Про визначення розміру статутного капіталу та визначення часток учасників ТОВ як способи захисту корпоративних прав

   Анотація. Ефективність способів захисту корпоративних прав, в тому числі учасників товариства з обмеженою відповідальністю, та опрацювання каталогу цих способів є однією з ключових для теорії корпоративного права проблем. Правозастосовна практика господарських судів з розгляду корпоративних спорів, кількість яких істотно зросла в останні роки, є важливим чинником забезпечення захищеності права власності, створення сприятливих умов інвестиційної діяльності в країні та стабільного функціонування корпоративного сектору економіки. В статті звертається увага на те, що на цей час в рішеннях Верховного Суду домінує позиція про те, що вичерпний перелік способів захисту учасника ТОВ, який вважає, що його право чи законний інтерес порушені змінами у складі учасників чи розподілі часток учасників товариства, міститься у ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». На підставі аналізу актуальної практики Верховного Суду досліджено спірні питання застосування судом норм ч. 5 ст. 17 цього Закону (зокрема, у випадках, коли учасником ТОВ не виконано свого обов’язку щодо майнової участі у статутному капіталі товариства). Аргументовано, що при розгляді корпоративних спорів має застосовуватися принцип пропорційності: зменшення частки учасника у статутному капіталі ТОВ не є порушенням його корпоративних прав, якщо такий учасник не вніс додаткового вкладу до статутного капіталу товариства відповідно до рішення загальних зборів про збільшення розміру статутного капіталу. Звертається увага на те, що частина 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» не встановлює як такі способи захисту прав та інтересів учасників у спорах про розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Для цілей ч. 5 ст. 17 цього Закону судове рішення відповідного змісту розглядається як альтернатива рішенню загальних зборів учасників. В судовому рішенні як документі, на підставі якого здійснюються відповідні реєстраційні дії, мають бути зазначені розміри часток у статутному капіталі, розмір статутного капіталу як встановлені судом фактичні обставини реальної майнової участі учасників у статутному капіталі товариства. Суд може захистити право учасника способом, обраним позивачем, при цьому позовна вимога про визначення розміру статутного капіталу ТОВ та розмірів часток учасників у товаристві може розглядатись судом як похідна разом з основною вимогою, якою здійснюється захист порушеного права (визнання недійсним рішення загальних зборів учасників тощо).

   Ключові слова: товариство з обмеженою відповідальністю, статутний капітал, частка учасника, спосіб захисту, корпоративні права, принцип пропорційності, майнова участь у товаристві.

   Вступ. Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності» від 03.10.2019 ч. 5 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» була викладена в новій редакції. Підпунктом «д» пункту 3 ч. 5 ст. 17 цього Закону передбачено, що державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю може бути здійснена на підставі судового рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві. Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності» від 03.10.2019 набрав чинності 02.11.2019, але вже 22.10.2019 Велика Палата Верховного Суду (далі – ВП ВС) в постанові у справі № 923/876/16 сформулювала таку позицію:

   - «[п]озовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (п.60);

   - «[в]ичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств [курсив наш, - О.Б.]. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» п. 3 ч. 5 ст. 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі» (п. 61).

   В подальшому така позиція усталилася і була конкретизована:

   «[у] разі якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підп. «е» п. 3 ч. 5 ст. 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства» (постанови ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 466/3221/16-а, від 01.04.2020 у справі № 813/1056/18 від 17.12.2019 у справі № 927/97/19, від 08.09.2020 у справі № 916/667/19; від 03.11.2020 у справі № 922/88/20).

   Як наголошується в Огляді за результатами вивчення практики розгляду справ щодо корпоративних спорів та корпоративних прав Верховним Судом від 13.10.2022 р., «[з]азначені висновки ВП ВС мають загальний характер та мають враховуватися при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів» [1].

   На цей час зазначені висновки ВП ВС сформували відповідну практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. І, напевне, найбільш просто логіка такого правозастосування виявляється в постанові КГС ВС від 06.09.2021 у справі № 925/1126/19: «позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів ТОВ недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до ЄДРЮОФОПГФ». Іншими словами, необхідність захисту права власності учасника на частку у статутному капіталі товариства звелася судом до питання про внесення змін до Єдиного державного реєстру.

