НАУКОВИЙ ВИСНОВОК щодо заміни сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса (застосування частини другої статті 446 ЦПК України)

І.

  Цей науковий висновок підготовлений на підставі частини 7 статті 404 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пунктів 1.2, 2.8, 3.2, 3.3 Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді за зверненням судді Великої Палати Верховного Суду О.М. Ситнік від 10.06.2022 № 174/0/26-22 у справі № 183/4196/21 щодо викладених у зверненні питань:

1. Як співвідносяться частина друга статті 74 Закону № 1404-Х/111, частина перша статті 379 КАС України та частина друга статті 446 ЦПК України?

2. У порядку якого судочинства підлягає розгляду заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса?

ІІ.

Опис дослідження.

  Порядок здійснення виконавчого провадження, тобто сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню, є імперативним.

  В силу норми частини 2 статті 19 Конституції України державний виконавець має діяти винятково в межах повноважень, визначених Законом «Про виконавче провадження», в тому числі дотримуватися імперативних норм про компетенцію (права та обов’язки).

  Внутрішньою формою діяльності будь-якого державного органу, в тому числі державної виконавчої служби, є встановлений законом порядок здійснення низки однорідних процесуальних дій, її організація, внутрішня структура, тобто процесуальна форма. В науковій літературі процесуальна форма діяльності органів державної виконавчої влади визначається як встановлений законодавством та підзаконними актами порядок, відповідно з яким відбувається діяльність, спрямована на реалізацію функцій та виконання завдань щодо примусової реалізації у виконавчому провадженні судових та інших рішень [1].

  Процедура виконавчого провадження є суттєвою гарантією прав сторін виконавчого провадження (стягувача і боржника). Судовий контроль у виконавчому провадженні визначається як форма реалізації судової влади, система передбачених процесуальним законом засобів, спрямованих на недопущення незаконного обмеження прав і охоронюваних законом інтересів особи у процесі примусового виконання судових рішень та актів інших юрисдикційних органів, а також відновлення цих прав особи [2].

  До компетенції судів Законом «Про виконавче провадження» та ЦПК віднесене широке коло питань, і всі вони можуть бути поділені на дві групи: розгляд заяв (подань) державного виконавця, стягувачів, боржників про вирішення питань щодо руху виконавчого провадження; розгляд справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Аналіз предмета судової діяльності при розгляді цих справ свідчить про те, що суд у виконавчому провадженні виконує відповідно дві основні функції: забезпечувальну і контрольну. Реалізація забезпечувальної функції відбувається через попереднє санкціонування судом найбільш важливих процесуальних виконавчих дій, вчинення яких потребує встановлення додаткових гарантій дотримання відповідних прав учасників, які й забезпечуються судом [3].

  В свою чергу, у питаннях, що вирішуються судом при реалізації забезпечувальної функції, можна виділити дві групи:

  1) спрямовані на забезпечення динаміки виконавчого процесу:

  - допуск негайного виконання рішень (стаття 430 ЦПК);

  - видача виконавчого листа, внесення виконавчого документа до Єдиного державного реєстру виконавчих документів (стаття 431 ЦПК);

  - вжиття заходів забезпечення виконання рішення суду, передбачених статтею 150 цього Кодексу (стаття 431 ЦПК);

  - виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню (стаття 432 ЦПК);

  - поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання (стаття 433 ЦПК);

  - затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення (стаття 434 ЦПК);

  - відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання (стаття 435 ЦПК);

  - зупинення виконання судового рішення (стаття 436 ЦПК);

  - заміна сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК);

  - поворот виконання рішення, постанови (стаття 444, 445 ЦПК);

2) викликані необхідністю забезпечення посилених гарантій дотримання прав і свобод як учасників виконавчого провадження, так само й інших осіб:

  - тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (стаття 437 ЦПК);

  - оголошення розшуку боржника або дитини, привід боржника (стаття 438 ЦПК);

  - вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (стаття 439 ЦПК);

  - звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку (стаття 440 ЦПК);

  - тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (стаття 441 ЦПК);

  - визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (стаття 443 ЦПК).

