Про суперечність європейським стандартам пропозицій щодо ліквідації господарських судів

Потреба реформування вітчизняної судової системи сьогодні не лише на слуху, але й у думках більшості правознавців та політиків. Дійсно, так далі продовжуватися не може. Повне зневір’я громадян у здатності органів правосуддя повноцінно виконувати покладені на них функції не може не підштовхувати суспільство до активних дій щодо реформування системи.

Почали з’являтися перші законопроекти із цього питання. Як завжди несподівано. При тому, що попередньо не розроблена чітка концепція реформування, не досягнутий суспільний чи політичний консенсус щодо принципових моментів змін, не виявлені основні та другорядні цілі, не пояснені механізми досягнення намічених результатів, не проведено будь-якого наукового обговорення пропозицій, нарешті, не випробувані ці пропозиції на модельних судах…. Реформи, як то кажуть, must go on – Україні не звикати до «малих» та інших реформ судочинства, за кожною з яких стояли структурні перебудови, ліквідації одних та утворення інших судів, перерозподіл повноважень, додавання формальних прав та свобод громадянам тощо. А справи ставали усе більш кепськими…

У подібному форматі виник та несподівано постав перед юридичною громадськістю законопроект «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та інших законодавчих актів щодо удосконалення засад організації та функціонування судової влади відповідно до європейських стандартів», надісланий 26.08.2014 року Державною судовою адміністрацією місцевим та апеляційним господарським і адміністративним судам (до речі, повз вищих спеціалізованих судів та юридичних ВНЗ). Хто є авторами цього законопроекту невідомо. Залишається лише здогадуватися. Наприклад, поява цього законопроекту співпала із заявою міністра юстиції про те, що у надрах Мін’юсту розробляється судова реформа із залученням якихось «експертів» задля того, аби «спростити структуру судової системи, провести повноцінну люстрацію судового корпусу і через цей механізм повернути довіру людей до судової системи». При цьому глава відомства посилався на те, що «складність судової процедури – це один з великих блоків претензій Ради Європи та ЄС до України» (http://comments.ua/politics/485351-gryadut-masshtabnie-reformi-sudebnoy.html).

Як видно, люстрацію виведено на другий план, а структурне спрощення на перший. Хоча виникають сумніви із приводу того, що спрощення та люстрація взагалі зможуть виступити мейнстримом кардинальних змін у цій сфері. Адже цього вельми недостатньо аби судді, які прийдуть на місце люстрованих, судили саме справедливо.

Спрощення буває різним

Висловлювання міністра виявляє, щонайменше, перемішування понять спрощення процедури та спрощення судової структури. Але їх не можна ототожнювати. Від того, що один суд буде розглядати усі справі, зовсім не виникне спрощення процедури. Навіть якщо і таке спрощення передбачатиметься, тоді немає жодних гарантій, що воно не підірве логіку процесуальних механізмів, а судді не виноситимуть у спрощеному порядку неправосудних чи просто безграмотних рішень.

Суспільне життя не спрощується, а ускладнюється. Західним процесуальним порядкам невідоме спрощення. Процедурні норми підвладні лише професійним юристам, адвокатам. Можна було б спростити порядок подачі та розгляду позовних заяв у суді, але це призвело б лише до залучення у процес непрофесіоналів, зменшення порядку, збільшення кількості спорів, збільшення строків розгляду справ та, зрештою, погіршило б стан доступності правосуддя. Отже таке спрощення не може підвищити довіру громадян до судів. Тому суцільне спрощення процесу та судової структури є неприйнятним.

Спрощення може означати нехтування деталями та особливостями, а може передбачати усунення дублювання функцій, усунення перешкод для винесення правосудних рішень. Усунення останніх корисне, а першого – небезпечне. Наприклад, існування в Україні дуже складної системи органів суддівського самоврядування, в рамках якої діють аж чотири органи (збори суддів, конференції суддів, ради суддів та з`їзд суддів України), які мають деякі схожі чи навіть ідентичні функції, дійсно є невиправданим, адже розмиває авторитет кожного з структур та нівелює ідею потужного суддівського самоврядування. Тут спрощення потрібне. Але уніфікація процесів розгляду складних і простих справ, уодноманітнення провадження щодо справ різного характеру у формі скасування спеціалізації судів та знищення розгалужених інструментів вирішення спорів – це регресивне спрощення.