   Втім, зважаючи на різноманітність фактичних обставин у корпоративних спорах, проголошена Верховним Судом відсутність альтернативи для учасників ТОВ при виборі способу захисту уявляється доволі спірною. Так, в літературі вже зверталася увага на те, що висновок ВП ВС щодо вичерпного переліку способів захисту учасників ТОВ або ТДВ стосується саме випадків, коли захист від порушення прав або інтересів позивача потребує внесення змін щодо належності часток учасникам товариства, а не інших порушень його прав або інтересів, які потребують іншого захисту [2, с. 264]. Наразі ми залишимо поза межами цього дослідження тенденцію, що перетворилася за доволі короткий проміжок часу чи не на догму, до звуження при судовому тлумаченні вибору суб’єктами господарювання способів захисту їх прав та законних інтересів при розширенні диспозитивності регулювання корпоративних відносин і визнанні загальних засад цивільного законодавства (справедливості, розумності, добросовісності) безпосередніми регуляторами відносин в сфері господарювання.

   Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти застосування норм частини 5 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» було висвітлено в колективних монографіях «Корпоративне право крізь призму судової практики» (Харків: ЕКУС, 2021 р.) та «Право власності: способи захисту крізь призму судової практики» (Харків: ЕКУС, 2021 р.), в яких авторами відповідних підрозділів (Кібенко О.Р., Поповим Ю.Ю.) підтримується усталена практика ВП ВС щодо належності та неналежності способів захисту права власності на частку у статутному капіталі.

   Метою статті є виявлення проблем застосування норм частини 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» як єдино можливого способу захисту прав та інтересів учасників у спорах про розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю і обґрунтування шляхів їх вирішення.

   Результати дослідження. Судова практика, в тому числі Верховного Суду, та теорія процесуального права єдині в тому, що:

   - реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа (позивач) наводить у позові власне суб’єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес, ким воно порушено та спосіб його захисту;

   - позовом у процесуальному сенсі є звернення особи до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову;

   - під предметом позову розуміється матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу;

   - застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [3].

   Отже, ключовим для застосування відповідного способу захисту є встановлення судом того, що: 1) позивач є носієм суб’єктивного права, і 2) це право порушене, невизнане чи оспорюється відповідачем. Спосіб захисту права учасника ТОВ, яке він вважає порушеним, визначається сутністю корпоративних прав. Стаття 113 Цивільного кодексу (далі – ЦК) визначає господарське товариство як юридичну особу, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

   Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки (ч. 1 ст. 140 ЦК). Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (ч. 1 ст. 50 Закону «Про господарські товариства»). Статутний капітал є вартісним вираженням суми вкладів, внесених учасниками товариства.. Товариства з обмеженою відповідальністю нарівні з акціонерними товариствами традиційно визнаються об’єднанням капіталів (а не об’єднанням осіб), адже при створенні юридичної особи має місце виділення кожним із засновників свого майна з переданням в подальшому його створюваній корпорації [4, с. 28], тому для ТОВ як різновиду корпорації участь майном (капіталом) відіграє першорядне значення. Скасування в чинному Законі «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вимоги про обов’язкове закріплення в статуті товариства складу учасників додатково підкреслює те, що ТОВ є об’єднанням капіталів.

   Однією із кваліфікуючих ознак ТОВ, як і інших господарських товариств, є наявність у них титулу права власності на належне їм майно. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Ця норма дублюється в ч. 1 ст. 12 Закону «Про господарські товариства». Відповідно, право засновника (учасника) на частку в капіталі товариства зумовлюється не уявною (номінальною), а фактичною (такою, що реально відбулася) майновою участю в капіталі товариства (адже майно передається засновником товариству у власність) [5, с. 22; 6, с.139]. Саме необхідністю реальної майнової участі в статутному капіталі ТОВ пояснюється, зокрема, норма ст. 2 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» про те, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників (раніше - норма ч. 4 ст. 50 Закону «Про господарські товариства»).

   На відміну від багатьох інших видів об’єктів прав (ст. 177 ЦК), корпоративна частка не існує поза інвестиційною діяльністю. Як об’єкт права, частка виникає у зв’язку з тим, що певна особа передає оборотоздатне майно (у категоріях інвестиційного права – інвестицію) як вклад у власність товариства, і, відповідно, втрачає право власності на таке майно. Натомість вона набуває право власності на оборотоздатний еквівалент – частку, який стає субститутом, замінником корпоративного вкладу (інвестиції) [7, с. 139]. Як звертає увагу О.Р. Кібенко, частка є майном і вона не може бути просто так «перерозподілена» між учасниками, а товариство не може довільно, рішенням загальних зборів поміняти розміри часток учасників [8, с. 229].

