ПРОПАЛА ГРАМОТА: чи виконав парламент рішення Конституційного Суду України щодо непорушності права власності?
3 травня 2023 року парламент ухвалив проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення непорушності майнових прав» (9156-д від 01.05.2023)[1]. Станом на 5 червня 2023 року цей Закон так і не підписаний всупереч приписам статті 94 Конституції України, адже: Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду (частина друга); у разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений (частина третя).
Подібна бездіяльність не є поодинокою. Так, можна згадати Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування сфери містобудівної діяльності (№ 5655 від 11.06.2021)[2], у картці законопроєкту якого вказано: «19.12.2022 – Закон направлено на підпис Президенту України»; Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права (№ 2689 від 27.12.2019)[3], згідно відомостей: «07.06.2021 – Закон направлено на підпис Президенту України», а також Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції, що стосується держави-агресора, Республіки Білорусь, тимчасово окупованої території України (№ 7459 від 13.06.2022)[4]: «20.06.2022 – Закон направлено на підпис Президенту України».
Окрім виконання конституційної вимоги щодо підписання та оприлюднення проєкту № 9156-д, ухваленого як закону, є й інша необхідність внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»[5] (далі – Закон № 1952) – виконання рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2022 року № 9-р(ІІ)/2022 (справа № 3-270/2019(6302/19)[6] – матеріали за покликанням [7]) (далі – Рішення № 9). Зважаючи на пункти 2, 3 цього Рішення, оспорюваний припис Закону втрачає чинність з 17 квітня 2023 року, а до цього моменту парламент мав «привести нормативне регулювання, установлене пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952–IV в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255–ІХ, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням».
Однак, на офіційному веб-сайті Верховної Ради України на сторінці Закону № 1952 жодної вказівки а ні на втрату чинності відповідної норми, а ні на рішення Конституційного Суду України щодо оспорюваного припису нема.
1. Стаття 37 Закону № 1952: відкриті можливості закритого розгляду
В описовій частині Рішення № 9 наводиться передумови для звернення скаржника до Конституційного Суду України. Так, «…у жовтні 2016 року та червні 2017 року державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі – державні реєстратори) здійснили державну реєстрацію права власності Товариства на об’єкт незавершеного будівництва.
Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі – Департамент) 8 вересня 2017 року звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою, у якій заявив клопотання про скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності Товариства, посилаючись, зокрема, на те, що «Одеська міська рада в особі КП ,,Теплопостачання міста Одеса“ є титульним власником» майна, право власності на яке зареєстровано за Товариством, тому ,,у результаті проведення незаконних реєстраційних дій з власності територіальної громади міста Одеси вибуло комунальне майно“.
На підставі оспорюваного припису Закону Міністерство юстиції України наказом ,,Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень“ від 21 вересня 2017 року № 2955/5 задовольнило скаргу Департаменту та скасувало рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності Товариства на нерухоме майно».
У матеріалах справи, розміщених на сайті Конституційного Суду України на жаль, немає можливості ознайомитися зі змістом безпосередньо конституційної скарги та доданих до неї матеріалів. Однак, у вільному доступі можна виявити цей наказ Міністерства юстиції України про скасування державної реєстрації [8]на сайті Колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації [9].
Такі повноваження Міністерства юстиції України спричинені боротьбою з рейдерством. Згідно Пояснювальної записки [10] до проєкту, ухваленого як Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255–ІХ:
«По-перше, існуючий механізм розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора не передбачає адекватних інструментів реагування на випадок, якщо після незаконної реєстраційної дії та подання потерпілою особою скарги до Міністерства юстиції України щодо відповідного об’єкта проводяться нові реєстраційні дії. Особливо проблемними є випадки, коли нові реєстраційні дії самі по собі, з формальної точки зору, є законними – у такому разі Міністерству юстиції України доводиться або відмовляти в задоволенні скарги або залишати рішення про задоволення скарги без виконання, а скаржник змушений звертатися до суду для захисту своїх прав.
