Науковий висновок щодо конкуренції норм Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Закону «Про іпотеку» щодо реалізації майна боржника

І.

Цей науковий висновок підготовлений на підставі частини 7 статті 303 Господарського процесуального кодексу України, ст. 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пунктів 1.2, 2.8, 3.2, 3.3 Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, на підставі звернення судді-доповідача Пєскова В. Г. від 18.02.2020 р. № 21-13/177 та листа вченого секретаря Науково-консультативної ради при Верховному Суді Лобойка Л. М. від 25.02.2020 р. № 18/0/27-20, щодо викладених у зверненні питань:

1. Чи включає в себе зміст поняття «стадія продажу майна» (частина третя статті 19 Закону про банкрутство) процедуру придбання предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (частина 1 статті 49 Закону «Про іпотеку»);
2. Чи відповідно розповсюджується чи ні дія мораторію на задоволення вимог кредиторів у справ про банкрутство на подібні правовідносини?

ІІ.

Відповідаючи на поставлені запитання, слід виходити, на наш погляд, з наступного.

Частина 1 статті 19 «Мораторій на задоволення вимог кредиторів» Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон «Про банкрутство») визначає мораторій на задоволення вимог кредиторів як зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Законодавець також визначає види вимог, на які дія мораторію не поширюється (ч. 5 ст. 19 Закону про банкрутство).

З огляду на цілі Закону про банкрутство мета мораторію на задоволення вимог кредиторів полягає у забезпеченні збереження майнових активів боржника з метою подальшого задоволення вимог кредиторів на засадах конкурсу. Задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі про банкрутство (ч. 6 ст. 19 Закону про банкрутство).

Із порушенням провадження у справі про банкрутство зупиняється виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (ст. 1 Закону «Про виконавче провадження»).

Дія мораторію поширюється на вимоги як конкурсних кредиторів, так і кредиторів, вимоги яких забезпечені іпотекою (заставою). За загальним правилом відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства.

Винятки із загального правила, встановлені в ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство, повинні тлумачитися і застосовуватися з огляду на особливості правового становища забезпечених кредиторів у справах про банкрутство, в тому числі і положення про те, що погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку (ч. 9 ст. 45 Закону про банкрутство).

Одним з таких винятків із загального правила дії мораторію на задоволення вимог кредиторів є перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж. Разом з тим в Законі про банкрутство не визначено, по-перше, що є стадією продажу майна боржника з моменту оприлюднення інформації про продаж, по-друге, з яких послідовних дій ця стадія складається і якою дією вона завершується.

Статтею 41 Закону «Про іпотеку» передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Продаж майна боржника відповідно до Закону «Про іпотеку» відбувається за загальним правилом у конкурентний спосіб (прилюдні торги, електронні торги) з метою укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки із покупцем, який запропонує найвищу ціну. При цьому взяти участь у прилюдних торгах може і іпотекодержатель. В такому випадку він зобов’язаний сплатити лише різницю між запропонованою ним ціною і розміром невиконаного основного зобов’язання (ч. 2 ст. 45 Закону «Про іпотеку»).

Порядок реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах врегульовано нормами статей 43-45 Закону «Про іпотеку», тобто стадією продажу майна (для цілей застосування норми ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство) є прилюдні торги.

Підготовка до проведення публічних торгів починається з публікації організатором прилюдних торгів не пізніше ніж за 15 робочих днів до дня початку прилюдних торгів в місцевих друкованих засобах масової інформації за місцезнаходженням предмета іпотеки, а у разі проведення електронних торгів - також на веб-сайті проведення електронних торгів, повідомлення про проведення таких торгів (ч. 3 ст. 43 Закону «Про іпотеку»). Розміщення такої публікації є за своєю природою пропозицію до оферти, адресованою невизначеному колу осіб.

При проведенні прилюдних торгів, порядок якого визначено ст. 45 Закону «Про іпотеку», визначається найкраща цінова пропозиція одного із зареєстрованих учасників, акцепт якої фіксується у протоколі.

Прилюдні торги як конкурентний спосіб укладення договору вважаються завершеними із моменту визначення переможця, який запропонував найвищу ціну за предмет іпотеки.

За результатами проведення прилюдних торгів і продажу предмета іпотеки складається протокол, який підписується уповноваженим представником організатора прилюдних торгів та покупцем предмета іпотеки. Порядок оформлення результатів проведення прилюдних торгів (акта про реалізацію предмета іпотеки) визначено ст. 47 Закону «Про іпотеку».

Таким чином, стадія продажу майна боржника на прилюдних торгах при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо включати в цю стадію також дії по оформленню результатів продажу, завершується видачею у встановленому порядку акта про реалізацію предмета іпотеки покупцю предмета іпотеки.

Статтею 49 Закону «Про іпотеку» встановлений спеціальну правову конструкцію задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора у разі оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися: протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

Ключовим для цілей тлумачення та застосування норми ст. 49 Закону «Про іпотеки» є:

1) іпотекодержатель має право придбати предмет іпотеки за початковою ціною лише у випадку оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися.

Випадки, в яких прилюдні торги оголошуються (вважаються) такими, що не відбулися, вичерпно визначені Законом «Про іпотеку»:
- якщо жоден учасник не зареєструвався або у разі якщо предмет іпотеки не був проданий (ч. 4 ст. 45 Закону);
- відповідно до ч. 8 ст. 45 Закону «Про іпотеку» якщо переможець прилюдних торгів відмовився від підписання протоколу, наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, але не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися;
- якщо покупець не внесе всієї належної до сплати суми в десятиденний строк, гарантійний внесок йому не повертається, а наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися (ч. 3 ст. 46 Закону).

2) правовим наслідком реалізації іпотекодержателем цього права є, вочевидь, не продаж йому предмета іпотеки, а припинення забезпеченого іпотекою зобов’язання заліком вимог в рахунок ціни майна.

Зважаючи на те, що Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов’язаних з банкрутством суб’єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом, можна зробити наступні висновки.

ІІІ.

1. Зміст поняття «стадія продажу майна» (частина третя статті 19 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») не включає процедуру придбання іпотекодержателем предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (частина 1 статті 49 Закону «Про іпотеку»).
   
   
2. Норми Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» про дію мораторію на задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство поширюються на вищезгадані правовідносини.