   Оскільки ТОВ є об’єднанням капіталів, учасник товариства повинен виконувати свої зобов’язання перед товариством, пов’язані з майновою участю, а також вносити вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами (п. «б» ч. 1 ст. 11 Закону «Про господарські товариства»). Виконання таких обов’язків (внесення вкладів при створенні товариства та додаткових внесків при збільшенні статутного капіталу) спрямоване на формування статутного (складеного) капіталу, внаслідок чого, забезпечується, зокрема, реалізація принципу самостійної відповідальності товариства за своїми зобов’язаннями. В частині 2 ст. 144 ЦК (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») містилася імперативна норма про те, що не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов’язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

   Для порівняння можна звернути увагу на те, що у ст. 15 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» законодавець вже визначив вичерпний перелік наслідків невиконання обов’язку учасника повністю внести свій вклад протягом шести місяців з дати державної реєстрації товариства, якщо інше не передбачено статутом. Аналіз цих наслідків (виключення учасника товариства, який має заборгованість із внесення вкладу; зменшення статутного капіталу товариства на розмір неоплаченої частини частки учасника товариства; перерозподіл неоплаченої частки (частини частки) між іншими учасниками товариства без зміни розміру статутного капіталу товариства та сплату такої заборгованості відповідними учасниками; ліквідація товариства) дає підстави стверджувати, що можливість участі у ТОВ без внесення вкладу у повному обсязі у визначені строки виключається.

    Стаття 18 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не передбачає такий вид корпоративної відповідальності за невиконання (неналежне виконання) учасником свого обов’язку із внесення додаткового вкладу до статутного капіталу товариства як виключення учасника з товариства. Натомість в ч. 10 зазначеної ст. 18 цього Закону встановлено, що загальні збори учасників товариства після спливу строку для внесення додаткових вкладів приймають рішення, зокрема, про затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів. В цій нормі втілено принцип пропорційності майнової участі в товаристві. Цей принцип іманентно притаманний корпоративному праву і, незважаючи на відсутність текстуального закріплення в законі, завжди визнавався одним з ключових в корпоративному праві і виокремлювався науковцями. Корпоративні права обумовлені певним розміром частки, і здійснення учасниками корпоративних прав залежить від розміру часток та їх співвідношення.

   Економічна сутність корпоративного інвестування відображена в нормах Закону «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю» (раніше - в нормах глави 2 «Товариство з обмеженою відповідальністю» Закону «Про господарські товариства») і, на наш погляд, полягає в тому, що виникнення корпоративних прав у засновника (учасника) ТОВ не може визначатися формально, тобто лише за фактом державної реєстрації товариства і на основі відповідного положення статуту товариства.

   В літературі звертається увага на те, що безумовною передумовою виникнення як майнових, так і немайнових корпоративних прав учасника є його фактична, а не заявлена участь у товаристві [7, с. 28]. Виникнення частки як об’єкту прав та її розмір є наслідком внесення вкладу до корпоративного капіталу товариства. Право участі у справах товариства має напряму залежати від того, чи виконав засновник свій обов’язок по оплаті вкладу в межах визначеної статутом частки.

   Частка в статутному капіталі товариства є відображенням пропорції прав залежно від фактичної (майнової) участі засновника (учасника) в товаристві, формою фіксації майнової участі у господарському товаристві, яка забезпечує оборотоздатність майнових корпоративних прав [9, с. 28]. «З часом розмір статутного капіталу та номінальна вартість частки втрачають самостійне значення. Важливим залишається лише співвідношення розмірів часток, бо відносний розмір частки визначає обсяг прав і повноважень учасників» [10, с. 61]. В такому контексті право на частку слугує умовною назвою права на участь і пов’язаних із цим майбутніх майнових вигод.

   В резолютивній частині рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів» щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону України «Про господарські товариства» від 05.02. 2013 р. № 1-рп/2013 зазначено, що положення ч. 4 ст. 58 Закону у системному зв’язку із іншими нормами законодавства [11] слід розуміти так, що при визначенні повноважності загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю та результатів голосування за прийняття їх рішень враховується кількість голосів учасників, визначена пропорційно розміру їх часток у статутному капіталі, що встановлений статутом товариства з обмеженою відповідальністю, незалежно від вартості реально внесених (сплачених) ними вкладів тільки протягом першого року з дня державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю [так би мовити «авансом», - О.Б.]. Логіка тлумачення, наданого Конституційним Судом в цьому рішенні, в більш широкому контексті підводить до висновку, що за межами цього річного «пільгового» періоду підлягає врахуванню вартість реально внесених (сплачених) учасниками вкладів, а наслідком невиконання учасником його обов’язку стосовно внесення вкладу має бути обмеження кількості його голосів та інших прав пропорційно до розміру фактичного внесення вкладу.