По-друге, за чинним законодавством встановлено низку надмірних формальних вимог до змісту скарги, яка подається до Міністерства юстиції України, наприклад, щодо обов’язкового зазначення у ній норм законодавства, які порушено, відомостей про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, а також вимог щодо засвідчення копій документів, які додаються до скарги.»
Автори цього законопроєкту оперували офіційної статистикою Міністерства юстиції України, яка свідчила, що у першому кварталі 2019 року кількість скарг, за якими було відмовлено за формальними підставами, становила 69 % проти 0 % у тому ж періоді 2020 року. У свою чергу частка задоволених скарг зросла з 15 % до 54 %, а змістовні відмови збільшилися з 16 % до 46 %.
Як результат, висновок авторів законопроєкту «Таким чином, необхідно прибрати відповідні бар’єри для розгляду скарг по суті для недопущення повернення попередньої практики відмов з формальних підстав» виглядає як мінімум необґрунтованою.
Повертаючись до наказу Міністерства юстиції України, яким скасована державна реєстрація прав на нерухоме майно, звертаємо увагу на описову частину змісту висновку Комісії:
«Скаржник свої вимоги обґрунтовує тим, що він є власником цілісного теплокомуненергетичного комплексу, в тому числі виробничої бази по вул. Варнеській, 27, у місті Одеса, яка була передана у комунальну власність Одеської міської ради на підставі рішення Одеської обласної ради від 07.08.2001 № XXIII на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2074 «Про поетапну передачу у комунальну власність територіальних громад великих міст (з населенням понад 100 тисяч чоловік) об’єктів теплопостачання споживачів житлово-комунальної сфери» та рішення Одеської міської ради від 25.11.2008 № 1299 «Про затвердження плану проведення робіт з інвентаризації, паспортизації, оцінки та створення бази даних об’єктів теплопостачання та реєстрацію об’єктів нерухомості комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси», які подані скаржником разом із скаргою на підтвердження порушення своїх прав.
17.08.2017 скаржнику стало відомо, що державним реєстратором Кравцем О.В. була проведена державна реєстрація об’єкта незавершеного будівництва, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27, за ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОДЕСТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» (далі – ПАТ «ОДЕСТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО»).»
Примітно, що «Згідно з відомостями Державного реєстру прав встановлено, що 19.10.2016 державним реєстратором Кравцем О.В. у Державному реєстрі прав було проведено державну реєстрацію права власності на об’єкт незавершеного будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27, за ПАТ «ОДЕСТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» на підставі договору купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва «Цех емальованих труб» ОООО «Одестеплокомуненерго», що підлягає продажу за конкурсом, укладеного між УПРАВЛІННЯМ ОБЛАСНОЇ РАДИ У СПРАВАХ МАЙНА ТА ІНВЕСТИЦІЙ та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ЗАКРИТОГО ТИПУ «ОДЕСТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. 22.10.1999 за реєстровим номером 3210 (далі - договір купівлі-продажу від 22.10.1999).»
Крім того, «З відомостей Державного реєстру прав встановлено, що державним реєстратором Кравцем О.В. при вчиненні реєстраційної дії щодо державної реєстрації права власності об’єкта незавершеного будівництва за ПАТ «ОДЕСТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» на підставі договору купівлі-продажу від 22.10.1999 не було запитано обов’язкової інформації від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили реєстрацію таких прав до 01.01.2013, чим порушено пункт 3 частини третьої статті 10 Закону».
Йдеться про наступну норму Закону: «під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов’язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі».
Тобто Комісією встановлено, що існує юридична підстава виникнення права власності на нерухоме майно у ПАТ «ОДЕСТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО», а також є відомості, що «державну реєстрацію права власності ПАТ «ОДЕСТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» на об’єкт незавершеного будівництва державним реєстратором Кравцем О. В. було проведено без необхідного для такої реєстрації документа, зокрема, без технічного паспорта на об’єкт незавершеного будівництва, чим порушено вимоги пунктів 40, 68 Порядку № 1127.