  Передача цих питань виконавчого провадження у компетенцію суду викликана необхідністю забезпечення прав і свобод «інших» осіб, які не є учасниками виконавчого провадження, але які (права і свободи) можуть зачіпати дії виконавця.

  Отже, можна стверджувати про певною мірою превентивний характер діяльності суду з охорони прав і свобод особи при вирішенні зазначених питань виконавчого провадження.

  В контексті положень процесуального законодавства щодо визначення порядку розгляду та вирішення питань, що виникають під час виконавчого провадження, та порядку судового контролю, виконавчі документи, перелічені у статті 3 Закону «Про виконавче провадження», можна поділити на дві групи:

  а) «судові» - видані судами України, в тому числі, на виконання судових рішень:

  - виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

  - судові накази;

  - ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

б) «несудові» - видані іншими органами чи посадовими особами, як результат реалізації їх компетенції:

  - виконавчі написи нотаріусів;

  - посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

  - постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

  - постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

  - рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

  - рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішення інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

  - рішення (постанови) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

  Слід зауважити, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження може розглядатись лише щодо першої групи виконавчих документів.

  Наведений поділ виконавчих документів на групи має значення для визначення порядку розгляду вирішення питань, що виникають під час виконавчого провадження, та порядку судового контролю.

  Вирішення процесуальних питань виконавчого провадження здійснюється в порядку розділу VI ЦПК «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)»:

  - що виникають під час виконання «судових» документів - вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом (ч. 1 ст. 446 ЦПК);

  - що виникають під час виконання «несудових» документів - вирішуються судом за місцем виконання рішення, виданого відповідним органом (ч. 1 ст. 446 ЦПК)[4].

  Звернімо увагу на відмінність у регулюванні цього питання, що має місце у ГПК: у ст. 338 ГПК передбачено, що процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом, однак немає вказівки на те, що процесуальні питання, пов’язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення (як це передбачено у ч. 2 ст. 446 ЦПК).

  В адміністративному судочинстві відповідно до ч. 5 ст. 372 КАС процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Водночас визначення адміністративного суду, який компетентний розглянути відповідне питання, залежить від предмету питання. Таким судом може бути:

  а) суд, який ухвалив рішення

  щодо негайного виконання рішення (ч. 2 ст. 371 КАС),

  про поворот виконання рішення (ч. 2 ст. 380 КАС),

  щодо вжиття заходів судового контролю (ч. 1 ст. 382 КАС);

  б) суд, який розглядав справу як суд першої інстанції,

  щодо видачі виконавчого листа (ч. 1 ст. 373 КАС),

  щодо поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого листа до виконання (стаття 376 КАС),

  відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (ст. 378 КАС),

  щодо заміни сторони виконавчого провадження (ст. 379 КАС),

 про поворот виконання рішення (ч. 7 ст. 380 КАС);

  в) суд, який видав виконавчий документ,

  щодо виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнанні виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню (ч. 1 ст. 374 КАС),

  щодо розгляду заяви про примирення, укладеної між сторонами виконавчого провадження, або заяви стягувача про відмову від примусового виконання в процесі виконання рішення (ст. 377 КАС);

 г) суд касаційної інстанції щодо зупинення виконання судового рішення (ст. 375 КАС);

  д) суд апеляційної чи касаційної інстанції – про поворот виконання рішення (ч. 1 ст. 380 КАС);

  е) суд, який переглянув судове рішення за нововиявленими або виключними обставинами - про поворот виконання рішення (ч. 3 ст. 380 КАС).

  Інакше вирішуються процесуальні питання, що охоплюються діяльністю суду щодо судового контролю.

  Стаття 74 Закону «Про виконавче провадження» встановлює порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби. Зокрема, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому законом, сторонами, іншими учасниками та особами:

  - щодо виконання судового рішення - до суду, який видав виконавчий документ;

  - щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів - до відповідного адміністративного суду.