   Корпоративні права учасника товариства, як це випливає із ст. 10 Закону «Про господарські товариства», виникають щодо конкретної юридичної особи і включають дві групи прав: 1) майнові права, в тому числі право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, право на отримання частини його активів у разі ліквідації; 2) організаційні (або немайнові) права, в тому числі право брати участь в управлінні, право голосу, право на отримання інформації про діяльність товариства.

   Всі майнові права учасника товариства, а також право брати участь в управлінні (кількість голосів на загальних зборах) реалізуються на пропорційній основі залежно від розміру часток. Принцип пропорційності визначає зміст норм корпоративного законодавства про права та обов’язки учасників ТОВ.

   Як зазначено в постанові ВС від 03.02.2021 р. у справі № 911/459/20, «при здійсненні учасником ТОВ своїх корпоративних прав, передбачених законом, має значення саме розмір частки у відсотках, тобто співвідношення розміру частки учасника із загальним розміром статутного капіталу. Чим більшу частку у відсотках має особа, тим більше прав і можливостей вона має при здійсненні управління справами товариства – вона має більше голосів під час реєстрації та голосування на зборах, вона отримує більшу частку при розподілі прибутку чи майна товариства в процесі його ліквідації. Аналогічну правову позицію було висловлено в рішенні ЄСПЛ від 25.07. 2002 р. у справі «Совтрансавто Холдинг проти України».

   В Законі «Про господарські товариства» раніше було закріплено:

   - право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників (пункт «б» ч. 1 ст. 10);

   - переважне право учасників товариства купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права (ч. 3 ст. 53);

   - право учасника при виході з товариства на виплату вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі (ч. 1 ст. 54);

   - можливість звернення стягнення на частину майна ТОВ, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами, яке допускається лише в разі недостатності у нього іншого майна (ч. 1 ст. 57);

   - правило про те, що учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі (ч. 4 ст. 58).

   В Законі «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» принцип пропорційності також послідовно втілений в низці норм, які визначають права та обов’язки учасників:

   - розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства (ч. 2 ст. 12);

   - кожний учасник має переважне право зробити додатковий вклад у межах суми збільшення статутного капіталу пропорційно до його частки у статутному капіталі (ч. 2 ст. 18);

   - учасники можуть вносити додаткові вклади без дотримання пропорцій їхніх часток у статутному капіталі відповідно до статуту або одностайного рішення загальних зборів учасників, в яких взяли участь всі учасники товариства (ч. 8 ст. 18);

   - якщо кілька учасників товариства скористаються своїм переважним правом, вони придбавають частку (частину частки) пропорційно до розміру належних їм часток у статутному капіталі товариства (ч. 2 ст. 20);

   - вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника (ч. 8 ст. 24);

   - товариство виплачує учаснику, який вийшов з товариства, вартість його частки або передає майно лише пропорційно до розміру оплаченої частини частки такого учасника (ч. 10 ст. 24);

   - виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку товариства особам, які були учасниками товариства на день прийняття рішення про виплату дивідендів, пропорційно до розміру їхніх часток (ч. 1 ст. 26);

   - кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом (ч. 3 ст. 29);

   - якщо частка у статутному капіталі товариства, що припиняється шляхом поділу, належить самому товариству, така частка підлягає розподілу між його учасниками пропорційно до належних їм часток у статутному капіталі товариства, що припиняється (ч. 2 ст. 51).

   «Посвідчені корпоративним паєм (часткою) корпоративні права надають корпоративний контроль щодо товариства, що фактично може означати контроль над цілісним майновим комплексом, до складу якого входять важливі об’єкти нерухомості, інтелектуальна власність, інші цінні активи» [7, с. 196]. Внесення корпоративного вкладу – це критично важлива для товариства дія засновника або учасника, саме факт внесення вкладу економічно зумовлює набуття учасником корпоративних прав. «Встановлення моменту набуття корпоративних прав (швидше за все їх обсягу) має також значення в контексті внесення вкладу в повному обсязі» [12, с. 97]. Внесення корпоративного вкладу передує виникненню частки, і, відповідно, як основного масиву корпоративних прав, так і відносин участі у товаристві як правового зв’язку. І в тому випадку, коли йдеться про внесення додаткових корпоративних вкладів у разі збільшення корпоративного капіталу, внесення такого додаткового корпоративного вкладу передує формуванню відповідної корпоративної частки і виникненню посвідчених ним корпоративних прав [7, с. 196].

