Принцип пропорційності в господарському праві

В статті наголошено на необхідності розробки наукою господарського права вчення про його принципи, в тому числі принцип пропорційності. Надано загальну характеристику принципу пропорційності та його ролі у забезпеченні правового господарського порядку в Україні, основою якого (порядку) є оптимальне поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання. Визначено, що принцип пропорційності має бути закріплений в Загальних положеннях Господарського кодексу України, що, серед іншого, дасть можливість застосовувати його при вирішенні господарських спорів, в тому числі для подолання прогалин в законодавчому регулюванні господарських відносин, які виникають внаслідок необґрунтованого виключення з Господарського кодексу його окремих положень.

Вступ.

Принципи права, як відомо, відіграють ключову роль в правовому регулюванні усіх сфер людської діяльності. Вони не тільки слугують орієнтиром у формуванні змісту позитивного права і визначають напрям правореалізації та правозастосування, але й самі піддаються трансформації в результаті усвідомлення законодавцем нагальних та стратегічних потреб суспільства(1).

Нарівні із предметом та методом принципи права традиційно визнавалися додатковими критеріями визначення місця відповідної галузі в системі права. Втім, принципи господарського права як один з фундаментальних для теорії господарського права, нарівні із його предметом, методом, функціями та цілями, об’єкт дослідження здебільшого залишаються поза межами сучасного наукового дискурсу.

В радянський період принципами господарського права визначалися єдність політичного та господарського керівництва, соціалістична власність як основа господарювання, демократичний централізм, плановість, господарський розрахунок, законність в господарській діяльності [2, с. 72], але в умовах принципово іншої економічної системи більшість з цих принципів втратили своє значення, зміст інших докорінно змінився.

Значною мірою під впливом принципів права формуються і мотиви поведінки учасників суспільних відносин, оскільки принципи права існують не лише у формі нормативних приписів, але й як категорії професійної правосвідомості, атрибут правового мислення юриста, які так чи інакше, але обов’язково виявляють себе в процесі застосування норм права. З огляду на це, а також практику застосування норм Господарського та Цивільного кодексів України, яка сформувалася з часу набрання ними чинності, наукове осмислення системи принципів господарського права стає нагальним завданням.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Через відсутність в Господарському кодексі України (далі – ГК) вихідних норм-принципів, предметом уваги в науковій та навчальній літературі здебільшого є загальні принципи господарювання (ст. 6 ГК) та принципи підприємницької діяльності (ст. 44 ГК), які іноді помилково, на наш погляд, ототожнюються із принципами права, а в деяких ж підручниках господарського права вони навіть не згадуються.

Загальна проблематика принципів господарського права була окреслена В.С. Щербиною, на думку якого загальні принципи економіки можуть бути покладені в основу галузевих принципів господарського права (до останніх запропоновано віднести, зокрема, оптимальне поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, економічну багатоманітність, визнання усіх суб’єктів права власності перед законом, недопущення протиправного позбавлення власності) [3, с. 581].

М.О. Козачуком в кандидатській дисертації «Свобода підприємницької діяльності та її обмеження в законодавстві України» (2011 р.) було запропоновано включати до системи принципів господарського права рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання, забезпечення господарського правопорядку і законності у сфері господарювання, захист економічної конкуренції та поєднання публічних і приватних інтересів у сфері господарювання [4, с. 6].

Наведені вище пропозиції мають підґрунтям засадничу норму ч. 1 ст. 5 ГК про те, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, і, безумовно, заслуговують на увагу.

За відправну точку дослідження сучасних принципів господарського права та принципу пропорційності як одного із них можна сприйняти і тезу про те, що в основу галузевих принципів господарського права можуть бути покладені загальні принципи економіки, одним з яких є оптимальне поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів [3, с. 581].

Мета статті полягає в обґрунтуванні необхідності виокремлення в системі принципів господарського права принципу пропорційності, визначення його сутності та значення в регулюванні господарських відносин.

Результати дослідження.

Первинними в побудові системи будь-якої галузі права, в тому числі господарського права, є мета та завдання галузі, які свідомо формулюються суб’єктом нормотворення на підґрунті домінуючої в суспільстві політико-правової доктрини. Такою смислоутворюючою для всієї правової системи України стало верховенство права як фундаментальна правова доктрина і основоположний принцип: в Україні визнається і діє принцип верховенства права» (ч. 1 ст. 8 Конституції України).

