Науковий висновок щодо порушення корпоративних прав учасника

І.

Цей науковий висновок підготовлений на підставі частини 7 статті 303 Господарського процесуального кодексу України, ст. 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пунктів 1.2, 2.8, 3.2, 3.3 Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, на підставі звернення судді-доповідача Мамалуя О. О. у справі № 904/920/19 та листа вченого секретаря Науково-консультативної ради при Верховному Суді Лобойка Л.М. № 15/02/27-20 від 20.02.2020 р., щодо викладених у зверненні питань:

1. В господарському товаристві, до складу якого входять тільки двоє учасників, чи є укладання директором (який є учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50%) договору з перевищенням повноважень (зокрема, всупереч ч. 3 ст. 238 ЦК) порушенням корпоративних прав другого учасника цього товариства?
2. В господарському товаристві, до складу якого входять тільки двоє учасників, чи є укладання директором (який є учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50%) договору без передбаченої статутом згоди загальних зборів порушенням корпоративних прав другого учасника цього товариства?

ІІ.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із загальних способів захисту цивільного права або інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, є визнання правочину недійсним (ст. 16 ЦК).

Цивільний кодекс України та корпоративне законодавство України (Закон «Про акціонерні товариства», Закон «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», Закон «Про господарські товариства») не містять будь-яких норм, які б унеможливлювали захист корпоративних прав та інтересів учасника господарського товариства шляхом визнання правочину недійсним.

Із позовом про визнання правочину недійсним має право звернутися як сторона правочину, так і інша особа, що передбачено ч. 3 ст. 215 ЦК: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Застосування того чи іншого способу захисту корпоративного права або інтересу має бути об’єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що:
- позивач повинен бути носієм суб’єктивного матеріального права або інтересу, з метою захисту якого подано позов;
- має бути встановлений факт порушення чи оспорювання прав та інтересів позивача;
- застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб’єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається, або інтерес;
- обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення;
- застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства;
- застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

За визначенням частини 1 ст. 167 ГК корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

В цьому визначенні відображено те, що:
1) поняття корпоративних прав нерозривно пов’язане із невіддільними від них корпоративними обов’язками, і ці поняття є неподільними;
2) корпоративне право визначається через сукупність усіх прав та обов’язків, які має особа (засновник, учасник) щодо господарського товариства.

Корпоративні права та обов’язки утворюють зміст корпоративних правовідносин, які характеризуються нерозривним поєднанням майнових та організаційних елементів.

Право брати участь в управлінні справами товариства як організаційно-господарське (немайнове) право нерозривно пов’язане із іншими немайновими та майново-господарськими корпоративними правомочностями учасника, утворюючи з ними внутрішньо цілісний єдиний комплекс, яку законодавець визначає як корпоративні права. Це зумовлює і те, що деякі способи захисту виявляються універсальними як для захисту організаційних (немайнових), так і майнових прав.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.01. 2010 р. № 1-рп/2010 зазначив, що конституційні права, передбачені частиною першою статті 41 та частиною першою статті 42 Основного Закону України, особи можуть реалізовувати, зокрема, через товариства, які є юридичними особами (частина третя статті 79 ГК України, стаття 1 Закону)(1).

Право брати участь в управлінні справами товариства є загальним для учасника будь-якого господарського товариства: відповідно до пункту 1 ст. 116 ЦК учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом. Пунктом 1 частини 1 ст. 5 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що учасники товариства мають право брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства.

Як зазначив Конституційний Суд України, участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частини перша, третя статті 167 ГК України)(2).

Якщо при укладенні того чи іншого договору не було дотримано передбаченого статутом товариства з обмеженою відповідальністю порядку прийняття відповідного рішення (договір укладений без необхідної згоди загальних зборів), а частка у статутному капіталі такого учасника дає йому право вирішального впливу на прийняття рішень товариством, це є порушенням права учасника товариства на управління справами товариства.

Створення господарського товариства шляхом формування статутного капіталу є особливим соціально-економічним механізмом реалізації права приватної власності учасників (однією з форм інвестування). Це визначає головний інтерес учасника товариства як інвестора – одержання максимального прибутку від інвестиції у вигляді дивідендів як частки прибутку товариства, наявність якого (прибутку) залежить від ефективності господарського використання майна товариства. Такий інтерес є легітимним інтересом учасника товариства, який підлягає захисту у випадку його порушення.

На наш погляд, абсолютно релевантним цілям цього наукового висновку є тлумачення корпоративного інтересу учасника господарського товариства як об’єкта судового захисту, що міститься в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12. 2004 р. № 18-рп/2004:

«3.4. Виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об’єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою… види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв’язку з поняттям «права», як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними….
3.5. У випадках, коли інтерес не підлягає охороні ані законом, ані правом, законодавець завжди прямо про це зазначає…
… акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства».

Оскільки акціонерне товариство та товариство з обмеженою відповідальністю належать до господарських організацій, статутний капітал яких поділений на частки, таке тлумачення інтересу акціонера має бути поширеним і на учасника товариства з обмеженою відповідальністю.

Частиною 3 статті 238 ЦК встановлено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Укладення директором, який є учасником товариства з обмеженою відповідальністю з часткою у статутному капіталі 50%, договору у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, - це порушення заборони, встановленої ч. 2 ст. 238 ЦК, і може розглядатися як порушення інтересу іншого учасника товариства. З урахуванням обставин конкретної справи цей легітимний інтерес іншого учасника підлягає захисту шляхом визнання правочину недійсним.

Застосування судом такого способу захисту, як визнання правочину недійсним, в такому випадку спрямовується, в підсумку, на забезпечення справедливості, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства загалом та захист прав учасника корпоративних відносин від недобросовісної поведінки іншого учасника.

Підсумовуючи, можна сформулювати такі відповіді:

1. В господарському товаристві, до складу якого входять тільки двоє учасників, укладання директором (який є учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50%) договору з перевищенням повноважень (зокрема, всупереч ч. 3 ст. 238 ЦК) є порушенням корпоративного інтересу другого учасника цього товариства;
2. В господарському товаристві, до складу якого входять тільки двоє учасників, укладання директором (який є учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50%) договору без передбаченої статутом згоди загальних зборів є порушенням корпоративного права другого учасника цього товариства брати участь в управлінні справами товариства.

 

(1) Абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України від 12.01. 2010 р. № 1-рп/2010.

(2) Пункт 2.1 мотивувальної частини у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Бетон Львів" щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону України "Про господарські товариства" від 05.02. 2013 р. № 1-рп/2013.