   Принцип пропорційності майнової участі підлягає застосуванню і має бути дотриманий як при створенні товариств (оплаті статутного капіталу), так і при збільшенні статутного капіталу. В літературі звертається увага на те, що принцип майнової участі у створенні та діяльності юридичної особи нарівні із принципами гармонійного поєднання інтересів усіх учасників корпоративних відносин та локального правового регулювання корпоративних правовідносин мають розглядатися і як принципи захисту корпоративних прав, оскільки вони відображають особливу природу корпоративних правовідносин [13, с. 15].

   Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу (ст. 16 Закону «Про господарські товариства». Учасники господарського товариства зобов’язані виконувати свої обов’язки перед товариством, у тому числі ті, що пов’язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом (п. 2 ч. 1 ст. 117 ЦК). Якщо учасник ТОВ не вносить вклад при створенні товариства або при збільшенні розміру статутного капіталу, то створюється абсурдна «правова» ситуація, коли особа може претендувати на реалізацію корпоративних прав (організаційних та майнових), не будучи при цьому «власником частки», а тільки «учасником» товариства. Виникнення та реалізація корпоративних прав крізь призму розумності, справедливості та добросовісності як загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК) логічно пов’язані із філософсько-правовою аксіомою «De nihilo nihil» («з нічого – ніщо»), через що можна дійти єдино можливого висновку про те, що учасник, який не вніс додаткового вкладу до статутного капіталу товариства відповідно до рішення загальних зборів, не може претендувати на збільшення чи збереження своєї пропорції і в частині належних йому майнових прав та права на управління (кількості голосів на загальних зборах).

   Частиною 8 ст. 52 Закону «Про господарські товариства» раніше було встановлено, що збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. У системно-логічній єдності цієї норми з іншими нормами ст. 52 Закону «Про господарські товариства» (насамперед, частин 1 та 2, якими було врегульовано порядок формування статутного капіталу товариства та правові наслідки невнесення або неповного внесення своїх вкладів), це правило стосувалося, насамперед, необхідності повної оплати статутного капіталу створюваного товариства і неможливості існування товариства із несформованим статутним капіталом. Оскільки зміни до статуту, пов’язані із зміною розміру статутного капіталу, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку, то можливість кожного наступного збільшення статутного капіталу залежить та оцінюється з урахуванням того, чи було зроблено додаткові вклади та чи зареєстровано відповідні зміни розміру статутного капіталу у державному реєстрі.

   Це пов’язано із основними функціями статутного капіталу – інвестиційною та захисту інтересів учасників. Капітал є запорукою інтересів самих учасників, зокрема, щодо розмежування відповідальності учасника та товариства, оскільки відповідальність учасників обмежується до розміру вкладеної власності [14, с. 101], що за відсутності реального вкладу неможливо. Функція визначення часток є похідною як така, що відображає ступінь реальної майнової участі в товаристві [15, с. 82].

   Норма частини 8 ст. 52 Закону «Про господарські товариства» регулювала ідеальну ситуацію, коли збільшення статутного капіталу відбулося як результат того, що кожен учасник вніс додатковий вклад. Водночас не врегульованою була ситуація, коли один з учасників не вніс додатковий вклад на виконання рішення загальних зборів учасників, але збільшення статутного капіталу у визначеному розмірі відбулося повністю чи частково за рахунок збільшеного вкладу іншого учасника, тобто існувала прогалина у законодавстві.

   Зазначена прогалина могла бути подолана шляхом застосування загальних норм ч. 3 ст. 144 ЦК та за аналогією норм ст. 52 Закону «Про господарські товариства», якою врегульовано питання щодо дій товариства у разі невнесення (неповного внесення) учасниками своїх вкладів до закінчення встановленого річного строку [16]. Цими нормами передбачалось, що загальні збори учасників товариства можуть прийняти, зокрема, рішення перерозподіл часток у статутному капіталі. Таке застосування відповідає як принципу розумності, так і загальним принципам корпоративного права та корпоративного управління, насамперед, принципу пропорційності майнової участі. Питання про збільшення статутного капіталу, як і питання про перерозподіл часток у випадку невнесення учасником додаткового вкладу, мало вирішуватися загальними зборами учасників, які відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону «Про господарські товариства» є вищим органом товариства.