Також з відомостей Державного реєстру прав встановлено, що за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, буд. 27, у Державному реєстрі прав уже було проведено державну реєстрацію права власності Одеської міської ради на нежилі будівлі та споруди (запис про право власності від 22.04.2013 № 746661) з відкриттям окремого розділу у Державному реєстрі прав № 47086751101.
Таким чином, державним реєстратором Кравцем О.В. належним чином не встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов’язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації, а також належним чином не перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмови в державній реєстрації прав та прийнято відповідні рішення, чим порушено вимоги пунктів 12, 14 Порядку № 1127, пункти 1, 2, З частини третьої статті 10, пункти 4, 5 частини першої та частину другу статті 18, пункт 1 частини першої та частину п’яту статті 23, пункти 4, 5 частини першої, частину другу статті 24 Закону».
З огляду на це виникають запитання: про який спірний об’єкт ідеться – незавершеного будівництва чи все ж нежилі будівлі та споруди – адже із матеріалів встановлено, що «надалі рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.06.2017 № 35682081, прийнятим державним реєстратором Хаміною М.І., було проведено державну реєстрацію зміни адреси об’єкта незавершеного будівництва на: м. Одеса, вул. Варненська, буд 27-Д.» і чи порушено такою реєстрацією право власності територіальної громади міста Одеси та ПАТ «ОДЕСТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО».
Звертаємо увагу, що правомірність правовстановлюючих документів, зокрема які свідчили про перехід права власності від територіальної громади міста Одеси до ПАТ «ОДЕСТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» Комісією не перевірялася. Ба більше, новий власник до участі у розгляді скарги залучений не був (за Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1128 (у редакції на момент видання наказу) така участь була досить ймовірною).
2. Юридична позиція Конституційного Суду України щодо непорушності права власності
Перш за все слід звернути увагу, що Конституційний Суд України зберіг предмет конституційного контролю, оскільки до «первісної» норми, яка оскаржувалася суб’єктом права на конституційну скаргу, підпунктом 14 пункту 2 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255–ІХ статтю 37 Закону було викладено в новій редакції. Припис не втратив чинності, а лише або був викладений у незмінній редакції в іншій структурній частині акта, або зазнав таких змін, що не впливають на його сутнісний зміст.
«Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюваний припис Закону та припис Закону в редакції Закону № 2255 за змістом є тотожними, тому предметом конституційного контролю в цій справі є окремий припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону в редакції Закону № 2255 ,,скасування рішення державного реєстратора» (далі – оспорюваний припис статті 37 Закону)“ (абзац четвертий підпункту 1.7 пункту 7 описової частини Рішення № 9).
По друге, Відповідно до приписів Конституції України, власних юридичних позицій, а також практики Європейського суду з прав людини, Конституційний Суд України дійшов висновку, що:
«Набуття права власності на нерухоме майно ґрунтується на кількох юридичних фактах: підставі виникнення права власності в розумінні статті 11 Кодексу (договір та інший правочин тощо), рішенні щодо державної реєстрації прав, відповідному реєстраційному записі в Державному реєстрі прав. Зазначені юридичні факти в сукупності є правотвірним складним юридичним фактом. Отже, за чинним законодавством України особа набуває право власності на нерухоме майно та має змогу повноцінно його здійснювати, зокрема у спосіб розпорядження своєю власністю, після державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тобто ухвалення рішення щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, внесення та подальшого збереження (наявності) відповідного реєстраційного запису в Державному реєстрі прав» (абзаци 9, 10 підпункту 3.1 пункту 3 Рішення № 9).
