а також встановлення на законодавчому рівні випадків вилучення з–під дії норм законодавства з захисту економічної конкуренції узгоджених дій малих та середніх підприємців (ст. 7), узгоджених дій стосовно постачання та використання товарів, якщо ці дії не призводять до суттєвого обмеження конкуренції (ст. 8), узгоджених дії стосовно прав інтелектуальної власності (ст. 9).

Якісно новим механізмом контролю за узгодженими діями та економічною концентрацією стала можливість отримання дозволу на заборонені Антимонопольним комітетом України дії від Кабінету Міністрів України. Фактично законодавець обмежив «монополію» антимонопольних органів на прийняття рішень в сфері економічної конкуренції.

З іншого боку, практика надання дозволу на концентрацію або узгоджені дії, при забороні таких дій з боку Антимонопольного комітету України, створює підвалини для розвитку корупції в цій сфері та обмежує можливості контролю за дотриманням конкурентного законодавства. Закон розширив спектр можливостей суб’єктів господарювання на захист власних прав та інтересів у сфері економічної конкуренції.

Прийняття Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначило два основних напрями державної політики у сфері економічної конкуренції – підтримки і розвитку конкуренції (в тому числі і засобами обмеження монополізму) та у сфері захисту економічної конкуренції, забезпечення рівних прав і можливостей для підприємців в Україні [9, c. 9].

Варто зазначити, що законодавче закріплення норм конкурентного законодавства в Законі України «Про захист економічної конкуренції» сприяло формуванню проєвропейської культури конкуренції на товарних ринках України та реалізації принципів добросовісної конкуренції в економіці країни.

Значний вплив на розвиток всієї правової системи України мало прийняття у 2003 р. Цивільного та Господарського кодексів України. Більшість науковців, що вивчають проблеми правового регулювання конкурентних відносин, вказує на вирішальне значення норм ГК України на розвиток не тільки конкуренції, а і всієї системи господарювання в Україні.

Як слушно зазначав Г. Л. Знаменський, господарська діяльність в умовах ринку перетворюється в багатьох своїх елементах. Вона стає вільною в широких межах, що визначаються загальними «ринковими правилами» і законами. Її базою стає господарська ініціатива, підприємництво, комерційний підхід та ризик. Специфічна функція господарського законодавства полягає в забезпеченні зацікавленості суб’єктів господарювання в підвищенні ефективності виробництва, стимулюванні підприємливості та ініціативи. Окремі норми та їх сукупності мають бути спрямовані на нову мотивацію в діях господарюючих суб’єктів як в горизонтальних, так і вертикальних відносинах, тоді як цивільне законодавство має отримати «гуманітарну» спрямованість, шляхом забезпечення матеріальних і духовних інтересів людини і громадянина [10, c. 300].

Все це обумовило необхідність паралельної, але відокремленої кодифікації норм цивільного та господарського права. Особливістю регулювання конкурентних відносин стало те, що окремі норми спрямовані на забезпечення добросовісного конкурентного змагання, були закріплені в ЦК України, а інші в ГК України.

Метою ГК України було визнано забезпечення зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і, на цій основі, підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України, сприяння гармонізації її з іншими економічними системами.

Відповідно до ст. 5 та 6 ГК України забезпечення державою захисту конкуренції було визнано конституційною основою господарського порядку в Україні, а забезпечення добросовісної конкуренції – загальним принципом господарювання.

Відповідно до ст. 18 ГК України держава здійснює антимонопольно–конкурентну політику на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України, які мають враховувати також особливості здійснення антимонопольно–конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки (п. 8 ст. 22 ГК України).

Крім того, незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб’єктів господарювання забороняється (п. 4 ст. 23 ГК України). Разом з цим жорстке державне регулювання господарської діяльності доповнюється саморегулюванням. Зокрема, відповідно до ст. 21 ГК України з метою сприяння розвитку національної економіки, її інтеграції у світове господарство, а також створення сприятливих умов для підприємницької діяльності в Україні можуть створюватися торговельно–промислові палати як добровільні об’єднання підприємців та організацій.

