Пряме банківське регулювання та знищення малих і середніх банків як приклад незваженого реформування економіки

Слабкість вітчизняної економіки та відсутність чітких орієнтирів, за рахунок чого може відбутися прорив в інвестиційній сфері, підвищення ділової активності, активізація кредитування економіки та розвиток малого та середнього бізнесу актуалізують низку дискусій щодо напрямів подальшого реформування економічного законодавства та, особливо, державного впливу на сферу господарювання.

Сьогодні це можна робити вже з погляду тих заходів та актів, що вжиті Урядом та Парламентом, або намічені до впровадження.

Значною мірою можна підтримати законодавчі ініціативи щодо спрощення дозвільної системи, особливо у сфері містобудування та кодифікації податкового законодавства. Хоча й тут не можна не помітити розриву між метою регулювання, вжитими заходам та очікуваними результатами. Наприклад, викликає здивування прийняття у першому читанні закону, що скасовує свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів господарювання. Або скасування МВС за поданням Держкомпідприємництва дозвільного порядку діяльності щодо виготовлення печаток та штампів. Звісно, за такого реформування жодного спрощення не відбудеться. Адже спрощення порядку ведення бізнесу не можна проводити за рахунок підриву легальної основи його ведення. Зокрема, скасування свідоцтв про державну реєстрацію та делегітимація печаток лише вимагатиме додаткових витрат суб’єктів господарювання та бюджету на неоднократне оформлення витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також на нотаріальні послуги, збільшення необхідності у яких пов’язуватиметься із недовірою до документів, завірених печатками, виготовленими без державного контролю, так би мовити «господарським» способом.

Але особливо гостро та суперечливо проявила себе політика держави у фінансовій сфері, що слугує кровоносною системою економіки.

Йдеться про те, що Законом «Про внесення змін до деяких законів України (щодо регулювання діяльності банків)», прийнятим Верховною Радою України 15.02.2010 р. (законопроект реєстр. № 0884) (далі – Закон), внесено зміни до Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України” та деяких інших законів.

Загальна концепція закону щодо підвищення прямого адміністративного тиску на банки, замість непрямого, з метою підвищення надійності вітчизняної банківської системи є неприйнятною та не відповідає ринковим засадам економіки України та міжнародним стандартам банківської діяльності з наступних причин.

Прямий тиск означає непропорційне скорочення свобод банківських установ та їх клієнтів за одночасного надання НБУ широких, невизначених у законі повноважень, що можуть призводити до суб’єктивізму, зловживань та, зрештою, корупції та підвищувати вартість кредитних операцій в економіці України.

До таких заходів можна віднести надання НБУ права визначати вимоги до організації та здійснення банківської діяльності на підставі самостійно визначених норм. Наприклад, це стосується права НБУ в одноосібному порядку встановлювати «вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану засновників та осіб, які набувають істотної участі у банку» (зміни до статей 14, 17-18, 34 Закону України “Про банки і банківську діяльність”), надання НБУ права встановлювати індивідуальні вимоги «щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк» – які не є заходами впливу (ч. 13 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”), та багатьох інших вимог, що зазвичай встановлюються у законі.

Але всі ці новели виглядають лише «легким потрясінням» ринкових механізмів у порівнянні із запровадженим Законом обмежень щодо статутного та регулятивного капіталу банківських установ, що знищуватимуть малі та середні банки. Але чи внесуть ці заходи стабільність у банківську сферу? Сумнівно.

Законом збільшуватиметься до 120 млн. грн. статутний капітал банківських установ та надаватиметься НБУ право визначати регулятивний капітал банку в абсолютних величинах, хоча досі, до речі, як і у розвинутих країнах світу, цей розмір визначався за відносними величинами – нормативами.

По-перше, помилковим є застосування мотиву захисту прав вкладників та споживачів банківських послуг при обґрунтуванні запропонованого Законом збільшення розміру статутного капіталу банків з 75 млн. гривень до 120 млн. гривень (з внесенням змін до ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Будь-якої науково доведеної залежності від розміру статутного капіталу та ефективністю й прибутковістю роботи банку не існує. Статистика Національного банку та авторів законопроекту із цього приводу не наводиться. Великий розмір статутного капіталу таких банківських установ, як збанкрутілий банк «Україна», банки «Надра», «Родовід Банк», Укрпромбанк», «Київ» «Укргазбанк», у тому числі тих, до рекапіталізації яких вдався Уряд, не завадило їх неплатоспроможності та порушенню інтересів вкладників. Інвестиційний банк Lehman Brothers, банкрутство якого слугувало поштовхом для світової фінансової кризи мав статутний капітал 20 млрд. дол., а заборгованість перед кредиторами досягла 500 млрд. долл.

Лише якісні, а не кількісні показники дають об’єктивну оцінку стану тієї чи іншої банківської установи.

Не розмір статутного капіталу, а наявність резервів та покриттів кредитів, належний рівень співвідношення регулятивного капітулу та зважених до ризику активів, додержання показників ліквідності, контроль ризиків та додержання інших економічних нормативів діяльності забезпечують стабільну та ефективну роботу банків і виконання ними зобов’язань перед кредиторами.