Враховуючи, що повноваження Міністерства юстиції України ґрунтуються на законі та мають правомірну (легітимну) мету, «ухвалення Міністерством юстиції України на підставі оспорюваного припису статті 37 Закону рішення про скасування рішення про державну реєстрацію права власності спричиняє юридичну невизначеність у відносинах власності та обмежує Товариство в розпорядженні майном» (абзац третій підпункту 4.6 пункту 4 Рішення № 9).
Врешті, «Конституційний Суд України вважає, що оспорюваний припис статті 37 Закону всупереч принципам ,,відповідальності держави перед людиною“ та ,,добропорядного врядування“ не встановлює домірних засобів втручання у право власності у випадках, коли підставою для скасування рішення про державну реєстрацію прав є помилкові рішення та дії державного реєстратора.
Сукупність інших зазначених у цьому Рішенні міркувань дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що оспорюваний припис статті 37 Закону також суперечить юридичній визначеності як складникові конституційного принципу верховенства права (правовладдя).
Отже, оспорюваний припис статті 37 Закону суперечить частині другій статті 3, частині першій статті 8, частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України» (підпункт 4.11 пункту 4 Рішення № 9).
3. Порядок (не)виконання Рішення № 9
Оцінюючи зміст Рішення № 9 наступні зміни до Закону № 1952 мали стосуватися уточненню повноважень Міністерства юстиції України щодо підстав та наслідків скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
Зокрема, подібну проблему розглянуто і Верховним Судом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року[11], ухваленої за наслідком перегляду цивільної справи № 367/2022/15-ц) за наслідками якої була висловлена окрема думка судді Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В.[12], зокрема:
«Пунктами 51, 52 постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 року № 484 «Деякі питання функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» визначено, що внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав. У разі коли в Державному реєстрі прав відсутні записи про речові права, їх обтяження, що підлягають автоматичному поновленню, а відомості про такі речові права, їх обтяження, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, містяться у реєстрах (кадастрах), поновлення записів про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором шляхом внесення з відповідних реєстрів (кадастрів) відомостей про такі права, обтяження, передбачених пунктами 30–32 цього Порядку.
…
Так, за наведеними вище нормами законодавства наслідком скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно є автоматичне поновлення запису про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована. Тобто відновлення прав власника майна, у разі встановлення підстав для його витребування, може здійснюватися у вказаний спосіб тому, що таке поновлення буде засвідчувати офіційне визнання державою саме первинного факту набуття власником майна – до втрати фактичного володіння ним, а не факту доведення права на його витребування власником від добросовісного набувача, що, на мою думку, не підпадає під визначення ,,набуття права власності на нерухоме майно“, позаяк законний власник не може набувати одне і те саме майно кілька разів, не втрачаючи права власності стосовно нього. Відповідно, здається логічним, що якщо добросовісний набувач не набуває права власності на майно, не повинно залишатися і реєстраційного запису про офіційне визнання та підтвердження державою такого факту через залишення відповідних відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що буде їх легітимізувати. Тому вважаю необґрунтованим висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у пункті 74 постанови, адже розпорядження своїм правом на захист є засадничим принципом цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором».
Отже, за наявності ознак юридичного спору внормування наслідків розгляду Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора могло б виходити за межі «скасування чи нескасування рішення», а наприклад внесення нового запису щодо «спірності» права власності на об’єкт нерухомості, оскільки не йдеться про скасування юридичної підстави виникнення права власності (відповідного юридичного факту у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України).
Крім того, виконання обов’язку держави щодо визнання права власності на нерухоме майно спричиняє можливість (чи навіть необхідність) звернення до осіб з відповідним актом реагування щодо усунення порушень вимог законодавства з питань державної реєстрації. Це не лише забезпечить юридичну визначеність, а й реалізовуватиме принципи добропорядного урядування[13], а саме зворотний зв’язок, чутливість (для забезпечення того, щоб органи реалізовували законні очікування та потреби осіб), ефективність та результативність (для забезпечення досягнення цілей при найбільш оптимальному використанні ресурсів).