Завданням господарського права, як зазначав свого часу В.К. Мамутов, є системне правове забезпечення професійної господарської діяльності, яке є невід’ємною умовою ефективного функціонування народного господарства країни, комерційного і некомерційного господарського обороту. Господарське право є інструментом, засобом забезпечення порядку в господарському обороті, забезпечення стабільних «правил гри» в економіці, адекватних економічним реаліям [5, с. 19, 20].

Ці завдання сьогодні мають розглядатися і виконуватися в контексті реалізації принципу верховенства права в економіці. Визнання і дія в Україні принципу верховенства права є однією з конституційних основ правового господарського порядку в Україні (ч. 2 ст. 5 ГК), з огляду на що уявляється актуальним поглиблене дослідження, яким чином верховенство права та його складові, в тому числі принцип пропорційності, повинні втілюватися в господарське законодавство, практику його застосування, господарське процесуальне законодавство, в тому числі на рівні галузевих принципів.

Сучасною теорією права пропорційність визначається як загальний принцип права, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються. Поряд із принципами правової визначеності та добросовісності принцип пропорційності є важливою складовою верховенства права, його необхідними наслідками і умовами реалізації [6, с. 204].

Принцип пропорційності неодноразово застосовував Конституційний Суд України (далі – КСУ), розглядаючи пропорційність в найбільш широкому сенсі як обмеження прав та свобод та/або юридичної відповідальності, розмірність яких виправдовується істотними та легітимними цілями. Так, в концентрованому вигляді сутність цього принципу визначена КСУ наступним чином: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям [7]. В інших рішеннях КСУ цей принцип розкривався з огляду на зміст особливостей правового регулювання відповідних відносин.

Зокрема, визнавалося, що пропорційність разом із справедливістю, добросовісністю і розумністю є критерієм меж дії принципу свободи, які визначаються законодавством; при цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг [8].

За принципом розмірності [пропорційності, - О.Б.], що є елементом ідеї права та ідеології справедливості, встановлене у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [частиною 8 ст. 5 Закону, в редакції, яка діяла на час розгляду КСУ конституційного звернення, було передбачено виключення з права банкрутств комунальних підприємств] обмеження прав кредиторів суб’єктів господарювання у комунальному секторі економіки на задоволення своїх вимог у провадженнях у справах про банкрутство має відповідати правомірній та суспільно необхідній меті; розмірність в обмеженні прав цих кредиторів визначається з огляду на закріплену в установчих документах їх неплатоспроможних боржників основну мету діяльності останніх та відповідність цій меті організаційно-правової форми суб’єктів господарювання [9].

В практиці Європейського суду з прав людини принцип пропорційності, інтегрований в свого роду систему критеріїв, застосовується для з’ясування, зокрема, того, чи мало місце порушення права особи на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод)(2). Водночас, оскільки підприємницька діяльність здійснюється не лише на основі приватної, але й публічної власності, актуальним стає питання значення принципу пропорційності в регулюванні господарських відносин в публічному секторі економіки (як в майново-господарських, так і в організаційних господарських відносинах, що складаються в ньому) та правозастосовній діяльності.

У фахових дискусіях представників господарсько-правової науки іноді доволі скептично оцінюється можливість застосування до господарських відносин, в тому числі при вирішенні конкретних господарських спорів, принципів справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного законодавства, хоча і не заперечується значення верховенства права як основи правового господарського порядку. Не так часто згадується і принцип пропорційності, здебільшого, на наш погляд, через «недовіру» до важливої роли оціночних понять та норм, які їх містять, в регулюванні господарських відносин, оскільки в кожному випадку вони повинні бути наповнені конкретним змістом суб’єктом правозастосування.

По вже усталеній науковій традиції в абсолютній більшості господарсько-правових досліджень наголошується на оптимальному поєднанні публічних та приватних інтересів в сфері господарювання (або, як варіант, дотриманні балансу публічних та приватних інтересів в сфері господарювання), хоча і оптимум (від лат. оptimum - «найкраще»), і баланс, тобто рівновага (від лат. вilanx - «з двох чаш»), є, по суті, оціночними категоріями, якими здебільшого оперують науковці, а не законодавець або суб’єкти правозастосування. Проте і оптимальне поєднання публічних і приватних інтересів, і їх баланс мають власне змістовне навантаження, і не є прямими аналогами пропорційності. Так, можна із певними застереженнями погодитися із висловленою в літературі думкою про те, що баланс публічних і приватних інтересів в економічній сфері у випадках, коли йдеться про державне регулювання економіки, - це, як правило, тимчасове явище, один із можливих станів їх співвідношення, який не можна визначити як проміжну або кінцеву мету регулюючого впливу держави; про баланс інтересів можна говорити у разі, якщо йдеться про юридично рівноправних учасників тих чи інших відносин [10, с. 574-575](3). Зважаючи на розробленість цих категорій в науці господарського права, може виникнути питання, наскільки виправдано та доцільно визнавати за принципом пропорційності статус принципу господарського права, а в ширшому контексті – яке значення в регулюванні господарських відносин мають норми, що містять оціночні поняття.