У цілому розмір статутного капіталу є абсолютним номінальним показником, що не виконує функцію резервування коштів, а отже не може гарантувати прав кредиторів. У сучасних умовах мінімальний розмір статутного капіталу банку виконує кілька функцій – забезпечити початковий капітал (такий рівень активів банку, що роблять можливим його мінімальну прибуткову діяльність), обмежити вихід на фінансовий ринок дрібних підприємців, позиціонувати на ринку. Функція захисту інтересів кредиторів за допомогою статутного капіталу не є визначальною для фінансових установ, адже останнім заборонено законом мати велику суму активів в основних засобах, банки загалом оперують коштами, які мають ознаку «рухливості», «замінності», «споживання».

Не випадково у країнах ЄС мінімальний статутний капітал банків встановлений на рівні 5 млн. євро. (Директива 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Щодо започаткування діяльності кредитних установ та її ведення" від 20 березня 2000 року із змінами та доповненнями). У Канаді, наприклад – 5 млн. доларів (п. 52 Bank Act (1991, c. 46) (http://laws.justice.gc.ca/PDF/Statute/B/B-1.01.pdf) тощо.
Збільшення абсолютної величини капіталу само по собі не призведе до надійності банківських установ, усунення тіньових операцій. Навпаки, у масштабах малих банків тіньові та ризиковані операції є більш наочними, адже одразу позначаються на показниках діяльності банків, та можуть бути своєчасно виявлені Національним банком України.

По-друге, негативні наслідки збільшення статутного капіталу банків матимуть вплив загалом на економічну систему:

1. Ліквідація загрожуватиме 60-70 малим та середнім банкам України. Враховуючи те, що це, здебільшого, банки вітчизняного капіталу, на ринку залишатимуться лише банки іноземного капіталу. (Хаб’юк О. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій Базельського комітету. – Івано-Франківськ: ОІППО; Снятин: ПрутПринт, 2008. – С. 100)
2. Знизиться довіра до малих банків, відбудеться відтік ресурсів із цих банків та, як результат, криза їх ліквідності, та неплатоспроможність, втрати для громадян -вкладників.
3. Погіршиться положення України у рейтингу економічних свобод. Тим паче, що у США, країнах ЄС та Азії, країн СНД правила здійснення банківської діяльності виявляться значно більш м’якими, ніж в Україні.
4. Банки вдаватимуться до фіктивних операцій із метою збільшення статутного та регулятивного капіталу. Це призводитиме до подальшої тінізації економіки України та провокуватиме неплатоспроможність відповідних банків.
5. Необхідність об’єднання банків у примусовому порядку неминуче призведе до виникнення підстав для корпоративних конфліктів, до неефективності їх роботи.
6. Зникнуть малі банки, які диверсифікують банківські послуги та утворюють додаткові зручності для громадян-споживачів, до яких не вдаються великі банки у зв’язку із тим, що вважають їх дрібними, малоприбутковими.

За визнанням фахівців у більшості країн світу «малі банки є надійною опорою економіки і банківської системи», коли асоціюються малі розміри і ефективність, з одного боку, та гігантизм і негнучкість, з іншого, а «малі розміри можуть бути для банків реальною конкурентною перевагою». Не випадково, у США частка малих банків становить 80 %, а в Німеччині – понад 65 %. (Ревенчук Л.С. Значення та функції малих банків у розвитку економіки України: сайт НБУ: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/18_4/208_Rewerczuk_18_4.pdf)

По-третє, надання НБУ права визначення абсолютне значення регулятивного капіталу за буквою та духом суперечить правилам, виробленим Базельським комітетом з питань банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків.

Регулятивні правила, закладені у Законі не враховують концепцію «непрямого втручання» відповідно до положень міжнародних банківських стандартів, зокрема «Базель-2», «Базель-3». Зокрема, відповідно до Базель-3 банкам рекомендовано збільшити не абсолютну величину розміру регулятивного капіталу чи статутного капіталу банку, а перемінні показники співвідношення власного капіталу банку загалом до 8,5 % від обсягу активів банку, уводиться вимога зростання власного капіталу банків загалом до 7 % від обсягу виданих ним кредитів і інвестицій тощо.

У цьому разі вимоги щодо надійності банківських установ встановлюються Базельським комітетом незалежно від абсолютного показника розміру регулятивного чи статутного капіталу – для великих та малих банків в однакових відносних величинах, що є більш виваженим та послідовним, ніж це запропонованого в Законі пріоритету абсолютних величин, яке стосуватиметься лише малих та середніх банків.

Рівень регулятивного капіталу залежить від перемінних діяльності банку. Банки із різним рівнем статутного капіталу, як основного показника капіталізації банківської діяльності, мінімальний розмір якого визначений у законі, мають різний рівень регулятивного капіталу. Таким чином, за логікою Базельського комітету стає необхідним ефективне та найменш ризиковане використання капіталу банку, а не підтримання його на рівні певного фіксованого розміру.

Наведений аналіз доводить, що реформування банківської сфери, як і інших галузей економіки, тим паче із посиланням на міжнародні стандарти, що супроводжують це реформування, має за духом відповідати цим стандартам.

Доповідь на конференції - Луганськ 2011