На виконання Рішення № 9 у парламенті реалізовувалися відповідні законодавчі ініціативи, які втілилися у ряді альтернативних проєктів:
– № 9156 від 29.03.2023 – Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури оскарження у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;
– № 9156-д від 01.05.2023 – Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення непорушності майнових прав (ухвалений як Закон);
– № 9156-1 від 13.04.2023 – Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури оскарження у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (щодо судового контролю в сфері державної реєстрації).
Відповідно до Пояснювальної записки до проєкту № 9156-д, його метою є «внесення змін до статей 10, 14, 24, 26, 37 Закону України ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень“ від 1 липня 2004 року № 1952-IV та до статей 6, 28, 34 Закону України ,,Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань“ від 15 травня 2003 року № 755-IV, які спрямовані на удосконалення механізму правового забезпечення непорушності речових прав на нерухомість і корпоративних прав, зокрема, щодо анулювання рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності, а також реєстраційної дії щодо державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з дотриманням принципів «відповідальності держави перед людиною» та «добропорядного врядування», а також «справедливого балансу» в захисті публічного інтересу та права власності як одного з фундаментальних прав, домірності застосованих при цьому юридичних засобів їх наслідкам та характеру допущених державним реєстратором порушень, а також на забезпечення дотримання спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у сфері державної реєстрації і приведення процедури адміністративного оскарження у сфері державної реєстрації до нормативних приписів щодо адміністративної процедури».
Головне науково-експертне управління у своєму висновку вважає, зокрема, що «доцільно визначити, що мається на увазі під поняттям ,,анулювання рішення державного реєстратора“ і чим це поняття відрізняється від поняття ,,скасування рішення державного реєстратора“. Звертаємо увагу, що чинна редакція п. 1 ч. 7 ст. 37 Закону передбачає скасування рішення державного реєстратора, однак рішенням Конституційного Суду України від 16 листопада 2022 року у справі № 3-270/2019 (6302/19) цей припис (тобто п. 1 ч. 7 ст. 37 Закону, а саме прийняття Міністерством юстиції України, його територіальними органами рішення про ,,скасування рішення державного реєстратора“) було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним)».
Примітним є те, що у додатках до Проєкту № 9156-д містяться висновки щодо альтернативних законопроєктів, наприклад:
– висновок щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури оскарження у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань»[14] (визнано таким, що відповідає);
– лист Міністерства юстиції України[15] щодо висловлення позиції про доцільність прийняття проєкту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури оскарження у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (реєстраційний № 9156 від 29 березня 2023 року);
– позиція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [16] до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури оскарження у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (реєстр. № 9156 від 29.03.2023).
До речі, за позицією Нотаріальної палати України [17] «у такій редакції проект Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури оскарження у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань“ реєстраційний № 9156 від 29 березня 2023 року не реалізує мету його розробки, не усуває юридичну невизначеність положень, закріплених у пункті 1 частини сьомої статті 37 Закону України ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень“, визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 16 листопада 2022 року у справі № 3-270/2019 (6302/19), а також містить суперечливі пропозиції до Цивільного кодексу України, які можуть призвести до істотної дестабілізації цивільного обороту».
Отже, за відсутності на сайті парламенту підписаного Головою Верховної Ради України тексту ухваленого Закону, можемо лише констатувати, що поруч із численними пропозиціями оспорювана норма Закону зі змістом:
«7. У разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про:
1) скасування рішення державного реєстратора, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України;»
змінюється на:
«7. У разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про:
1) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав, про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав), анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України.
Підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є:
а) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 21, 4 частини першої статті 3 цього Закону. У такому разі 9 Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав;
б) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав за наявності підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупиненні державної реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав;
в) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав всупереч санкціям, застосованим відповідно до Закону України ,,Про санкції“. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну санкцію (з посиланням на відповідне положення Закону України ,,Про санкції“), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.
Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього Закону та скасовується виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 - 3 цієї частини.
