Навіть королева не вільна від законів або няня для інвестора

Уряд покладає великі надії на залучення інвестицій. Втім нові інвестори в Україну не поспішають, а ті, що вже зайшли, згортають свою присутність…

ІНВЕСТОРЕ, ЧОМУ ВИ ЙДЕТЕ?

Відток інвестицій з України спостерігається більш як десять років. За інформацією Світового банку, обсяг прямих іноземних інвестицій скоротився з 10,7 млрд. дол. США у 2008 р. до 2,5 млрд. дол. США у 2018 р. Тобто ані агресія на Сході, ані внутрішні кризові процеси, попри їх безумовний негативний вплив на настрої інвесторів, не виступили каталізатором падіння інвестиційної привабливості. Також не годиться на роль першопричини згортання інвестицій недосконалість законодавства. Впродовж зазначеного періоду відбувся справжній ривок у створенні сприятливого правового бізнес-середовища. Зокрема, у рейтингу Doing Business Україна піднялася з 149 позиції (2010 р.) на 67 (2020 р.), що свідчить про рух законодавства назустріч інвесторам. Але позитивного впливу на інвестиційну активність це також не справило.

Нечутливість тенденції скорочення інвестицій до зміни окремих факторів як позитивного, так і негативного характеру свідчить про системний характер проблеми, розв’язання якої потребуватиме відповідних інструментів.

СВІЙ ПАРЛАМЕНТ ТА ПЕРСОНАЛЬНА НЯНЯ ЗА 100 МЛН

Що ж пропонується задля подолання системних вад інвестиційного середовища?

Френсіс Фукуяма, досліджуючи причини розквіту та занепаду країн, виокремлює три універсальні кити, на яких ґрунтується сталий порядок у державі - державні органи, верховенство права та демократична підзвітність. При цьому важливою є їх системна взаємодія, порушення якої призводить до формування передумов занепаду держави.

Аналіз останніх владних ініціатив свідчить про обрання інституційного шляху перетворень, а саме формування системи спеціалізованих державних органів, функціональне призначення яких полягатиме у сприянні інвестиційній діяльності. На рівні законодавчої влади відповідні функції виконуватиме Тимчасова спеціальна комісія з питань захисту інвесторів (ТСК), утворення якої передбачено проектом Постанови Верховної Ради України №2601; рівень виконавчої влади представлятимуть інвестняні.

Чи спрацює така система? Чи стане вона фундаментом майбутнього правового порядку у економіці або навпаки – точкою неповернення до правової держави, економіка якої функціонує в умовах чесної конкуренції та рівності усіх її гравців перед законом?

Заява про створення ТСК як спеціального парламентського органу, який опікуватиметься захистом прав інвесторів, - це потужний меседж, що засвідчує пріоритети державної влади та твердість її намірів щодо вирішення існуючих проблем у цієї сфері на найвищому рівні. У інформаційній площині це може зіграти у плюс, навіть за умов невисокої довіри до парламенту.

Водночас у практичному зрізі функціонування ТСК матиме негативні наслідки як для функціонування парламенту, так і системи державної влади як такої. У першому випадку співпадіння предметів відання ТСК та Комітету з питань економічного розвитку суперечить законодавчій забороні щодо паралельної роботи над законопроектами двома комітетами, обидва з яких є головними, та загрожує дестабілізацією законотворчого процесу. У другому випадку наділення ТСК надширокими повноваженнями, в т.ч. щодо оцінки правомірності дій судової та виконавчої влади у відносинах з інвесторами, нівелює значення поділу державної влади на три незалежні гілки, який є основоположним принципом демократичної держави та запобіжником узурпації влади.

За таких умов заявлена мета ТСК - сприяння інвестиційної активності обернеться створенням своєрідної касти недоторканих інвесторів, надійно захищених не лише від обов’язку діяти, якщо не у руслі державних, регіональних або місцевих інтересів, то принаймні, не всупереч їм, але і від суду. Звичайно, така фабула має мало спільного як із верховенством права, який ґрунтується на рівності усіх перед законом та судом, так і з демократичною підзвітністю.

Впровадження у правове поле інвестнянь - персональних цілодобових менеджерів для інвесторів, які мають намір вкласти в економіку України не менш 100 млн. дол. США, викликає численні питання, відповіді на які не надають підстав для оптимізму.