Таким чином, в ГК України закладено політичні, економічні, соціальні та правові засади розвитку добросовісної конкуренції на ринку. Разом з тим прийняття ГК України призвело до значних колізій в правозастосуванні у зв’язку з істотними розбіжностями в правовому регулюванні конкурентних відносин в законах України «Про захист економічної конкуренції» та «Про захист від недобросовісної конкуренції» і ГК України. Проблема полягала в тому, що положення гл. 3 і 28, а також низки базових понять чинного ГК України відтворюють норми Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», який втратив чинність у зв’язку з прийняттям і набранням чинності Закону України «Про захист економічної конкуренції». Незважаючи на те, що на ці колізії неодноразово вказували як науковці [8, c. 86-87; 7, c. 137-154], так і юристи-практики, питання уніфікації норм конкурентного законодавства до сьогодні не вирішено, що істотно впливає на правозастосовну практику та обмежує можливості захисту прав і законних інтересів як окремих суб’єктів господарювання, так і суспільства в цілому, завдає істотної шкоди іміджу антимонопольних органів та судів.

На нашу думку, вирішення цієї складної та неоднозначної проблеми можливе на основі теоретично обґрунтованої та методологічно продуманої уніфікації норм ГК України. З огляду на те, що норми ГК України мають більш загальний характер, ніж положення законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», то в ГК України мають знайти своє відображення лише норми, що встановлюють загальні правила здійснення конкурентного змагання, сприяють формуванню добросовісної конкурентної поведінки суб’єктів господарювання та ринку, а також загальні заборони (генеральні делікти) основних форм монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції, заходи відповідальності, що застосовуються до порушників. Проте ці норми мають бути визначені достатньо широко, щоб забезпечити можливість прямого застосування норм чинного господарського законодавства у швидкоплинних конкурентних правовідносинах.

Всі особливості та нюанси забезпечення добросовісного конкурентного змагання мають бути комплексно закріплені в спеціальних нормах конкурентного законодавства, якими виступають положення законів України «Про захист економічної конкуренції» та «Про захист від недобросовісної конкуренції» тощо.

Ефективність законодавчого регулювання добросовісної конкуренції в багатьох випадках оцінюється з урахуванням ефективності застосування заходів державного примусу до порушників конкурентного змагання. Зокрема, спеціальні норми, що передбачають застосування заходів адміністративної відповідальності, містяться у Кодексі про адміністративні правопорушення (далі – КпАП). Відповідно до ст. 1643, 1661 – 1664 КпАП до порушників конкурентного змагання можуть бути застосовані адміністративні штрафи. Статтею 255 КпАП надано право уповноваженим посадовим особам органів Антимонопольного комітету України складати протоколи про адміністративні правопорушення, визначені ст. 1643,1661,1662,1663,1664. Водночас справи про такі порушення посадові особи Комітету розглядати не можуть. Ці протоколи подаються до суду. Відповідно до ст. 221 Кодексу справи про адміністративні правопорушення, передбачені вищезазначеними статтями, розглядають судді районних (міських) судів. Отже, протоколи, складені посадовими особами Антимонопольного комітету України, надсилаються до відповідного суду. Важливо тільки стежити за тим, щоб не прострочити час, протягом якого може накладатися зазначена санкція. Згідно зі ст. 38 Кодексу адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше 2-х місяців від дня вчинення порушення, а при триваючому порушенні – 2-х місяців від дня його виявлення.

Слід зазначити, що органи Антимонопольного комітету України з метою всебічного з’ясування обставин справи зобов’язані досліджувати регіональні та загальнодержавні ринки, одержувати від сторін письмові та усні пояснення, складати подання з попередніми висновками і виносити їх на розгляд органів чи посадових осіб, яким підвідомча справа. В окремих випадках для з’ясування обставин, що мають значення для справи і вимагають спеціальних знань, проводиться експертиза. Усі ці заходи, як правило, неможливо здійснити за два місяці, встановлені Кодексом [11, c. 116]. За результатами адміністративні санкції за конкурентні правопорушення накладаються судами вкрай рідко порівняно з кількістю виявлених порушень [4, c. 260].

У КК України передбачено кримінальну відповідальність за недобросовісну конкуренцію у формі незаконного використання знаку для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229), незаконного збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю (ст. 231), розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232).