Якщо подивитися на законопроект ДСА, то пропонується спростити «усе та уся». Зокрема, спрощення торкається, ліквідації господарських судів як спеціалізованих органів правосуддя, декларування ліквідації процесуальних особливостей розгляду господарських справ, та взагалі – декодифікації господарського законодавства. При цьому автори законопроекту вважають за можливим схрещувати і процесуальні новели, і структурно системні, і дисциплінарні, і матеріально-правові, тобто усі. Хоча здоровий глузд підказує, що спочатку треба цілеспрямовано розібратися з найболючішим: із довірою до судів та суддів через підвищення ефективності суддівського самоврядування, започаткувати ефективні громадські механізми попередження «телефонного права» та корупції у цій сфері, утворити умови для доступу до суддівської професії найбільш чесних, порядних, професійно підготовлених юристів, контролювати доходи та витрати суддів, забезпечити гарантії їх майнового стану, зробити реальними покарання для осіб, які порушують незалежність суддів. Це! нагальна потреба суспільства. Якщо ж одночасно намагатися вирішити усі проблеми судочинства, тоді складається враження «замилювання» очей. А головне – від такого суцільного реформування як раз основні питання і залишаться невирішеними, хоча чиновники від юстиції, дійсно, зможуть полегшено відзвітувати: ми проводимо реформи!

Під маскою «європейських стандартів»

Зазначений законопроект у назві посилається на «європейські стандарти». Можна нагадати, що під гаслом урахуванням «міжнародних демократичних стандартів» приймався закон 2010 року «Про судоустрій і статус суддів», про що було красномовно зазначено у пояснювальній записці до тодішнього законопроекту (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=37806&pf35401=165414). Ще раніше – при попередньому реформуванні – у Концепції судово-правової реформи 1992 року теж зазначалося щось подібне: «реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою». Виходить, що «прокрустове ложе» так званих «міжнародних» та «європейських» стандартів може винести майже все. Під гаслом європейських стандартів ліквідували військові суди, хоча у багатьох європейських країнах аналогічні суди успішно діяли та діють. Не випадково, науковці досить давно насторожено ставляться до таких беззмістовних узагальнень, як «європейські стандарти». Адже формально ці стандарти ніде не уніфіковано, а кожна із європейських країн має власні судові системи, досить розгалужену спеціалізацію суддів, різні системи призначення суддів, їх відповідальності тощо. Фактично, одна й та сама судова система з успіхом може забезпечувати демократичне і правове функціонування судів, в одній країні, або їх тоталітарне і неправове життя, в іншій. Усе залежно від чинників виконуваності законів, розвитку громадянського суспільства, правових традицій, корупційних, економічних та інших чинників суспільного буття. Отож розраховувати на оздоровлення судової системи лише структурними змінами до неї безглуздо. Це засвідчує наш, власний досвід. І не лише у галузі судочинства: від того, що змінюються назви державних органів, їх підпорядкування, приймаються закони під кожний орган, перерозподіляються повноваження чиновників, державне управління не поліпшуються. Закони просто не виконуються, або простою мовою «саботуються», використовуються для покарання неугодних, для звітування перед європейцями. А ламання структур перетворюється на черговий струс суспільства, чималі операційні витрати та нестабільність. Якість державних функцій при цьому лише погіршується.