  З цією статтею узгоджені положення ЦПК та КАС, що регулюють питання судового контролю.

  Відповідно до 448 ЦПК скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Розгляд подібної скарги щодо виконання рішення інших органів нормами ЦПК не передбачено, а це питання знаходиться в компетенції адміністративного суду і вирішується в порядку адміністративного судочинства[5].

  Слід взяти до уваги, що в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (розділ VII ЦПК) лише сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Інші ж особи залишаються незахищеними засобами судового контролю від свавільних дій виконавця, і можуть захистити свої порушені права і свободи у таких випадках лише шляхом звернення з позовом в порядку адміністративного судочинства, що становить більш складну процедуру доступу до суду[6].

  В адміністративному судочинстві питання судового контролю розглядаються як:

  - механізм застосування заходів процесуальної відповідальності за невиконання відповідачем рішення суду у адміністративній справі (ст. 382 КАС). Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб’єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф;

  - позовне провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця (ст. 287 КАС). Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

  В широкому сенсі до питань судового контролю слід віднести також визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС). Особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

  Аналіз норм ч. 1, 2 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження» в сукупності зі ст. 287, ч. 8 ст. 382 КАС підводить до висновку, що адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства розглядаються справи з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця:

  - щодо виконання рішень, ухвалених адміністративними судами[7];

  - щодо виконання рішень інших, крім судів, органів (посадових осіб).

  Таким чином, питання про заміну сторони виконавчого провадження у провадженнях з виконання рішень інших органів, зокрема виконавчого напису нотаріуса, має вирішуватись в порядку цивільного судочинства судом за місцем виконання відповідного рішення на підставі ч. 2 ст. 446 ЦПК.

ІІІ.

Висновки.

  1. Частина друга статті 74 Закону «Про виконавче провадження», частина перша статті 379 КАС України та частина друга статті 446 ЦПК України мають різні сфери регулювання та застосовуються незалежно одна від одної.

  Частина друга статті 74 Закону «Про виконавче провадження» (в сукупності зі статтею 287 КАС) регулює питання оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця у процесі виконання рішень інших (крім суду) органів шляхом звернення з позовом до адміністративного суду.

  Частина перша статті 379 КАС України регулює питання про заміну сторони виконавчого провадження, пов’язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

  Частина друга статті 446 ЦПК України регулює підсудність питань, пов’язаних з виконанням рішень інших (крім судів) органів (посадових осіб) та не регулює питання судового контролю за виконанням рішень цих органів.

  2. Заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства на підставі частини другої статті 446 ЦПК.

Член Науково-консультативної ради

при Верховному Суді

кандидат юридичних наук Беляневич В.Е.

[1] Проблемы науки гражданского процессуального права/ В.В. Комаров, В.А. Бигун, В.В. Баранкова; Под ред. В.В. Комарова. – Харьков: Право, 2002. – С. 426.

[2] Притуляк В.М. Повноваження суду при примусовому виконанні судових рішень у цивільних справах. Автореф. дисерт. канд. юрид. наук за спец. 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Одеса, 2016. С. 4.

[3] Цивільне судочинство України: основні засади та інститути: монографія / В.В. Комаров, К.В.Гусаров, Н.Ю.Сакара та ін.; за ред. В.В. Комарова. – Х.: Право, 2016. С. 791-792.

[4] Слід звернути увагу на те, що ст. 446 ЦПК міститься в розділі VI ЦПК «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)», тому встановлює підсудність розгляду лише питань, що охоплюються цим розділом, і не визначає підсудність розгляду скарг в порядку судового контролю, який регулюється іншим розділом ЦПК (Розділ VII. «Судовий контроль за виконанням судових рішень»).

[5] Аналогічні процесуальне регулювання передбачено нормами ГПК (статті 339, 340 Розділу VI. «Судовий контроль за виконанням судових рішень).

[6] Відповідно до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

[7] Тут слід звернути увагу на особливість: адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист (ч. 5 ст. 287 КАС).