Істотне значення для розвитку конкуренції в Україні мають норми законів України «Про рекламу» та «Про захист прав споживачів». Важливим напрямом розвитку конкурентного законодавства є створення законодавчих засад розвитку та захисту добросовісної конкуренції у зовнішньоекономічній діяльності. Головним завданням регулювання конкурентних процесів у зовнішньоекономічній діяльності є збереження та захист доброї репутації українських товарів на зарубіжних ринках та захист вітчизняного товаровиробника від недобросовісної діяльності з боку імпортерів.

Правовий захист від недобросовісної конкуренції у зовнішньоекономічній діяльності здійснюється на основі Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також законів України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту». Відповідно до ст. 31 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» недобросовісною конкуренцією у зовнішньоекономічній діяльності розуміється: здійснення демпінгового імпорту, до якого застосовуються антидемпінгові заходи; здійснення субсидованого імпорту, до якого застосовуються компенсаційні заходи; здійснення інших дій, що законами України визнаються недобросовісною конкуренцією.

Конкурентне законодавство України постійно розвивається вдосконалюється система та інституційна структура антимонопольних органів, розширюється сфера застосування конкурентного законодавства і права, формуються нові норми і інститути конкурентного права. Перше десятиліття ХХІ століття істотно змінило підходи до регулювання відносин в сфері конкуренції. Економіка України перестала бути закритою, почався процес прискореної глобалізації економічних та соціальних зв'язків, що призвело до необхідності вдосконалення конкурентного законодавства України щодо контролю угод та змов між підприємцями, зокрема, стосовно прихованих картельних змов, обміну інформації між суб’єктами господарювання, контролю процесів економічної концентрації, державного регулювання в сфері публічних закупівель та державної допомоги.

Процеси глобалізації економічного і соціального життя призвели до того, що проблема створення ефективного механізму захисту конкуренції від будь-яких обмежень вийшла сьогодні на якісно новий міжнародний рівень. Сьогодні напрями подальшого розвитку конкурентного законодавства визначаються на міжнародному рівні.

Вступ України до СОТ 16 травня 2008 р. обумовив необхідність врахування принципів добросовісного конкурентного змагання, що діють в межах СОТ.

Важливо відзначити, що на глобальному рівні спостерігається поступове інституціональне оформлення різних аспектів конкурентної політики. Сьогодні основні правила добросовісного конкурентного змагання містяться в таких угодах:

• Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) – ст. 22 (Захист географічних зазначень), 39 (Захист нерозголошуваної інформації), 40 (Про інструменти, які можуть застосовувати країни–члени СОТ у відповідь на антиконкурентні зловживання з правами інтелектуальної власності);
• Генеральна угода про торгівлю послугами (GATS) – ст. VIII (Про неможливість зловживань ринковою владою монополіями та виключними постачальниками послуг), IX (Про міждержавні консультації щодо ділової практики, яка стримує конкуренцію) та XIV (Загальні винятки);
• Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи (TRIMS) – Ст. 5 (Повідомлення та перехідні заходи) та 9 (Про Раду з торгівлі товарами як орган, який розглядає необхідність доповнення Угоди положеннями з конкурентної політики).

Разом з тим стратегія розвитку конкурентного законодавства і права формувалася з урахуванням експертних оцінок провідних економічних організацій в світі, зокрема ОЕСР та ЮНКТАД. Варто відзначити, що основні напрями вдосконалення чинного законодавства були визначені у експертних висновках та рекомендаціях ОЕСР (2008 та 2016 років) та ЮНКТАД (2013 рік).

Окремі положення цих рекомендацій вже реалізовані, низка – знаходиться в процесі реалізації.

Угода про асоціацію Україна-ЄС – нові горизонти у розвитку конкурентного законодавства і права України.

Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої, укладена 26.07.2014 року [12], визнає та визначає шляхи усунення правових прогалин в процесі імплементації норм права конкуренції в національне законодавство України. При чому в тексті Угоди містяться конкретні посилання на нормативні акти ЄС, які мають бути включені до законодавства України [13, c. 35-40].