Визнати реальні «больові точки» для реформування

Можна згадати, що не виникало жодної проблеми із розмежуванням компетенції між судами до 2007 року, доки не з’явилися адміністративні суди, повноваження яких не лише порушили струнку систему розподілу підвідомчості справ між загальними та господарським судами залежно від суб’єктного складу спору, але й підірвали логіку господарського судочинства: замість того, аби зосередити увагу адміністративних судів на справах між громадянами та публічними органами, у тому числі щодо стягнень за КУпАП, їм передали з компетенції господарських судів «більш цікаві» податкові, земельні, частину конкуренційних спорів, інші публічно-господарські спори. Я думаю, фахівці знають результати такого перерозподілу: суб’єктів господарювання практично стали беззахисними у відносинах з владними структурами. Так само, жодної проблеми із багатоінстанційністю оскарження справ не виникало до 2001 року, доки Вищий господарський суд (тоді – Вищий Арбітражний суд) був останньою інстанцією при оскарження господарських справ, а Верховний Суду – найвищою інстанцією по всім іншим справам. Але теперішні реформатори не вдаються до аналізу причин виникнення сьогоднішніх проблем. Пропонуються нові революційні зміни, причому знову ж таки стосовно найбільш дієвої інституції, яка забезпечує останні елементи порядку в економічних відносинах.

Якщо націлюватися на реальні зміни, то треба еволюційно вирішити проблеми процесуальних відносин (зокрема, чітко розмежувати компетенцію судів, надати Верховному суду право вирішувати скарги із процесуальних підстав), але головне – розпочати реальну боротьбу з корупцією, не спрощувати судові процедури, які є складними в усьому цивілізованому світі, а утворити умови для зменшення кількості звернень до судів, зменшити навантаження на суддів та стимулювати громадян і суб’єктів господарювання до позасудового врегулювання спорів, забезпечувати ефективну роботу органів влади для виконання законів, замість підштовхування їх до сутяжництва. Простою мовою треба вплинути на «больові точки» судового організму, а не робити йому беззмістовний загальний «масаж».

Реформа потребує підтримки кращих судових структур, а не їх знищення

Показники діяльності господарських судів у системі судової влади є і завжди були найкращими. Правовою аксіомою в Україні стало те, що найбільш оперативно розглядаються спори саме у господарських судах. Система господарських судів напрацювала найкращі та найґрунтовніші акти тлумачення положень господарського та цивільного законодавства.

Можна нагадати, що саме концентрація корпоративних справ у компетенції господарських судів попередила вакханалію із рейдерськими захопленнями підприємств у 2005-2007 роках.
Вітчизняна історія знає чимало спроб ліквідувати спеціалізоване економічне судочинство. Одеса знає чого це варто: колись більшовики припинили діяльність першого на теренах російської імперії Одеського комерційного суду, який понад століття – з 1807 року – з моменту його утворення виступав потужним інфраструктурним елементом розквіту півдня України та становлення Одеси як портової столиці.

Але і тоді відсутність спеціалізованих органів з вирішення економічних конфліктів існувало не довго. Економіка навіть соціалістичного типу зажадала спеціалізованих органів з розгляду економічних спорів. Це втілилося у створення в СРСР арбітражних комісій (у 1922 році почала функціонувати Арбітражна комісія при Раді народного господарства та його місцевих органах, а з 5 червня 1931 року – Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів УРСР і міжрайонні органи Державного арбітражу).

У 1929 році знову відбулася спроба припинити діяльність відомчих арбітражних комісій, а у 1931 році - міжвідомчих арбітражних комісій із передачею справ загальним судам. Але вже за кілька місяців такий крок був визнаний помилковим та утворено органи державно арбітражу із більш широкими повноваженнями, ніж це передбачалося для арбітражних комісій. Арбітражні органи, які згодом були перетворені у арбітражні та господарські суди, завжди відзначалися оперативністю та якістю правосуддя при вирішенні справ, завдяки чому заслужили авторитет юристів.

Отже, спеціалізоване економічне судочинства, яке в нашій країні ґрунтується на глибоких історичних коріннях та має найбільшу ефективність серед інших судових органів, потребує підтримки та розвитку, а не знищення.

Спеціалізація комерційних судів у розвинутих країнах поширюється

У жодній розвинутій країні світу протягом останніх десятиліть не відбулося спрощення у формі ліквідації спеціалізації судів, аналогічне запропонованому вітчизняними реформаторами. У Російської Федерації, навпаки, на початку цього року було ліквідовано Вищий арбітражний суд без жодного обговорення із юридичною громадськістю, хоча 50 найбільших тамтешніх юридичних фірм та провідні вчені закликали не робити цього. Тут вони були безсилі – для російського керівництва централізація – це зайвий інструмент для диктату своєї волі судам. Але хочеться сподіватися, Україна вже ніколи не стане на цей руйнівний шлях свавілля та волюнтаризму.