   Що стосується рішень загальних зборів учасників ТОВ як вищого органу товариства, то в практиці господарських судів усталеними є позиції відносно того, що:

   - закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи;

   - рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК, до цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК;

   - рішення загальних зборів є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин [17].

   Такий висновок підтверджується розвитком корпоративного законодавства, оскільки нормативне регулювання відносин, пов’язаних із внесенням додаткового вкладу при збільшенні статутного капіталу, наразі доволі деталізоване Законом «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

   На цей час законодавчо визначено, що при збільшенні статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів номінальна вартість частки учасника товариства може бути збільшена на суму, що дорівнює або менша за вартість додаткового вкладу такого учасника (ч. 3 ст. 16 Закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю»).

   На відміну від ч. 8 ст. 52 Закону «Про господарські товариства», в статтях 16, 17, 18 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», виокремлено як окремі правові конструкції: 1) збільшення статутного капіталу; 2) збільшення статутного капіталу без додаткових вкладів; 3) збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів[18]. Але і нормами зазначених статей не передбачено такої ситуації, коли один з учасників не вносить додаткового вкладу відповідно до рішення загальних зборів. В такому випадку має застосовуватися правило пункту 2 ч. 10 ст. 18 цього Закону про затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів.

   Тлумачення норм корпоративного законодавства про збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю в його розвитку та їх телеологічне (цільове) тлумачення дає підстави зробити такі висновки:

   - якщо хоча б один з учасників виявиться неспроможним або незацікавленим вносити додаткові вклади, це унеможливить залучення додаткового капіталу запланованого обсягу;

   - у випадку, коли учасник, який не виконав обов’язку щодо майнової участі у товаристві шляхом внесення додаткового вкладу до статутного капіталу, його частка у статутному капіталі та її номінальна вартість не може вважатися відносно збільшеною («з нічого – ніщо»), якщо збільшення статутного капіталу відбулося лише за рахунок додаткового вкладу іншого учасника. Зменшення частки учасника ТОВ, який повністю не вніс додаткового вкладу, внаслідок прийняття рішення загальними зборами щодо збільшення розміру статутного капіталу товариства з урахуванням фактично зроблених додаткових вкладів та відповідного перерозподілу часток учасників товариства, не може вважатися порушенням корпоративних прав такого учасника;

   - невнесення учасником додаткового вкладу для збільшення статутного капіталу як таке не може блокувати збільшення розміру статутного капіталу і перешкоджати тим самим розвитку і діяльності товариства. Так само рішенням суду не може бути зменшено до розміру первісного сформований за весь період діяльності ТОВ статутний капітал, адже це є порушенням майнових прав учасника, який виконав свій обов’язок, взяв майнову участь у товариство (здійснив інвестицію).

   Розмір статутного капіталу дозволяє оцінити обсяг ризиків учасників та кожного з них, зокрема, розподіл голосів між ними і вплив на діяльність товариства [19, с. 503-504]. Суд, вирішуючи питання про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників, тим самим перерозподіляє (замість самих учасників) ці ризики та вплив на діяльність товариства.

    Особливістю виконання учасником товариства своїх корпоративних обов’язків (ст. 11 Закону «Про господарські товариства», ст. 6 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), які нерозривно пов’язані із корпоративними правами, в тому числі щодо внесення вкладів та додаткових вкладів, є неможливість в судовому порядку примусити учасника до майнової участі в товаристві внесення додаткового вкладу (так само, як засновника – до формування статутного капіталу). Наслідком невиконання учасником корпоративних обов’язків, так само, як і зловживання корпоративними правами, мають бути передбачені законодавством та локальними актами товариства заходи корпоративної відповідальності.

   Отже, якщо суд не може зобов’язати учасника зробити інвестицію (в тому числі і у вигляді внесення додаткового вкладу), він не може і збільшити обсяг прав учасника (збільшити пропорцію його майнової участі у товаристві у випадку невнесення додаткового вкладу при збільшенні статутного капіталу). Якщо, вирішуючи корпоративний спір, суд не бере до уваги реальність виконання рішення загальних зборів про збільшення статутного капіталу, то тим самим він порушує принцип пропорційності майнової участі і вдається до втручання в господарську діяльність товариства (управління товариством).