Разом з тим зазначимо, що норми, які підлягають імплементації в чинне конкурентне законодавство України містяться не тільки в розділі Х Конкуренція, а й в інших частинах Угоди, зокрема, забезпечення умов розвитку конкуренції в енергетичному та газовому секторі, вдосконалення правової регламентації в сфері публічних (державних) закупівель (забезпечення відповідності чинного законодавства України вимогам Директиви 2004/18/EC), захисту прав інтелектуальної власності, зокрема в сфері правової охорони географічних позначень та ін, [14].

Основні прогалини, які мають бути усунені в процесі імплементації Угоди про асоціацію варто поділити на вдосконалення норм матеріального та процесуального права [13, c. 35]. Основні вимоги щодо адаптації та імплементації правил конкуренції ЄС в конкурентне законодавство України можна згрупувати відповідно до сфери правового регулювання на: правовий режим антиконкурентних узгоджених дій, контроль за концентрацією, діяльність державних монополій та державну допомогу.

Першою умовою удосконалення матеріальних норм українського законодавства є його наближення в сфері регулювання режиму винятків із антиконкурентних вертикальних угод. Статтею 256 Угоди про асоціацію передбачено імплементацію Регламенту №330/2010 від 20 квітня 2010 р [15]. Зазначений Регламент містить вимоги, відповідно до яких вертикальна угода між підприємствами може підпадати під виключення із загальної заборони. Зокрема це вертикальні угоди про купівлю або продаж товарів або послуг, які укладені між неконкуруючими підприємствами, між певними конкурентами або певними асоціаціями рітейлерів товарів. Вона також включає в себе вертикальні угоди, що містять допоміжні положення про передачу прав інтелектуальної власності або їх використання.

В українському законодавстві ст. 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції» містить загальні вимоги щодо узгоджених дій, які можуть бути дозволеними. Українське законодавство тривалий час не містило окремих вимог та критеріїв для звільнення від отримання дозволів АМК України для окремих типів угод.

Регламентом №330/2010 від 20 квітня 2010 р. передбачається блокове виключення із загального дозвільного порядку вертикальних угод, що можуть сприяти підвищенню економічної ефективності в ланцюгу виробництва або розподілу шляхом полегшення координації між підприємствами, що беруть в них участь. Зокрема, вони можуть призвести до зниження операційних витрат сторін та до оптимізації і розподілу їх продажу і рівня інвестицій. Ймовірність того, що таке підвищення ефективності переважує антиконкурентні наслідки через обмеження, що містяться у вертикальних угодах, і залежить від масштабу ринкової влади сторін і, отже, ступеню, за якого ці зобов’язання конкуруючою особою з боку інших постачальників товарів або послуг розглядаються їх клієнтами на основі взаємної зміни заміщення або з причини їх характеристик, ціни і призначення.

Угода про асоціацію наголошує на необхідності усунення прогалини в українському законодавстві щодо правового регулювання блокових виключень для угод щодо передач технологій. Зокрема, Регламентом № 316/2014 визначається, що угоди про передачу технологій стосуються передачі прав, що охороняються ліцензією [16].

Такі угоди, як правило, сприяють підвищенню економічної ефективності та підвищенню конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, оскільки вони можуть зменшити дублювання досліджень і розробок, посилити стимули для започаткування досліджень і розробок, стимулювання інновацій, сприяють поширенню і створенню умов для розвитку конкуренції на товарному ринку.

Положення Регламенту охоплюють тільки угоди про передачу технології між ліцензіаром і ліцензіатом. Навіть в тому разі, якщо такі угоди поширюються більш ніж на один рівень торгівлі В Регламенті містяться спеціальні умови для отримання режиму винятків із заборони, якими є не перевищення 20% долі ринку для вертикальних угод та не перевищення 30% долі ринку для горизонтальних угод (ст. 3 Регламенту) [13, c. 35; 17; 18].

В українському законодавстві сфера регулювання трансферу технологій є новою. Проте, спеціальним Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» не врегульовані відповідні питання трансферу технологій за винятком порядку передачі майнових прав на технології, що створені за бюджетні кошти (ст. 11). Тому вважаємо за потрібне гармонізувати чинне законодавство до вимог і стандартів ЄС або шляхом вдосконалення чинного Закону або розробки нового.