У зв’язку з цим звернемо увагу на наступне. Як зазначає В.В. Джунь, економічною основою будь-якої системи державного владарювання є вмонтований у цю систему спосіб використання обмежених ресурсів для задоволення публічних та приватних потреб, який втілюється в категорію господарського механізму. В основу лібертаріанської - першої за часом виникнення, - економічної доктрини господарського механізму було покладено принцип невтручання («laisser fair») і визнання за державою ролі «нічного сторожа». Економічній доктрині «laisser fair» відповідали юридичні доктрини «негативної держави» та «економічного лібералізму», в межах яких держава встановлює правила поведінки і спостерігає за їх виконанням, але не є суб’єктом ринку і не регулює його, а суб’єкти ринкового господарювання не тільки повинні мати широкі економічні права і свободи, але й бути захищеними від патерналізму держави [11, с. 308, 310].

На Заході у відповідь на загрози великих світових економічних криз кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя були розроблені альтернативні ринковому фундаменталізму (термін, значно пізніше введений в обіг Дж. Соросом у книзі «Криза глобального капіталізму») економічні теорії кейнсіанства та неокейнсіанства, які започаткували «соціалізацію капіталізму» і формуванню доктрини соціальної держави. Проте під впливом різних чинників ринковий фундаменталізм на початку 1990-х років не лише був сприйнятий в Україні як економічна матриця і підґрунтя абсолютизації принципу свободи підприємницької діяльності та відмови від державного регулювання економіки, яке часто ототожнювалося з адміністративно-командними методами керівництва нею, але й значною мірою зумовив і загальну тональність юридичних досліджень.

Якщо в теорії господарського права значення державного регулювання економічних відносин в умовах ринку ніколи не піддавалося сумніву і згодом знайшло закріплення нормах ГК(4), то у рамках загальноцивілістичної («приватно-правової») концепції проблема поєднання держрегулювання і ринкової саморегуляції не тільки не вирішувалася, але навіть і не ставилася [13, с. 293](5).

Розглядаючи ринковий фундаменталізм, загрози і виклики якого до цього часу існують в країні, в контексті питання про принцип пропорційності в господарському праві, не можна не помітити, що господарський механізм, побудований на засадах невтручання, апріорі не потребує застосування будь-яких мірил та оцінок, так само, як не потребує цього і його антипод – господарський механізм, побудований на адміністративно-командних засадах.

Стаття 1 Конституції України визначає Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. У вітчизняній теорії права було аргументовано положення про те, що соціальна, правова держава являє собою передумову формування цивілізованого суспільства, як певної рівноваги між демократичними інститутами і сильною державною владою, плануванням і ринком, приватною і державною власністю, економічною ефективністю і соціальною справедливістю [15, с. 8].

Цілями Господарського кодексу України, які конкретизують завдання соціальної правової держави в сфері економіки, є забезпечення зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України, сприяння гармонізації її з іншими економічними системами (преамбула ГК). Правова наука (і наука господарського права - в першу чергу) має бути раціоналістичною, і, задля виконання своєї гносеологічної функції, сприймати так звані парадокси свободи та вільного ринку як беззаперечні факти соціальної дійсності.

Перший парадокс полягає в тому, що свобода сама себе скасовує, якщо вона не обмежена: необмежена економічна сила може бути настільки ж небезпечною, як і фізичне насильство [16, с. 145], другий – в тому, що коли в ринок не втручається держава, то в його діяльність втручаються інші (наприклад, монополії), перетворюючи свободу ринку на чисту фікцію, без чого економічна система перестає слугувати своїй єдиній раціоналістичній меті – задоволенню потреб споживача(6).

Втручання держави у ринкові відносини, або, сучасною мовою, державне регулювання макроекономічних процесів, як єдино можлива на цей час альтернатива ринковому фундаменталізму, має ґрунтуватися на приписі норми ч. 2 ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки в ряді випадків державне регулювання здійснюється шляхом встановлення нормативних заборон та обмежень, актуалізується і істотно зростає значення принципу пропорційності для оцінки обґрунтованості тих обмежень свободи підприємницької діяльності, що запроваджуються державою. Прикладом таких обмежень є мораторії, кожен з яких може бути предметом окремого дослідження (на відчуження земель сільськогосподарського призначення, на примусову реалізацію майна державних підприємств, на виконання договірних зобов’язань та на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними та іншими договірними зобов’язаннями на період проведення антитерористичної операції, на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті тощо) і кожен з яких в тому чи іншому ступені впливає на свободу підприємницької діяльності в різних її аспектах.