У розвинутих країнах повсюдно зберігається та поглиблюється спеціалізація комерційних судів. Це стосується Франції, Бельгії, Португалії, Іспанії, Ісландії, Ірландії, Австрії (у Відні), Данії (у Копенгагені), окремих кантонів Швейцарії, Хорватії. Досвід утворення комерційних судів швидко поширюється у США. В даний час дванадцять штатів – Флорида, Джорджія, Іллінойс, Меріленд, Массачусетс, Невада, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Північна Кароліна, Оклахома, Пенсільванія і Род-Айленд мають комерційні суди в містах або на рівні штату. Одним з останніх доповнив мережу комерційних судів Бізнес-суд штату Флорида, який розпочав свою діяльність в Орландо у січні 2004 року. Хоча в окремих країнах комерційні суди утворені лише у великих містах чи провідних регіонах, але загальна тенденція до поглиблення спеціалізації зберігається. Зокрема, в Англії Комерційний суд має свої відділення у Лондоні, Ліверпулі і Манчестері, спеціальний Суд Адміралтейства та комерційні суди міст діють як місцеві суди відповідної спеціалізації. Ці суди розглядають справи на підставі Цивільно-процесуального акту, але з урахуванням досить розгалужених особливостей, встановлених Практичними директивами (Practice Directions), Реєстраційними циркулярами (Registrar's Circulars), виданими цими судами на доповнення до Регламентів судів (Rules of Court), не кажучи вже про Керівництво для комерційного судочинства (The Admiralty and Commercial Courts Guide), яке розробляються суддями Адміралтейства та комерційних судів (див., наприклад: https://www.justice.gov.uk/downloads/courts/admiralitycomm/admiralty-and-commercial-courts-guide.pdf).

Поширеність системи спеціалізованого судочинства у справах економічного характеру в світі обумовлюється потребами розвитку економіки та окремою увагою держав до стимулювання оперативного та фахового вирішення певних категорій спорів. По суті йдеться про економічне правосуддя, яке може ґрунтуватися на спеціальній компетенції щодо загалом господарських спорів або стосуватися однієї чи кількох категорій економічних справ.

Отже, досвід функціонування спеціалізованих комерційних (господарських) судів Європи засвідчує, що їх існування жодним чином не суперечить «європейським стандартам».

Дбати про економіку та не повторювати помилки минулого

Європейські підходи щодо реформування законодавства вимагають застосування принципу пропорційності, відповідно до якого вимагається розумне співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення. Спрощений судової системи не може визнаватися самоціллю реформи, адже може призвести до негативних явищ, коли всі недоліки розгляду справ у системі загальних судів будуть перекинуті на систему розгляду господарських справ. Це неодмінно погіршить стан економіки України, зруйнує останні надії на зростання економічної активності в країни за рахунок збільшення строків розгляду господарських справ, зменшення передбачуваності рішень суддів з господарських спорів, унеможливить єдині підходи щодо тлумачення специфіки господарського законодавства у порівнянні із цивільним.

Ліквідація органів військової юстиції у 2010-12 роках стала не останню причиною повного занепаду українського війська, якого тепер доводиться створювати фактично заново. У результаті країна опинилася на краю загибелі.

Сьогодні вживаються кроки для відновлення військової прокуратуру та поставлене питання про відтворення військових судів. І це не дивно. До ухвалення суворих та принципових рішень у військових справах звичайні судді не підходять. Правосуддя тут має здійснюватися справжніми воїнами у мантіях – суддями–військовими, які розуміють військову справу та будуть непохитними у винесенні суворих покарань. Так само і економічне судочинство має здійснюватися фаховими юристами економіко-правової спеціалізації, підготовленими до складного економічного життя суддями спеціалізованих судів. Інакше суцільне «спрощення та революційні руйнування судової системи будуть непереборним гальмом для відродження економіки.

ГО «Правова та справедлива країна». – К. : Видавничий дім «Гельветика», 2015. – С. 46-57.