Варто відзначити, що Угодою про асоціацію щодо цього аспекту передбачений трирічний перехідний період, який вже сплив.

Ще одним напрямом вдосконалення матеріальних і процесуальних норм конкурентного законодавства, що визначені Угодою є вдосконалення механізму контролю за концентрацією суб’єктів господарювання.

Угода про асоціацію містить додаткові вимоги щодо удосконалення правового регулювання контролю за концентраціями. Так, ст. 256 (п. 2) Угоди містить посилання на окремі статті Регламенту 139/2004 від 20 січня 2004 р. (а саме ст. 1 та ст. 5 (І) та (2)), які мають бути імплементовані в національне законодавство протягом трьох років з моменту набуття чинності даною Угодою.

Варто відзначити, що практика АМК України на підставі ст.ст. 22 та 24 Закону України « Про захист економічної конкуренції» значно відрізнялася від практики Єврокомісії щодо контролю за концентраціями. В ЄС критерієм для визначення юрисдикції Регламенту ЄС про злиття є обіг принаймні двох учасників в масштабах внутрішнього ринку. Поширення юрисдикції українських правил контролю на значну кількість міжнародних трансакцій, за відсутності і суттєвого зв'язку безпосередніх учасників концентрації із національним ринком, критично сприймався як практиками, так і міжнародними організаціями, в тому числі ОЕСР [19].

26 січня 2016 року було винесено зміни до Закону України «Про захист економічної конкуренції». У чинній редакції Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено, що концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього одержання дозволу АМК України, якщо: - сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації за останній рік перевищує 30 мільйонів євро, і при цьому вартість активів або обсяг реалізації товарів в Україні не менш як у двох учасників концентрації перевищує 4 мільйони євро у кожного, або - сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів в Україні суб'єкта господарювання, щодо якого набувається контроль або хоча б одного із засновників створюваного суб'єкта господарювання за останній рік перевищує 8 мільйонів євро, і при цьому обсяг реалізації товарів хоча б одного іншого учасника концентрації, за останній рік, у тому числі за кордоном, перевищує 150 мільйонів євро. Також в новій редакції Закону України «Про захист економічної конкуренції» з’являється спрощена процедура розгляду заяв про надання дозволу на концентрацію.

19 серпня 2016 року введено в дію нову редакцію Положення про концентрацію, якою, зокрема, було:
- зменшено обсяг запитуваної інформації та кількість документів, що були нерелевантними для розгляду заяви;
- визначено вимоги до заяви, що подається за спрощеною процедурою;
- змінено підхід до економічного обґрунтування, яке надається в рамках розгляду заяви за загальною процедурою;
- впроваджено процедуру консультації за клопотанням учасників концентрацій.

Так, у 2016 році було проведено близько 500 консультацій із заявниками в телефонному режимі та під час робочих зустрічей з державними уповноваженими Комітету [21, c. 43].

Ще одним зобов’язанням України є імплементація Регламенту Ради ЄС № 1/2003 від 16 грудня 2002 року. Основні пропоновані зміни полягають у тому, що суб’єкти господарювання, які є сторонами договору, повинні будуть самостійно пересвідчитися в тому, що договір відповідає конкурентному законодавству. Таке «децентралізаційне» положення, як видається, повністю запроваджувати в Україні ще рано так само як і самостійно визначати критерії відповідності договору вимогам конкурентного законодавства [17].

Стаття 258 Угоди містить зобов'язання протягом 5 років з моменту набуття нею чинності узгодити діяльність державних монополій, які займаються господарською діяльністю, із принципом недискримінації відповідно до умов добросовісної конкуренції товарів та суб'єктів господарювання [18].

Тривалий час найбільш вразливою сферою є правове регулювання державної допомоги. Угода про асоціацію найбільше уваги приділяє зобов'язанням щодо необхідності заповнення прогалини в українському законодавстві в сфері державної допомоги. Ст. 262 Угоди про асоціацію містить загальне правило, відповідно до якого «будь-яка допомога, що надається Україною або державами-членами Євросоюзу через державні ресурси, яка викривляє або загрожує викривленню конкуренції шляхом створення переваг для певних підприємств чи виробництв, є несумісною із ефективним функціонуванням Угоди тією мірою, якою вона може вплинути на торгівлю між сторонами».