Не можуть бути підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора допущені ним формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об’єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Одночасно із визнанням прийнятим з порушенням цього Закону та анулюванням рішення державного реєстратора, анулюванням рішення територіального органу Міністерства юстиції України, а також у разі відсутності підстав для їх анулювання, Міністерство може прийняти одне із рішень, передбачених пунктами 4 – 6 цієї частини».
Висновки
1. Конституційний Суд України своєю юридичною позицією не лише зберіг предмет конституційного контролю попри те, що до Закону вносилися зміни, що технічно «перенумерували» структуру оскаржуваної норми, а також утвердив послідовність юридичних фактів, що формують набуття (виникнення) права власності на нерухоме майно.
2. Захист конституційного прав власності здійснено не лише приватноправовими способами, а й публічно-правовими, що іманентно пов’язано з правовою природою державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Цікавим є те, що Міністерство юстиції України протягом червня 2023 року (розглянувши 35 скарг) [18] не застосувало неконституційний припис (але й не вказувало про неможливість його застосування) попри відсутність відповідної інформації на сайті парламенту.
3. Чергові ініційовані механізми захисту права власності продовжують породжувати нові юридичні невизначеності, зокрема, замінюючи неконституційні приписи синонімічними поняттями. Однак, слід зауважити, що проблема полягала не так у повноваженні щодо скасування, а у юридичних наслідках, що воно спричиняло, зокрема щодо технічних змінах у реєстрі.
Маємо надію, що все ж відбудуться позитивні зміни щодо технічного та юридичного оновлення законодавства у сфері державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Джерела:
1. Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення непорушності майнових прав. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/41855 (дата звернення: 06.06.2023).
2. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування сфери містобудівної діяльності. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=72212 (дата звернення: 06.06.2023).
3. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67804 (дата звернення: 06.06.2023).
4. Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції, що стосується держави-агресора, Республіки Білорусь, тимчасово окупованої території України. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/39764 (дата звернення: 06.06.2023).
5. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: закон України від 1 липня 2004 року № 1952-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text (дата звернення: 06.06.2023).
6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства ,,Одестеплокомуненерго“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису статті 37 Закону України ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень“ (щодо непорушності права власності) від 16 листопада 2022 року № 9-р(ІІ)/2022. URL: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/9-rii_2022.pdf (дата звернення: 06.06.2023).
7. Матеріали справи за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства ,,Одестеплокомуненерго“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису статті 37 Закону України ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень“ (щодо непорушності права власності). URL: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/m_s_9-r_2_2022_.rar (дата звернення: 06.06.2023).
8. Наказ Міністерства юстиції України від 21.09.2017 № 2955/5. URL: https://minjust.gov.ua/files/general/2021/07/06/20210706122038-68.pdf (дата звернення: 06.06.2023).
9. Сайт Колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації. URL: https://minjust.gov.ua/commission_civil_register (дата звернення: 06.06.2023).
10. Пояснювальна записка до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству». URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/169873 (дата звернення: 06.06.2023).
11. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/83846677 (дата звернення: 06.06.2023).
12. Окрема думка судді Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В. у справі № 367/2022/15-ц. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/84406233 (дата звернення: 06.06.2023).
13. 12 Principles of Good Governance. URL: https://www.coe.int/en/web/good-governance/12-principles (дата звернення: 06.06.2023).
14. Висновок щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1759526 (дата звернення: 06.06.2023).
15. Лист Міністерства юстиції України № 46762/4410-1-23/8.4.4 від 17.04.2023. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1759527 (дата звернення: 06.06.2023).
16. Позиція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1759528 (дата звернення: 06.06.2023).
17. Позиція Нотаріальної палати України. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1759535 (дата звернення: 06.06.2023).
18. Накази Міністерства юстиції України за червень. URL: https://minjust.gov.ua/m/cherven-10216 (дата звернення: 06.06.2023).