Чи взагалі потрібна інвестору няня? Представники бізнесу та експертного середовища відповідають – ні, вкотре акцентуючи на важливість рівних та справедливих умов ведення бізнесу, тобто верховенства права. Підтвердженням тези про відсутність у великого бізнесу попиту на спеціального захисника на кшталт няні свідчить звітна інформація Ради бізнес-омбудсмена України, що на безоплатній основі представляє та захищає інтереси бізнесу у державних органах, тобто виконує функції, які передбачено покласти на інвестняню.

Зокрема, за підсумками 2018-2019 рр. 73% звернень надійшло від малого та середнього бізнесу, що досить чітко визначає, хто дійсно потребує захисту. Втім встановлення мінімального розміру інвестиційного внеску у 100 млн. дол. США надійно відрізає малий та середній бізнес від можливості отримати свою інвестняню, а з нею - захист у новому форматі, що знов-таки не відповідає принципу верховенства права. Крім того, у контексті поставленої Урядом мети щодо забезпечення зростання економіки доречно згадати постулат «Спочатку подумай про малих», дієвість якого продемонструвала більшість європейських країн.

Вочевидь Україні не слід збільшувати нерівність між великим, середнім та малим бізнесом шляхом надання першому необґрунтованих преференцій у вигляді особливого захисту та персонального ексклюзивного представництва на рівні вищих органів державної влади.

Крім того, в умовах слабкої демократії в Україні захоплення ідеєю індивідуалізації взаємовідносин між владою та великим бізнесом (великим роботодавцем) замість встановлення єдиних правил для усіх, існує ризик їх трансформації за моделлю «державна підтримка в обмін на політичну лояльність», яка до цього десятиріччями успішно працювала на підприємствах гірничо-металургійного комплексу Сходу України, забезпечуючи незмінну монолітність електоральних вподобань.

НЯНІ БУВАЮТЬ РІЗНИМИ

Втім це зовсім не означає, що ідея стосовно інвестняні не може бути корисною. Але передусім потрібно визначитися із метою залучення інвестицій. Якщо вона полягає у створенні робочих місць, то не має особливого значення, у що саме буде інвестувати інвестор. Відкриття чергового торгівельного центру цілком підходить під урядові вимоги до інвестора, що зведені лише до розміру суми інвестиції, яка активує «режим няні». Але виникають кілька питань:
1) чи дійсно ринок праці відчуває надлишок вільної робочої сили, яку потрібно якось прилаштувати;
2) чи отримає економіка імпульс для якісного зростання, якщо з’явиться ще одна або кілька компаній, які здійснюватимуть стандартну господарську діяльність;
3) чи сприятиме партнерство бізнесу та держави вирішенню завдань останньої.

Відповіді негативні. Тоді навіщо витрачати державні ресурси (кадрові, фінансові, іміджеві, врешті решт)?

Якщо метою залучення інвестицій є забезпечення інноваційної моделі економіки, то акценти мають бути дещо іншими – важливою є не сума інвестицій, а конкретний сегмент економіки, куди вони будуть вкладатися (нові технології у сфері транспортування енергії, медицини, авіа- і суднобудування, АПК тощо). Наразі Україні немає чим особливо пишатися у цих сферах. Формою інвестування у розвиток таких напрямів необов’язково мають буть гроші. Українським підприємствам не менш потрібні сучасні технології, обладнання, цінність яких має не лише грошовий вираз.

Застосування інструменту інвестняні стосовно інвесторів у сфери пріоритетного розвитку може бути ефективним. Втім навряд чи інвестор потребуватиме широкого переліку ексклюзивних послуг на кшталт звільнення від української юрисдикції або цілодобової, в режимі 24/7, підтримки з усіх можливих питань, яка ризикує перетвориться у такий же цілодобовий державний контроль.

Законодавство містить менш екстравагантні, але від того потенційно не менш ефективні при правильному застосуванні форми співробітництва держави та бізнесу, зокрема, державно-приватного партнерства, правова конфігурація якого дозволяє сторонам забезпечити баланс своїх інтересів, не вдаючись у крайнощі.

Захист прав інвесторів – необхідна передумова для залучення інвестицій в економіку. Інструменти такого захисту можуть бути нестандартними, якщо того вимагає ситуація. Втім ефективність їх застосування потребує ретельної підготовки правового поля, яке враховуватиме особливості нового підходу, а також забезпечуватиме баланс публічних інтересів держави та приватних інтересів інвесторів. Це справа не одного місяця, можливо і року, але результат може виправдати витрачені зусилля.