Значним проривом в цьому напрямі стало прийняття у 2014 році Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання». Відповідно до його положень Закон набуде чинності в повному обсязі лише 2 серпня 2017 року і остаточно буде впроваджений до 2020 року. Таким чином, постає питання розробки нормативних актів, що забезпечать його ефективну дію. Низка таких документів вже розроблена і впроваджується, а частина очікує на своє прийняття. Разом з тим, залишаються неврегульованими чинним законодавством питання спеціальних правових режимів та блокових виключень для окремих видів державної допомоги [20].

Одним із завдань вдосконалення чинного конкурентного законодавства до вимог Угоди про асоціацію є забезпечення прозорості та прогнозованості рішень антимонопольних органів Зростання прозорості АМК України забезпечується публікацією прийнятих конкурентним відомством рішень. З весни 2016 року антимонопольний орган, у зв’язку з внесенням парламентом відповідних законодавчих змін, повинен публікувати рішення протягом 10 днів після їх прийняття, надаючи всю інформацію, крім тієї, що має обмежений доступ. Цей крок суттєво поліпшив «сприйняття» АМК як національними, так і міжнародними експертами, відкривши діяльність органу для суспільства.

Одним із факторів, що забезпечують прозорість рішень антимонопольних органів є вдосконалення порядку розрахунку та накладення штрафів антимонопольними органами України. Сьогодні в Верховній Раді знаходиться проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про захист економічної конкуренції»», яким передбачені відповідні зміни, зокрема, визначення розміру штрафу за порушення конкурентного законодавства.

Поки відповідний законопроект не прийнятий, Антимонопольний комітет України 9 серпня 2016 року затвердив Рекомендаційні роз’яснення щодо застосування положень частин другої, п’ятої та шостої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», частин першої та другої статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», що стосуються розрахунку штрафів.

Зміни стосуються, зокрема:
- підходу до розрахунку базового штрафу за порушення найбільшої, значної та помірної тяжкості. Так, для його визначення до початкового розміру штрафу застосовуються коефіцієнти, що враховують вплив порушення на суміжні ринки, соціальна значущість товару, а також рівень прибутковості діяльності, пов’язаної з порушенням;
- можливості надання порушником обґрунтованого розрахунку розміру неправомірно отриманої вигоди та/або втрат (збитку) особи (осіб), чиї права порушено внаслідок вчинення відповідних порушень законодавства про захист економічної конкуренції, з метою розрахунку базового розміру штрафу.

Аналізуючи норми конкурентного законодавства, неможливо не підкреслити їх комплексний характер. Конкурентне законодавство України містить норми, категорії та інститути кількох галузей права, які регулюють різні за своїм змістом відносини, з використанням норм матеріального та процесуального права. Особливістю конкурентного законодавства є поєднання творчої, стимулюючої та регуляторної функції завдяки наявності у законодавстві всього комплексу регуляторних, охоронних, захисних та спеціалізованих норм.

На виконання зобов'язань відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС Україна вже багато досягла. Зазнали змін правові та організаційні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України, який став більш відкритий до бізнесу, імплементовано низку актів ЄС з питань конкуренції, підвищено вартісні показники контролю за концентраціями, напрацьовані зміни до законодавства. Проте, процес адаптації та гармонізації чинного конкурентного законодавства не завершений.

В сучасних умовах конкурентне законодавство України виступає механізм примирення та взаємодії між державою та приватним сектором економіки. Комплексність конкурентного законодавства і права, баланс між саморегулюванням та державним регулюванням, що характерні для конкурентного законодавства, можуть стати основою ефективної системи правового регулювання у сучасній економіці [21, c. 53].

Створення єдиної внутрішньоузгодженої системи регулювання конкурентних відносин, з урахуванням модерних європейських тенденцій, сьогодні є необхідною умовою ефективного функціонування і розвитку ринкової економіки в Україні.

 

Підприємництво, господарство і право. – 2017. - № 12.