Економічна політика держави: правовий аналіз сучасного стану

Наслідки світової фінансово-економічної кризи через глобальний lockdown, зумовлений поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, без сумніву, актуалізують проблему негайного відновлення та модернізації вітчизняного економічного потенціалу нашої держави, що має позитивно вплинути на:
-поліпшення торговельного балансу;
-розвиток переробної промисловості;
-реіндустріалізацію та інноваційний розвиток економіки;
-розвиток малого і середнього підприємництва;
-збереження існуючих та створення нових робочих місць;
-зростання доходів населення; збільшення платоспроможного попиту домогосподарств;
-збільшення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів;
оновлення виробництва та підвищення конкурентоспроможності завдяки активізації попиту зі боку держави; прискорення оборотності вкладеного капіталу;
-запуск серійного виробничого процесу;
-забезпечення сталого розвитку виробничо-експортного потенціалу промислового сектору національної економіки;
-поліпшення економічного становища України в світі;
-збереження існуючих і створення нових робочих місць;
-підвищення добробуту громадян тощо.

Гостра потреба у залученні інвестиційних ресурсів є актуальною проблемою українських економічних реалій сучасного періоду. 

Нещодавні політичні заяви на найвищому міжнародному рівні актуалізували питання необхідності швидкого залучення в Україну інвестицій шляхом впровадження спеціальної Урядової програми «Investment nanny». Як зазначалося, вказана програма спрямована на залучення саме «великого» іноземного інвестора (від $100 млн), організація співпраці з якими покладатиметься на інвестиційних менеджерів урядової організації UkraineInvest.

Загалом, ідея полягає у наданні індивідуального підходу та особливих державних гарантій кожному іноземному інвестору. Світовий досвід переконує, що активний економічний розвиток сучасної держави безпосередньо пов'язаний із залученням, ефективним використанням та захистом майнових інтересів інвесторів. Накопичувальний національний або іноземний капітал всередині держави у формі інвестицій, сприяє заходам макроекономічної стабільності, з огляду на  це, надання впевненості інвесторам у їх захисті стає пріоритетом держави. 

Зрозуміло, що однією з основних проблем, що вимагає негайного вирішення, при здійсненні інвестиційної діяльності є виникнення інвестиційних ризиків. Як правило, вони призводять до недосягнення запланованих цілей інвестування та отримання грошових збитків суб’єктами інвестиційної діяльності. Ефективне управління інвестиційними ризиками допоможе ідентифікувати слабкі місця ще на початку реалізації інвестиційного проекту. Тому, в цілях уникнення небажаних результатів, інвесторам необхідно виявити інвестиційний ризик, проаналізувати та оцінити наслідки від настання ризикової події та розробити заходи, що допоможуть мінімізувати негативний вплив від реалізації інвестиційного ризику та надати впевненості інвесторам.

В умовах трансформаційної економіки питання впевненості інвестора при здійсненні інвестиційної діяльності виходить на перший план, адже включає в себе низку важливих елементів: незалежність судової гілки влади, відповідність вітчизняного законодавства законодавству Європейського Союзу в частині регулювання захисту інвестицій, наявність законодавчо закріплених гарантій виконання інвестиційних зобов'язань з обох сторін, надання гарантій від некомерційних ризиків і надання технічної підтримки у сфері інвестиційних проектів і, найголовніше,  захист майнових інтересів інвесторів, в ефективний спосіб.

Саме тому, окреслені вище проблеми мають стати пріоритетом держави у формуванні власної політики, вирішити які можливо за допомогою інструментарію притаманному господарському праву.  

Господарське право як система норм права, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або керівництва нею (із застосуванням різних методів правового регулювання: метод приписів, метод автономних рішень, метод координації, метод рекомендацій) [Вінник О.М.], одним із основних завдань має всебічне правове забезпечення економічних процесів, які відбуваються в державі, з метою укріплення правового господарського порядку, який є похідною категорією від конституційного правопорядку.