   Як звертає увагу ВП ВС, розглядаючи спори між учасником та господарським товариством, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників також не завжди збігаються (див. постанови ВП ВС від 08.10. 2019 р. у справі № 916/2084/17 та від 22.10.2019 р. у справі № 923/876/16) [20]. Вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються шляхом прийняття рішень його колективними органами управління, надавати оцінку добросовісності дій сторін спору щодо можливого захисту ними інтересів інших осіб та можливих наслідків у випадку задоволення таких вимог (п. 7.4.8 постанови ВП ВС 08.06.2021 р. у справі № 906/1336/19).

   Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (ч. 1 ст. 7 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

   Відповідно до п. 15 ч. 2 ст. 9 цього Закону в Єдиному державному реєстрі мають міститися відомості про розмір статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) та розмір частки кожного із засновників (учасників).

    Відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР) виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу осіб. З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач стає учасником товариства з відповідним статусом, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (див. постанову ВП ВС, від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19) [21].

   Значення внесення відповідних відомостей до ЄДР, як і загалом реєстраційних процедур, полягає в тому, що вони стають джерелом достовірної інформації для третіх осіб: якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до ЄДР, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (ч. 1 ст. 10 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»). Це означає, що відомості в ЄДР мають відображати реальну майнову участь кожного з учасників в статутному капіталі і розмір їх часток саме як оборотоздатних об’єктів прав, які можуть бути відчужені і на які може бути звернено стягнення за зобов’язаннями боржника-учасника товариства. Статутний капітал як такий функцію захисту інтересів кредиторів самого товариства не виконує, оскільки товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном і не відповідає за зобов’язаннями своїх учасників.

   Як вбачається із змісту ч. 5 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві (пункт «д») є лише одним із документів, на підставі яких здійснюється державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу та розміри часток у статутному капіталі. Судове рішення про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників не може бути чимось іншим, ніж документальним підтвердженням відповідним процесуальним актом певних юридичних дій учасників товариства (участь у збільшенні статутного капіталу товариства).

   Аналіз норм підпунктів «а» та «д» пункту 3 ч. 5 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в їх системно-логічному зв’язку дає підстави стверджувати, що таке судове рішення є альтернативною рішенню загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників за наявності корпоративного спору, вирішеного судом: для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі подається або рішення загальних зборів, або судове рішення. Зазначені норми регулюють реєстраційні відносини, спрямованіна досягнення цілей Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» і тому не можуть розглядатися як спеціальні щодо норм корпоративного законодавства.

   У ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу передбачено, що в одній позовній заяві може бути об’єднано декілька вимог, пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Вимога про визначення розміру статутного капіталу ТОВ та розмірів часток учасників у товаристві може розглядатись судом як похідна вимога разом з основною вимогою, якою здійснюється захист порушеного права (визнання недійсним правочину, визнання незаконним рішення органу товариства тощо).

   Підсумовуючи, можна сформулювати такі висновки. При розгляді господарським судом корпоративних спорів має застосовуватися принцип пропорційності майнової участі у статутному капіталі товаристві. Зменшення частки учасника у статутному капіталі ТОВ не є порушенням його корпоративних прав, якщо такий учасник не вніс додаткового вкладу до статутного капіталу товариства відповідно до рішення загальних зборів про збільшення розміру статутного капіталу. Частина 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» не встановлює як такі способи захисту прав та інтересів учасників товариства у спорах про розміри часток у статутному капіталі чи розмір статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю. В судовому рішенні як документі, на підставі якого здійснюються відповідні реєстраційні дії для цілей цього Закону, мають бути зазначені розміри часток у статутному капіталі або його розмір як встановлені судом фактичні обставини реальної майнової участі учасників у статутному капіталі товариства. Суд може захистити право учасника іншим способом, обраним позивачем, при цьому позовна вимога про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників може розглядатись судом як похідна разом з основною вимогою, якою здійснюється захист порушеного права (визнання недійсним рішення загальних зборів учасників тощо).

[1] Огляд за результатами вивчення практики розгляду справ щодо корпоративних спорів та корпоративних прав Верховним Судом //https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_korpor_spor_2021.pdf.

[2] Право власності: способи захисту крізь призму судової практики : монографія / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. – Харків: ЕКУС, 2023. 616 с.

[3] Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц. Див. також: Огляд за результатами вивчення практики розгляду справ щодо корпоративних спорів та корпоративних прав Верховним Судом.

