До питання щодо рекодифікації цивільного законодавства
Ідея рекодифікації Цивільного кодексу України у значенні «системних суттєвих змістовних і структурних новацій чинного кодексу (або групи кодексів чи законів), без створення нового» була висунута на початку 2019 року (Анатолій Довгерт. «Рекодифікація Цивільного кодексу України: основні чинники і передумови для старту» // Право України. 2019. № 1. С. 27-41), а вже 17 липня 2019 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову за № 650 «Про утворення робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України», якою було утворено робочу групу щодо рекодифікації цивільного законодавства та затверджено Положення про неї (https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-utvorennya-robochoyi-grupi-shchodo-rekodifikaciyi-onovlennya-civilnogo-zakonodavstva-ukrayini-s-650-170719).
Основними завданнями робочої групи Уряд визначив:
1) проведення комплексного аналізу існуючого цивільного законодавства України та визначення сфер приватноправових відносин, які потребують приведення у відповідність із світовими тенденціями розвитку приватного права;
2) вивчення досвіду європейських країн щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України;
3) підготовка пропозицій щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України.
Перелік цих завдань ми навели тут лише для того, щоб окреслити коло тих питань, якими має займатися робоча група. Ми не знаходимо тут жодної згадки ні про господарське законодавство, ні про його кодифікований нормативно-правовий акт – Господарський кодекс України (далі – ГК України). Тому будь-які намагання вчергове порушити питання, а, тим більше, вчиняти якісь дії щодо скасування ГК України, що лунають в заявах окремих членів робочої групи, зокрема і народного депутата України, члена Комітету з питань правової політики, заступника голови згаданої робочої групи О. Мережка, не мають під собою жодних юридичних підстав і виходять за межі повноважень робочої групи. Звичайно, будь-який суб’єкт законодавчої ініціативи може запропонувати відповідний законопроект, але давайте розберемося, наскільки доцільним і виправданим буде такий крок?
Оскільки пропозиції щодо скасування ГК України лунають чи не з першого дня після його прийняття Верховною Радою України (одночасно з Цивільним кодексом України) 16 січня 2003 р., а пропозиції щодо недопущення його прийняття – взагалі висловлювалися ще з часу прийняття Верховною Радою України постанови від 28 квітня 1992 р. «Про Концепцію судово-правової реформи України». Схвалена Верховною Радою Концепція, зокрема, передбачала на першому етапі судово-правової реформи «проведення інтенсивної роботи по підготовці з послідуючим прийняттям Кримінально-процесуального, Цивільного процесуального кодексів України, Кримінального, Цивільного кодексів України, Кодексу про адміністративні правопорушення, Кодексу законів про працю, Господарського (торгового) кодексу України», хочу зупинитися докладніше на деяких положеннях та аргументах, що їх наводять ініціатори скасування ГК України та їхні послідовники.
Примітно, що ініціаторами скасування ГК України виступали і виступають переважно представники науки цивільного права, підтримувані так званими «грантоїдами», а не представники бізнесу, міністерства «економічного» профілю, державні регулятори та інші, причетні до сфери економіки та економічної діяльності органи та організації.
При цьому загалом не заперечуючи існування господарського законодавства (а як можна заперечити те, що існує об’єктивно?), існування ГК України деякі цивілісти розцінюють як «антиринковий акт, із загальною спрямованістю на знищення всієї системи права країни». Натомість ЦК України в редакції 2003 року анонсувався його розробниками з одного боку як «економічна конституція», хоч його текст не містив навіть термінів «економіка» або «економічний», а з іншого – як «кодекс приватного життя» (хотілося б, щоб він дійсно став таким за наслідками оновлення цивільного законодавства), вміщуючи при цьому низку статтей, норми яких мають «публічний» характер:
-зокрема, державна реєстрація актів цивільного стану,
-державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців,
-державна реєстрація припинення юридичних осіб,
-нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.
Отже, як бачимо визначення не завжди відображають зміст. Не буду тут наводити інші, не менш безпідставні, а то і взагалі безглузді оцінки ГК України, зазначу лише, що жоден з «критиків» ГК України не наводить його конкретних норм або статтей антиринкового спрямування.
Одним з аргументів на користь скасування ГК України ініціатори цієї ідеї називають неможливість існування кодексу, який би одночасно регулював і приватні, і публічні відносини. Аргумент не просто сумнівний, оскільки відображає суб’єктивну думку вчених, але і суперечить об’єктивним реаліям, а саме існуванню величезної кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили, що поєднують в собі як «приватні», так і «публічні» норми, серед яких:
- Земельний кодекс України,
- Водний кодекс України,
- Кодекс торговельного мореплавства України,
- Повітряний кодекс України Сімейний кодекс України тощо.
З початком формування законодавства незалежної України у вітчизняній юридичній (переважно, цивілістичній) науці активізувалися дослідження і дискусії щодо необхідності поділу права на приватне і публічне, а також щодо таких категорій, як «монізм» і «дуалізм» приватного права. У зв’язку з цим постає питання, а чи коректно взагалі говорити про «дуалізм приватного права», яке не може бути одночасно і приватним і публічним? Монізм приватного права має бути зафіксований в ЦК України, як кодексі приватного права з вилученням з нього норм, що регулюють публічні відносини.