Варто наголосити, що категорія правового господарського порядку визнається системоутворюючою категорію господарського права. Її нормативні засади закріплені у ч. 1 ст. 5 Господарського кодексу України «Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання». Відповідно до зазначеної норми - правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Фактично мова іде про систему ідеального економічного середовища (так звану модель «ідеального ринку»), яке має ґрунтуватися на нормах Конституції України і вибудовувати баланс між приватними і публічними інтересами учасників різних рівнів господарських систем (держава-приватний сектор), які розкриваються і реалізуються через категорію господарських правовідносин. Віднайдення балансу між приватними і публічні інтересами учасників господарських правовідносин є одвічною науковою дискусією, адже мова іде про «баланс», як ідеально можливу модель «партнерства» різних за статусом суб'єктів, що вступаючи у господарські відносини певного виду і є рівним у своїх правах.

Баланс інтересів і рівність прав дозволяють уникати договірної і інформаційної диспропорції (нерівності) між учасниками господарських правовідносин (при їх виникненні, зміні та припиненні), як наслідок - це призводить до безконфліктної їх реалізації, що є основною ознакою належного рівня урегульованості таких відносин на законодавчому рівні та характеризують економічну політку держави як належну. Проте, доктрина господарського права стоїть на позиції того, що диспропорції (договірні, інформаційні) є іманентною ознакою господарських правовідносин, якщо в них присутній орган державної влади або орган місцевого самоврядування, тобто привалювання публічного інтересу порушує баланс. Уникнення означеного дисбалансу можливе при формуванні державною належної економічної політики, спрямованої на:
-покращення загального економічного становища України;
-підвищення її позицій у рейтингу «Doing Business»;
-активізацію рівня ділової активності суб’єктів економічної діяльності;
-системне усунення корупційних ризиків в економічних відносинах;
-розвиток добросовісної конкуренції;
-створення сприятливого інвестиційного клімату та макроекономічної стабільності;
-зменшення кількості економічних правопорушень тощо.

Слід акцентувати увагу на тому, що теорія систем, що набула визнання наприкінці ХХ століття, розглядає організовані групи людей будь-якого рівня (суспільство, держава, територіальна громада, учасники господарських відносин тощо) як соціально-економічні системи, сутнісні характеристики яких полягають у діалектичній єдність їх інтересів, що у свою чергу детермінуються загальними потребами економіки як цілісного організму.

В аспекті господарсько-правової науки мова іде про державу та суб’єктів господарювання (учасників відносин у сфері господарювання) і їх об’єднання як про певні соціально-економічні (господарські) системи, що характеризуються власною специфікою. Інтереси та потреби такої системи зумовлюють її мету та функції в економіці держави і спрямовані на забезпечення та вирішення спеціальних завдань [Вінник О. М.], що найбільш характерно розкриваються при реалізації господарських правовідносин.

На переконання професора Г. Л. Знаменського, основне призначення господарських правовідносин у механізмі господарського-правового регулювання економічних відносин полягає в індивідуалізації вимог правових норм у частині взаєморозташування суб’єктів, наділення їх правами та обов’язками. Вчений акцентує увагу на тому, що в господарсько-правових нормах віддзеркалюються не лише економічні інтереси окремих учасників економічної діяльності, а й загальний економічний інтерес усього суспільства, і при цьому, в правових нормах потребує закріплення пріоритет загального інтересу над інтересами інших рівнів (приватний, регіональний, відомчий, державний тощо). Саме в цьому знаходить свій вияв ідея загального правового господарського порядку.

Варто відзначити, що будучи частиною національного правового порядку, правовий господарський порядок спрямований на забезпечення ефективного функціонування економічної системи держави, як в цілому, так в її окремих складових. Насамперед, такий висновок випливає з характеру норм, які складають конституційні основи правового господарського порядку, закріплених у ч. 2 ст. 5 Господарського кодексу України.

Наведене доводить, що у нормах права чинного господарського законодавства отримали втілення наступні елементи економічної політики держави: соціально-економічні відносини; організаційно-правові форми здійснення господарської діяльності; господарський механізм; система стимулів учасників господарських відносин; господарські зв’язки між учасниками економічних відносин тощо. Саме така структура економічної системи переважно представлена у наукових джерелах економічного спрямування. Досвід економічних перетворень протягом останніх десятиліть дає можливість замислитися над досить важливими у конституційно-правовій площині питаннями - визначення вектору розвитку економічної системи держави та винайдення ефективних економіко-правових методів забезпечення її сталого розвитку [Устименко В. А., Джабраілов Р. А., Кампо В. М., Коваленко Р. О., Савчин М. В.].