Висновки.

Норми-принципи як спеціалізовані нормами не є самостійною нормативною основою для виникнення правовідносин, вони утворюють єдиний регулятор у сукупності із іншими - регулятивними та охоронними нормами господарського законодавства. Водночас із закріпленням в ГК принципи господарського права не лише будуть спрямовувати правове регулювання відносин в сфері господарювання, але й слугуватимуть засобом подолання прогалин в правовому регулюванні відносин в сфері господарювання шляхом використання аналогії, норми про яку в ГК на цей час відсутні, що також не можна визнати правильним.

Законодавче закріплення принципів господарського права, тобто надання їм форми імперативних норм, наближуватиме їх до регулятивних норм. З огляду на це вважаємо важливою як для теорії господарського права, так і для розвитку господарського законодавства, в тому числі модернізації Господарського кодексу України, розробку сучасного вчення про принципи господарського права, їх систему та місце в ній принципу пропорційності.

Сутність принципу пропорційності може бути визначена через категорію обмеження прав учасників відносин в сфері господарювання, які встановлюються законом, виходячи із необхідності забезпечення публічних інтересів в сфері господарювання, і повинні бути розмірними із цілями правового регулювання.

(1) Юриспруденція, говорить М. Вебер, встановлює, що є значимим. Правові принципи і певні методи їх тлумачення від самого початку визнаються як обов’язкові. Чи повинно існувати право і чи повинні бути саме такі, а не інші правила – на ці питання юриспруденція відповіді не дає. Вона може лише вказати, що, коли очікують певного результату [курсив мій – О.Б.], то ось такий правовий принцип відповідно до норм нашого правового мислення, буде найкращим засобом його досягнення [1, с. 323].

(2) Такими критеріями оцінки обґрунтованості втручання держави в зазначене конвенційне право є:
а) приналежність об’єкта правового захисту до майна в розумінні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції;
б) види втручання, визначені в самій конвенційній нормі;
в) наявність легітимної мети з урахуванням суспільних інтересів;
г) пропорційність такого втручання та наявність справедливого балансу між вимогами відносно загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини;
д) відповідність такого втручання критерію правової визначеності або законності (за відсутності законних підстав для втручання воно не може відповідати вимогами ст. 1 Протоколу 1 Конвенції).

(3) Втім, в реальному економічному житті юридична рівність все більше поступається нерівності економічних можливостей та зумовлених цим диспропорцій, в тому числі договірних (зокрема, у вигляді диспаритету як невиправданої, надмірної переваги одного з контрагентів). Норми ч. 2 ст. 207 ГК були спрямовані на захист слабкішої (економічно нерівної) сторони в договорах приєднання, але ця стаття була безпідставно виключена з Кодексу відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

(4) Не можна оминути увагою те, що відомий вчений-комерціаліст В.А. Удінцев (1865-1930) вже на стику ХІХ-ХХ сторіч обґрунтував положення про те, що убезпечити суспільний інтерес від вкрай індивідуалістичних намірів професійних економічних діячів, обмежити спекуляцію і шляхом приватноправової організації торгівлі захистити суспільство від будь-яких можливих негативних проявів з боку торговельно-промислових класів є завданням публічної влади [12, c. 172].

(5) Не можна оминути увагою і те, що українськими економістами вже в першій половині 1990-х років висловлювалася наступна теза: одна з головних посилок концепції соціально орієнтованої економіки полягає в тому, що приватне господарство, яке функціонує тільки за законами ринку, неминуче приходить до протиріччя з соціальною справедливістю, а загострення протиріч між суспільним характером виробництва і приватним привласненням його результатів обумовлює неефективне функціонування економіки. Завданням держави в таких умовах є охорона інтересів суспільства в цілому, яка здійснюється шляхом обмеження «вільної гри» ринкових сил [14, с. 83-95].

(6) Розвиваючи цю тезу, Карл Поппер зауважує: якщо у споживача немає вибору, якщо не споживач, а виробник (приватна особа, держава чи хтось інший) є хазяїном ринку, то може виникнути ситуація, за якої споживач є для виробника лише постачальником грошей и перевізником мотлоху, замість того, аби виробник задовольняв бажання та потреби споживача [16, с. 414].

Економіка та право. – 2019. - № 1. – С. 3-10