Що стосується сфери економіки, то тут має місце поєднання і забезпечення оптимального співвідношення приватних і публічних інтересів з метою задоволення як приватних (для суб'єктів бізнесу, індивідів), так і публічних (для колективів, суспільства, держави) потреб. Тому, очевидно, що дихотомія права сьогодні – це анахронізм, який нам намагаються подати як сучасне досягнення, яке, насправді, є поверненням до часів Стародавнього Риму. Та і в Стародавньому Римі йшлося не про необхідність поділу права на приватне і публічне чи, тим більше, поділу законів на приватні і публічні, а про необхідність «вивчати право, як приватне, так і публічне». Звичайно, можна говорити про окремі правові норми, що мають приватний чи публічний характер, однак це не є підставою для заперечення існування приватно-публічних, «змішаних» нормативно-правових актів, включаючи і чинні кодифіковані акти, і ті, що можуть бути прийняті в майбутньому, виходячи з потреб суспільного економічного життя.
Оскільки постанова від 17 липня 2019 р. «Про утворення робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України», яка була прийнята попереднім Урядом, не враховувала потреби в модернізації господарського законодавства, сподіваюсь, що нинішній Кабінет Міністрів, виходячи з одночасного прийняття в 2003 році ЦК України і ГК України, ухвалить постанову щодо створення робочої групи, завданням якої буде оновлення і осучаснення надзвичайно важливої для економіки і суспільства галузі законодавства, яким є господарське законодавство. Така паралельна робота двох груп і, що найголовніше, – координація їх роботи без жодних амбіцій, чого не вдалося досягти при підготовці нинішніх ЦК України і ГК України, можуть стати запорукою створення сучасної, адекватної економічним умова нормативно-правової бази нашої держави.
P.S. Насамкінець дозволю собі поставити кілька запитань, які вважаю риторичними, а тому відповіді на них, тим більше – позитивної, не очікую.
1). Який зв'язок між рекодифікацією (як на мій погляд, виходячи зі значення префіксу ре-, цей термін за визначенням означає ні що інше, як повернення до первісної редакції ЦК України 2003 року) цивільного законодавства і визначенням сфер приватноправових відносин, які потребують приведення у відповідність із світовими тенденціями розвитку приватного права (виділено нами. - В.Щ.), і скасуванням ГК України, який відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК України передбачає особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, і містить значну кількість «публічно-правових» норм?
2). Чи відповідає в сьогоднішніх умовах побудови ринкової економіки відмова від її державного регулювання та розширення ролі саморегулівних організацій, що аж ніяким чином не підпадають під приватно-правове регулювання?
3). Чи узгоджується ідея «лібертаріанства» з її відмовою від державного впливу на економіку із зобов’язаннями, взятими на себе Україною у зв’язку з намірами вступу до ЄС, зокрема, передбаченими Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони?
4). Якої шкоди правовому регулюванню економіки може завдати модернізація (осучаснення) господарського законодавства шляхом його кодифікації (наприклад, у вигляді Економічного кодексу, як пропонується вченими-господарниками), як найскладнішої і найдосконалішої форми систематизації?
5). Чим ініціатори скасування ГК України пропонують замінити такі «соціалістичні», на їхній погляд, права, як право господарського відання та право оперативного управління, які, крім ГК України, використовуються для позначення майнових прав значної кількості інших, крім суб'єктів господарювання, юридичних осіб (органів державної влади та органів місцевого самоврядування, навчальних закладів, закладів охорони здоров’я, закладів культури, військових частин тощо)? До речі, ГК України єдиний із багатьох законів, що розкриває зміст зазначених прав, що дає можливість застосування аналогії закону стосовно прав інших суб'єктів.
6). Чи можна визнавати вагомим аргументом, який наводять ініціатори скасування ГК України сам лише факт відмови від Торгових (Комерційних) кодексів в 4-5 країнах Європи без аналізу і оцінки змісту прийнятих цими країнами цивільних кодексів, при замовчуванні того, що за останні роки, не кажучи про світову тенденцію, у тій же Європі були прийняті Торгові (Комерційні, Економічні, Підприємницькі та їм подібні кодекси): в Словаччині (1991 р.), Латвії (2000 р.), Австрії (2007), Туреччині (2011 р.), Естонії (2011 р.), Бельгії (2013 р.), Республіці Казахстан (2015 р.) тощо?
7). Чи не нагадуватимуть наслідки спроби скасування ГК України відомий вислів про дитину, яку вихлюпнули з ванночки разом з водою?
8). Три спроби скасувати ГК України вже мали місце. Чи варто пробувати робити це вчетверте, чи можливо з урахуванням кращого європейського і світового досвіду правового регулювання економічних відносин Україні доцільно розробити новий, сучасний Економічний кодекс?
Валентин Щербина
доктор юридичних наук, професор,
академік Національної академії правових наук України,
професор кафедри господарського права Київського
національного університету імені Тараса Шевченка