[4] Корпоративне управління: Монографія/ І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова; За ред. проф. І. Спасибо-Фатєєвої. – Х.: Право, 2007.

[5] Беляневич О.А., Мягкий А.В. Корпоративне управління за законодавством України: теоретико-прикладні проблеми. Монографія. – К.: НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2017. 320 с.

[6] Беляневич О. А. Про право учасника на участь в управлінні товариством з обмеженою відповідальністю // Приватне право і підприємництво. Збірник наукових праць. - Вип. 12, 2013. К.: НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2013. С. 137-143.

[7] Смітюх А.А. Корпоративні права та корпоративні паї (частки): теоретико-правові аспекти : монографія. – Одеса: Фенікс, 2018.

[8] Корпоративне право крізь призму судової практики: монографія/ за ред. І.В.Спасибо-Фатєєвої. – Харків: ЕКУС, 2021. 512 с.

[9] Кравчук В.М. Припинення корпоративних правовідносин в господарських товариствах: монографія. Львів: Край, 2009. 406 с.

[10] Попов Ю.Ю. Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»: наук.-практ. коментар. Київ: К.І.С., 2019. 392 с.

[11] Положеннями частини четвертої статті 58 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII з наступними змінами, згідно з яким «учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі", у системному зв'язку з положеннями частини третьої статті 13, частин другої, четвертої, сьомої статті 41, частини першої статті 68 Конституції України, частини першої статті 3, частин третьої, шостої статті 13, частини третьої статті 14, частини третьої статті 16, частини першої статті 115, частини першої статті 117, частини першої статті 140, частин першої, другої статті 144, частини третьої статті 147, частини першої статті 334, частини четвертої статті 715 Цивільного кодексу України, статті 11, частини першої статті 12, частини першої статті 50, частини четвертої статті 3 цього закону.

[12] Корпоративні спори: комент. суд. практики; за заг. ред. І.В. Спасибо-Фатєєвої. –Харків: Право, 2018. 288 с.

[13] Галіян І. Принципи захисту корпоративних прав учасників господарських товариств// Підприємництво, господарство і право. – 2020. № 8. С. 11-17.

[14] Кібенко О.Р. Право товариств (company law): порівняльно-правовий аналіз acquis Європейського Союзу та законодавства України. – К.: Юстиніан, 2006. 491 с.

[15] Хорт Ю.В. Статутний капітал акціонерного товариства: захист інтересів учасників акціонерних правовідносин. – Харків: Вид-во «ФІНН», 2010. 276 с.

[16] Про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі, або про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі, або про ліквідацію товариства.

[17] Пункти 2.11, 2.12 постанови Пленуму Вищого господарського Суду України від 25.02. 2016 р. № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин».

[18] Примітно, що Закон надає широку дискрецію засновникам і учасникам товариства: статутом або одностайним рішенням загальних зборів учасників, в яких взяли участь всі учасники товариства, можуть встановлюватися інші строки для внесення додаткових вкладів, може встановлюватися можливість учасників вносити додаткові вклади без дотримання пропорцій їхніх часток у статутному капіталі або право лише певних учасників чи лише третіх осіб вносити додаткові вклади, а також може бути виключений етап внесення додаткових вкладів лише тими учасниками товариства, які мають переважне право (ч. 8 ст. 18 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

[19] Кравчук В.М. Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства і юридичної практики. – К.: Істина, 2005. 720 с.

[20] Така позиція відображає відоме висловлювання Конституційного Суду України в рішенні у справі у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12. 2004 р. № 18-рп/2004: «Легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Індивідуальні інтереси останніх, як правило, відрізняються суперечливістю, а нерідко й конфліктністю, оскільки спрямовуються на пошук і використання або створення шляхів і засобів для задоволення різних за обсягом і змістом потреб та відрізняються різними мотивами у таких бажаннях і прагненнях. Не можуть бути завжди тотожними інтереси власника однієї акції та інтереси держателя контрольного пакету акцій, лабільні інтереси міноритарного (дрібного) акціонера, стратегічні інтереси акціонерного товариства у цілому тощо».

[21] Так само, як функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам) (див. постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (п. 96), від 30.06.2020 у справі № 19/028–10/13 (п. 10.29).

Беляневич Олена

докторка юридичних наук,

професорка, професорка кафедри

цивільного права і процесу юридичного факультету

Донецького національного університету імені Василя Стуса (Вінниця, Україна)

ORCID ID https://orcid.org/0000-0002-2590-2807