Централізувати розгляд земельних справ в господарських судах – єдиний спосіб запобігти рейдерству при продажі землі

Віднесення земельних спорів до виключної юрисдикції господарських судів припинить суперечки з приводу підвідомчості земельних справ різних судам та створить умови для оперативного та одноманітного вирішення правового конфлікту в одній судовій справі.

Ринок землі – новий виклик для судочинства

Нещодавно прийнятий закон про ринок землі відкриває шлях до численних правочинів щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Це об’єктивно призведе до ескалації земельних спорів, кількість яких протягом 2019 року вже зросла на 20%.

В умовах суспільного очікування ефективності розгляду земельних спорів, правосуддя у цій сфері стикається з проблемами множинності юрисдикцій в Україні.

Тут варто пригадати, що до 2005 року – моменту створення адміністративною юрисдикції в Україні, таких проблем не виникало, позаяк юрисдикція судів легко розмежовувалася з урахуванням суб’єктного складу сторін спору, а в одній справі можна було вирішити усі спірні питання публічного та приватного характеру. Але зараз у сфері земельних відносин, єдині за предметом спори віднесені у частині публічно-правових аспектів (наприклад, при оскарженні рішень органів державної влади та місцевого самоврядування) до юрисдикції адміністративних судів, а майнові питання належності земельної ділянки та зобов’язальних відносин – в цивільній та господарській юрисдикціях.

Такий стан підвідомчості земельних спорів провокує неоднакову судову практику та юрисдикційні конфлікти, унеможливлює вирішення земельного спору в одній справі.

Для вирішення цієї проблеми можна було б створити окремі земельні суди, але більш розумно скористатися організаційно-технічно напрацюваннями і передати розгляд відповідних спорів діючій та найбільш ефективній на сьогодні системі судочинства, у якій краще додержуються строків судочинства, найнижчий відсоток нерозглянутих справ та найкраща стабільність судового рішення – господарським судам України.

Аналогічним чином вчинили у 2007 році, коли закріпили у виключній юрисдикції господарських судів корпоративні спори незалежно від суб’єктного складу сторін. І з цього моменту громадськість перестала чути дикуваті приклади появи суперечливих рішень з різних кутів України стосовно одного суб’єкта господарювання – корпоративної організації, а корпоративні спори отримали єдину практику касаційного перегляду справ.

Ось чому вагомий державницький підхід реалізований у законопроєкті «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо підвідомчості спорів, що виникають у сфері земельних відносин та спорів щодо нерухомого майна» № 3296, який має на меті остаточно вирішити між юрисдикційну чехарду у земельних спорах та закласти елементи порядку у цій сфері.

Чому збурилися представники адміністративної юстиції?

Представники адміністративної юстиції дуже болячи відреагували на розумні пропозиції щодо віднесення до виключної юрисдикції господарських судів земельних спорів та інших спорів у сфері нерухомості, про що свідчить низка публікацій у ЗМІ.

Виступаючи проти передачі цих спорів до компетенції господарських судів, представники адміністративної юстиції явно керуються прихованими мотивами, а не інтересам правосуддя: судді адміністративних судів майже вдвічі перенавантажені справами, ніж судді господарських судів. На кінець 2019 року налічувалося понад 56 тисяч нерозглянутих адміністративних справ у першій інстанції. Середньомісячне навантаження суддів місцевого загального суду 87 справ і матеріалів; 34 – окружного адміністративного; 18 – місцевого господарського суду. Навантаження на суддів апеляційних загальних та адміністративних судів (48 та 45 справ і матеріалів) на одного суддю в місяць втричі більше, ніж навантаження на суддів апеляційних господарських судів (14 справ і матеріалів). В умовах перенавантаження на суддів говорити про якість правосуддя, усебічну оцінку обставин справи та додержання процесуальних строків не доводиться. Перерозподіл земельних спорів у цьому контексті достеменно сприятиме рівномірності судового навантаження.