Означені вище процеси належного економічного розвитку держави можливо забезпечити шляхом реалізації ефективної економічної політики на тлі досягнень науки господарського права.

Вказана проблематика та необхідність її нагального вирішення на законодавчому рівні, шляхом закріплення відповідних норм, актуалізується з урахуванням останніх негативних тенденцій, що спостерігаються у світовій економіці сучасного періоду (падіння світових фондових та промислових ринків тощо). Саме тому, країни із трансформаційною (перехідною) економікою мають вибудовувати належну державну політику, з метою запобігання кризовим явищам та забезпечення національної безпеки в цілому.

Головним напрямом рестарту вітчизняної економіки, з метою забезпечення її безпеки, має стати принцип державної підтримки національного товаровиробника, який, в недалекому минулому, було сформульовано як "Купуй українське, плати українцям".  Адже, підтримка національного виробника державою - це головне завдання будь-якої влади. 

Захист інтересів та підтримка національного товаровиробника, як вища мета відновлення економічної спроможності держави - не має порушувати засадничі положення внутрішнього та міжнародного законодавства і зобов'язання, які України приняла на себе відповідно до угод та договорів із європейськими та світовими партнерами. Побудова перспективного та модернізація чинного господарського законодавства в частині реалізації державної економічної політики має ґрунтуватися на нормах Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» та положеннях Указу Президента України від 26 травня 2015 року № 287, який затвердив Стратегією національної безпеки України.

Системний аналіз нормативно-правових актів доводить, що національна безпека має ґрунтуватися на засадах внутрішньої та зовнішньої політики держави з метою мінімізації загроз державному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України у межах міжнародно-визнаного державного кордону України, гарантування мирного майбутнього України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави; утвердження прав і свобод людини і громадянина, забезпечення нової якості економічного, соціального і гуманітарного розвитку, забезпечення інтеграції України до ЄС та формування умов для вступу в НАТО.

Вкрай актуально звернути увагу на певні негативні наслідки, які можуть спостерігатися у разі, якщо держава будуватиме власну економічну політику на засадах невизначеності і суперечливості:
-зрощування великого капіталу і держави, що призводить до виникнення корупційних ризиків;
-нівелювання конкуренції, наслідком якої є порушення інтересів учасників відносин у сфері господарювання;
-порушення умов приватизації майна державних і комунальних підприємств, що призводить до зменшення об'єктів державної власності та не ефективності їх управління;
-порушення прав споживачів тощо.

Саме тому, усунення вказаних негативних тенденції потребує послідовного прояву держаної волі. Викладене вказує на те, що означені проблеми, з метою свого ефективного вирішення, потребують належного правового регулювання. І саме тут головну роль відіграє господарське право, яке накопичило достатній досвід у цьому напрямі. Тому головним завданням держави стає забезпечення оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин (приватний інтерес) і їх державного регулювання (публічний інтерес) [Знаменский Г. Л.], шляхом формування та нормативного закріплення належної економічної політики держави.

Професор Д. В. Задихайло визначає економічну політику держави як форму реалізації державою власної суверенної економічної влади та відповідних функцій, що організаційно інституціалізована як особливий тип та процес діяльності, який за своїм механізмом складається з формування та здійснення офіційно затвердженого алгоритму застосування правових засобів державного впливу на зміст, структуру та динаміку внутрішньо- та зовнішньоекономічних відносин, на макроекономічні властивості ринкової рівноваги, шляхом відповідної корекції змісту правового господарського порядку, з метою досягнення програмно визначених кількісних та якісних властивостей функціонування національної економічної системи, забезпечення економічного народовладдя та суверенітету України.

В цілому підтримуючи ідею науковця, слід відзначити, що економічна політика держави - це, здебільшого, спосіб реалізації державою (в особі її органів) функцій, покладених на неї Конституцією України та чинним законодавством, за допомогою правових засобів державного впливу з метою забезпечення правового господарського порядку.

Правовою особливістю конституційного економічного порядку є те, що відповідні конституційно-правові норми не тільки визначають зміст поточного господарського законодавства, але і зміст правового господарського порядку. З огляду на те, що відповідно до ст. 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії, це має підвищувати значення конституційно-правових засад для ефективного розвитку економічних відносин. Положення про пряму дію конституційно-правових норм робить категорію конституційно-економічного порядку не тільки доктринальною, концептуальною категорією, але безпосередньо самостійним регулятивним правовим феноменом [Задихайло Д. В.].

