Правила професійної етики та корпоративної соціальної відповідальності як інструменти саморегулювання корпорацій

Розвиток підприємництва та розширення господарських зв’язків поступово формують культуру конкуренції, яка істотно впливає на діяльність як національних так і транснаціональних корпорацій.

Одним з важливих джерел формування чесних звичаїв у господарській діяльності є саморегулювання господарської діяльності. В економічній літературі саморегулювання розглядається як колективне регулювання ринків і сфер самими економічними агентами [1, с. 3]. В зарубіжних джерелах актами саморегулювання визнаються нормативні акти, що формуються приватними агентами для управління професійною діяльністю [2, с. 9].

Ідея саморегулювання діяльності суб’єктів правовідносин отримала закріплення ще за радянських часів. О. Ф. Черданцев зазначав, що в системі права існує своєрідний механізм саморегулювання, основою якого є наявність зв’язків управління і координації [3, с. 15]. В. В. Долинська зазначає, що приватне, в першу чергу цивільне право, визначає форми економічного саморегулювання практично в усіх своїх інститутах [4, c, 22]. О. Р. Кібенко, аналізуючи досвід недержавного регулювання підприємництва у Великій Британії, зазначає, що найбільша кількість інструментів такого регулювання у вигляді рекомендаційних документів приймається різними організаціями з питань корпоративного управління, зокрема: Кодекс чесної ділової практики, розроблений Асоціацією трастів і інвестиційних фондів; Кодекс чесної ділової практики:
-роль і обов’язки директорів, затверджений британським Комітетом інституційних акціонерів;
-роль і обов’язки директорів – рекомендаційний документ, розроблений у рамках Асоціації британських страховиків;
-обов’язки секретаря компанії;
-рекомендаційна публікація Інституту дипломованих секретарів і адміністраторів [5, с. 57].

 Як зазначає В. В. Добровольська, саморегулювання в підприємництві розуміється як регулювання певних ринків і сфер підприємницької діяльності самими її учасниками, без втручання держави. Воно означає установлення певних правил для учасників визначеного сегменту ринку, включаючи санкції за порушення цих правил, механізми вирішення конфліктів між учасниками ринку, що визначається учасниками ринку [6, с. 69].

Формою саморегулювання в сфері конкуренції є правила професійної етики учасників конкурентних правовідносин. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та ст. 38 ГК України суб’єкти господарювання за сприяння Торгово-промислової палати України та інших зацікавлених організацій можуть розробляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер господарської діяльності, а також для певних галузей економіки.

Такі правила мають погоджуватися Антимонопольним комітетом України. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватись при укладанні договорів, розробці установчих та інших документів суб’єктів господарювання. 

Правила професійної етики можуть містити вимоги щодо питань, серед яких слід виділити такі:

• кваліфікація; надання необхідної правдивої інформації;
• розумні ціни, які, зазвичай, встановлюються за цінами в регіоні за подібні товари чи послуги;
• конфіденційність інформації;
• збереження інтересів інших клієнтів.

Мета створення правил професійної етики передбачає наявність добровільного їх виконання особами, на яких поширюється дія правил, з метою забезпечення виконання сторонами своїх обов’язків. Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» завданням торгово-промислової палати є сприяння розвитку торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, участь у розробленні правил професійної етики у конкуренції для різних сфер підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та об’єднань підприємців [7].

Найвища суспільна й особистісна цінність моралі полягає в її загальнолюдяності, бо ідеал моралі підноситься над вузькокласовими, вузькопрофесійними інтересами. Людське сумління за всіх етнокультурних, групових та інших специфікацій не може бути сумлінням елліна чи іудея, хлібороба чи ремісника, вчителя чи лікаря. Воно єдине, і моральний рівень людини не може визначатися її професією, так само, як національним походженням чи класовою належністю. Звісно, і перше, й друге, й третє не можуть не породжувати певних особливостей, певних акцентів у моральній свідомості та моральній практиці людей. Пояснюється це тим, що мораль впливає більш чи менш зримо на людей тоді, коли вона доходить до глибинних духовних структур кожної, окремо взятої особистості.

Мораль є суттєвий чинник життєдіяльності народів і класів, але, навіть апелюючи до цих людських спільнот, вона звертається передусім до кожної окремої особистості. Тільки за умови саме такого звернення моральна проповідь, заклик, вимога вправі розраховувати на відгук. Отже, професійна мораль не може виступати як така, що протистоїть загальнолюдській моралі, існує поряд із нею. Професійна мораль є невід’ємною часткою моралі загальнолюдської, існує в її рамках і формується на її основі.

Оскільки мораль виступає надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей в усій її різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують окремі види людської діяльності, що висувають особливо високі й навіть надвисокі моральні вимоги до осіб, які професійно цією діяльністю займаються. Це такі види діяльності, які здатні породжувати особливо гострі моральні колізії, що в інших видах діяльності виникають лише епізодично.

Ці гострі моральні колізії з’являються там, де вирішуються питання життя і смерті, здоров’я, свободи та гідності людини, де моральні якості спеціаліста набувають вирішального значення, де доля одного може величезною мірою залежати від моральної спроможності іншого. У цих професіях, на основі загальних принципів моралі, виробляються своєрідні кодекси честі, професійної поведінки, котрі поряд із загальноморальними правилами вбирають і весь, часто драматичний, досвід даного виду людської діяльності.