Чинне розпорошення по різним юрисдикціям публічно-правових та приватно-правових аспектів земельних спорів заважає ефективному вирішення правових конфліктів. Концепція адміністративною юрисдикції основана на дискусійній категорії публічно-правового спору, який практично неможливо застосовувати в одноманітний спосіб. Не випадково протягом 15 років існування адміністративної юстиції практика так і не змогла виробити чіткі критерії подібного розмежування. Як наслідок, маємо приклади юрисдикційних конфліктів у сфері банківських спорів, оренди землі, використання державної власності, приватизації, виконавчого провадження та в інших сферах, де має місце юрисдикційна невизначеність. Відомі навіть приклади, коли підприємцям відмовляють спочатку у розгляді справи в адміністративних судах, а згодом в загальних\господарських судах, що слугує підставою для звернення зацікавлених осіб до Європейського суду з прав людини із скаргами на державу Україна щодо порушення права на справедливий суд. Єдина надійна перешкода юрисдикційним спорам – чітке визначення підвідомчості справ за категорією спорів.

Не можна обходити увагою те, що адміністративні суди обтяжені розглядом спорів громадян стосовно соціальних виплат, виборчого права, податкових спорів, спорів щодо компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, банківських банкрутств тощо. Виведення з-під юрисдикції адміністративних судів земельних спорів зменшить концентрацію влади в руках цієї судової гілки та, як результат, диверсифікує систему прийняття доленосних судових рішень та унеможливить побудову кланово-олігархічної вертикалі незаконних судових рішень.

Іноді представники адміністративної юрисдикції хизуються певними принципами адміністративного судочинства (наприклад, офіційності, презумпції добросовісності громадянина), які ніби то відсутні в інших юрисдикціях. Але, по-перше, практикам добре відома декларативність таких принципів, які виявилися нездатними створити реальні гарантії захисту прав та інтересів громадян, а по-друге, ці позитиви багатократно нівелюються скороченими строками на судове оскарження в адміністративній юстиції (6 місяців), розкиданістю вимог щодо одного й того самого спору по різним судовим гілкам, спорів щодо юрисдикції, які призводять до невиправданого кола оскаржень. Нарешті, ніщо не заважає законодавцю додати в процесуальні кодекси аналогічні принципи для інших юрисдикцій на випадок розгляду справ за участі суб’єктів владних повноважень.

Очевидно, що в умовах більш якісної організації процедур в господарському судочинстві та меншої кількості справ у відповідній сфері по-державницькі розумно припинити юрисдикційне сум’яття щодо земельних спорів та дозволити громадянам в одному суді та в одній справі отримати вирішення усіх конфліктних вимог стосовно майнових прав на певну земельну ділянку, включаючи реєстрацію, реєстрації або облік прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права. Саме такий підхід реалізовано у законопроєкті № 3296.

Земельні спори відповідають основному призначенню господарського судочинства

Земля – основа економічних відносин, невід’ємна складова сільського господарства, основний інвестиційний ресурс національної економіки.

У цих умовах саме господарські суди, які призначені для вирішення економічних конфліктів, найбільш фахово та організаційно підготовлені для вирішення земельних спорів. Корпоративні спори та справи про банкрутство довели, що проблем з участю в цих судах пересічних громадян, не існує. 

Закид про обласне підпорядкування господарських судів у цьому контексті видається лише плюсом, а не мінусом. В сучасному ритмі життя дістатися до обласного центру не становить проблем для громадян України. Більш того, у складних земельних спорах зазвичай застосовується адвокатське представництво. Адвокати ж загалом мають доступ до електронних форм документообігу, що дає можливість отримати технічно та організаційно підготовлені судові слухання і це є явним кроком уперед для забезпечення прав громадян на справедливий суд. І що головне - це дозволить вивести земельні оборудки з-під влади місцевих «князьків» та, скажемо відверто, захистить від їхнього тиску місцевих суддів, усуне умови для корупції на місцевому рівні, забезпечить безсторонній та неупереджений розгляд земельних спорів, уможливить більш якісний контроль громадськості за результатами розгляду земельних конфліктів та сприятиме прогнозованості судових рішень.

Не можна не враховувати, що земля є основним об’єктом права власності, а тому незалежно від характеру земельні спори завжди є майновими, практично завжди містять спір про право цивільне, а публічно-правові відносини у цій сфері є допоміжними. Саме тому неприроднім є розгляд земельних спорів адміністративними судами.

Прийняття законопроєкту № 3296 одним кроком припинить хаотичний рух одних і тих самих справ по судам різних юрисдикцій, дозволить цілісно вирішувати конфлікти щодо нерухомості, а тому має бути підтриманий широкою юридичною громадськістю.