Отже, необхідно визнати, що часткові поліпшення систематики функціонування як господарського механізму, так і правового господарського порядку в цілому є обмежено ефективними, адже саме сюди держава традиційно спрямовує власні реформаторські намагання через реалізацію власної економічної політики. Об’єктом спрямованого втручання має стати вся економічна система суспільства в цілому, включаючи умови відтворення всіх її структурних елементів, особливо в умовах трансформаційної економіки, і водночас вимагає здійснення вже нової трансформації, що викликана глобалізацією, інформаційно-комунікативною властивістю сучасних економічних процесів, технологічними імперативами забезпечення конкурентоздатності на глобальних ринках [Задихайло Д. В.].

Викладене дозволяє виокремити основні ознаки, що іманентні аналізованій категорії:

• форми реалізації державною економічної політики - економічна стратегія та економічна тактика. При цьому, економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення глобальних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей економіки, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання; економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку економіки (ч. 2, 3 ст. 9);
• мета державної економічної політики - реалізація та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому;
• особливий суб'єктний склад державної економічної політики - учасники відносин у сфері господарювання, якими у відповідності до ст. 2 Господарського кодексу України є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності;
• сфера реалізації державної економічної політики – економіка України.

При цьому, правове закріплення економічної політики держави здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (ч. 4 ст. 9), фактично мова іде про форми нормативно-правового регулювання економічної політики. Механізм реалізації стратегічних та тактичних програмних документів, на виконання економічної політики держави, здійснюється у відповідності до Закону України «Про державні цільові програми» (ст. 10), згідно якого розроблені загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля за поданням Кабінету Міністрів України затверджуються законом. 

На думку фахівців, при підготовці пропозицій до господарського законодавства в частині забезпечення економічної політики держави, необхідно:

1) брати до уваги положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в частині обов’язків розробника проекту регуляторного акту при підготовці аналізу регуляторного впливу (ст. 8);

2) застосовувати «пакетний» принцип підготовки проектів нормативно-правових актів із забезпеченням оптимального співвідношення законів і підзаконних актів;

3) спрямовувати науковий пошук на вибір прийомів і способів впливу норм господарського права на поведінку учасників господарських відносин, що забезпечують рівне підпорядкування цих учасників правовому господарському порядку, засноване на поєднанні методів обов’язкових приписів, автономних рішень та рекомендацій [Бобкова А. Г.].

Викладене доводить, що для господарсько-правової науки залишається завдання створення та постійного удосконалення правового механізму регулювання макроекономічних процесів та встановлення щодо нього принципових вихідних положень, базованих на суспільно-економічних цінностях. За таких умов сам економічний алгоритм такого регулювання має бути соціально орієнтованим і залишатися в системі суспільно прийнятних аксіологічних координат [Задихайло Д. В.].

Саме тому положення економічної політики держави мають бути обов’язково трансформовані в засоби її господарсько-правової політики. Це є необхідною умовою ефективності модернізації господарського законодавства і самих відносин господарювання, а відтак і ефективності функціонування національної економіки.

На сьогодні ж між положеннями економічної політики держави та правовим господарським порядком відсутня з’єднуюча їх ланка – господарсько-правова політика. Без неї концептуальна, програмна діяльність держави виявляється малоефективною, адже господарсько-правові засоби впливу, а не тільки регулювання, не отримують прямого функціонального призначення [Задихайло Д. В.].

Таким чином, проблема становлення законодавчого механізму формування і реалізації державної економічної політики як прозорого алгоритму її діяльності має отримати сучасну й ефективну наукову концепцію, відповідні нормотворчі пропозиції.

В якості загального висновку слід зазначити, що відмінною рисою сучасного українського законодавства є те, що воно формується в умовах трансформаційної (перехідної) економіки, що впливає на інтенсивність розвитку законотворчого процесу і зумовлене потребами реформування суспільства, переходом його до ринкової економіки та розбудовою правової держави. З часу здобуття незалежності спостерігається стійка тенденція до прискореного збільшення загальної кількості нормативно-правових актів, що приймаються у системі законодавчої та виконавчої влади.

Пацурія Ніно Бондовна