У професійній етиці формується система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, які «обслуговують» ту чи іншу галузь людської діяльності. У кожній із цих галузей головним об’єктом діяльності є людина, яка вправі сподіватися й сподівається на ставлення до себе не як до об’єкта зовнішнього впливу, а саме як до людини, тобто розраховує на повагу, розуміння, співчуття та милосердя. Названі вище моральні норми є професійно-етичними, тому що їх виникнення й засвоєння не визначаються безпосередньо якимись інституційними умовами (освітою, службовим становищем), а оволодіння ними забезпечується головним чином культурою особистості, її вихованістю, її моральним потенціалом.

Прикладом може слугувати Міжнародний кодекс рекламної практики МТП [8; 9, с. 65]. Сучасна редакція Міжнародного кодексу рекламної практики МТП відповідає усталеній політиці МТП з підтримання високих етичних стандартів маркетингу за допомогою саморегулювання, що діє на підставі законодавства окремих країн і міжнародного права. Кодексом визначається, що промисловість і торгівля, включаючи всі сторони, які мають відношення до рекламної діяльності, визнають свою відповідальність перед споживачем і суспільством, а також необхідність встановлення справедливого балансу між інтересами комерційних організацій і споживачів. У цій редакції поєднується попередній досвід із сьогоднішнім розумінням сутності реклами як засобу обміну інформацією між продавцями і споживачами. У цьому плані МТП розглядає свободу обміну інформацією (встановлювану ст. 19 Міжнародного пакту Організації об’єднаних націй з цивільних і політичних прав) як основоположний принцип.

Кодекс, в першу чергу, є засобом самодисципліни, однак він також призначений для використання судами як довідковий документ в рамках відповідного законодавства. Основними принципами подання рекламної інформації мають бути законність, пристойність, чесність і правдивість. Кожна реклама має розроблятися з належним почуттям відповідальності перед суспільством і відповідати принципам добросовісної конкуренції, загальноприйнятим у комерційній діяльності. Жодна реклама не повинна чинити негативний вплив на довіру громадськості до рекламної діяльності [10, с. 141].

Істотний вплив на формування правил професійної етики в усьому світі мають правила корпоративної соціальної відповідальності (CSR). 31 січня 1999 р. на Всесвітньому економічному форумі в Давосі Генеральний секретар ООН К. Анан закликав світових лідерів бізнесу об’єднатися і підписати Угоду з суспільством, що базується на загальнолюдських та екологічних принципах. «Давайте об’єднаємо енергію ринків з владою загальних ідеалів. Давайте примиримо творчі сили приватного підприємництва з потребами знедолених та вимогами прийдешніх поколінь ….Те, чого ми потребуємо, – це Угода в глобальному масштабі, яка зміцнить нову світову економіку. Я прошу, щоб лідери бізнесу об’єдналися , підтримали і підписали низку основних цінностей у сферах прав людини, трудових стандартів та екологічних норм» [11]. 

26 липня 2000 р. під егідою ООН було розглянуто і підписано Всесвітню угоду ООН з корпоративної соціальної відповідальності, відповідно до якої представники понад 1300 компаній зобов’язувалися вносити свій внесок в розвиток правил корпоративної соціальної відповідальності активною причетністю до глобальних соціальних інвестицій, взаємодією зі спільнотою, адаптацією до соціальних і екологічних умов, соціальної відповідальності капіталу [12]. Наприклад, Загальні ділові принципи Shell засновані на трьох основних цінностях: чесності, цілісності та поваги до людей [13].

В сучасних умовах основними напрямами соціальної відповідальності (CSR) більшості корпорацій визнається:

• виробництво необхідного обсягу продукції або послуг, що відповідають прийнятим стандартам і вимогам якості;
• дотримання правил ведення бізнесу;
• забезпечення безпеки праці всіх працівників;
• створення нових робочих місць, підкріплення їх соціальними гарантіями;
• підтримка мотивації для підвищення кваліфікації персоналу;
• захист навколишнього середовища;
• сприяння збереженню культурної, історичної спадщини країни;
• допомога органам влади у розвитку економіки, розвиток соціальної сфери регіонів, де розміщуються філії компаній;
• фінансування соціальних програм [14, с. 9].

Варто відзначити, що такого роду соціальна діяльність з боку суб’єктів господарювання здійснюється у країнах–учасницях Європейського Союзу. Зокрема, як свідчить досвід Данії, усі великі комерційні організації, згідно із законом (Act amending the Danish Financial Statements Act (Accounting for CSR in large businesses) зобов’язані з 2009 р. подавати, на додаток до фінансової, також звітність про свою діяльність у галузі соціальної відповідальності.

Як зазначається у наукових джерелах, прийняття цього закону було частиною урядового плану (Action Plan for Corporate Social Responsibility (CSR) від 14 травня 2008 р. щодо розвитку корпоративної соціальної відповідальності й переслідувало мету стимулювати комерційні організації в питаннях соціального забезпечення [15].

Саме просування та розвиток ідей корпоративної соціальної відповідальності в Україні і світі надає можливість окремим дослідникам розглядати ці правила як правила ділової етики і відповідальності, а їх порушення розглядати як форму недобросовісної конкуренції [16](1).

На нашу думку, принципи і правила корпоративної соціальної відповідальності є особливим видом соціального саморегулювання корпорацій в умовах глобалізації світової економіки. Положення цих правил і принципів можуть використовуватись суб’єктами господарювання при розробці правил професійної етики в окремих галузях економіки. Таким чином, правила корпоративної соціальної відповідальності є джерелами формування чесних звичаїв в господарській діяльності, а не самими звичаями.

(1) Конгрес LIDC 2013 в Киеве 19–22 сентября 2013 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aruc.org.ua/ru/lidc2013