Альтернативне вирішення страхових спорів: доцільність реновації позасудових процедур

Згідно Публічного звіту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі – Нацкомфінпослуг) до регулятора за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 надійшло 5381 звернень фізичних та юридичних осіб (враховуючи звернення народних депутатів України, листи Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, комітетів Верховної Ради України, міністерств та відомств тощо) з питань страхової діяльності (далі – звернення).

Загальний обсяг виплат страхового відшкодування страховими компаніями, за результатами розгляду Нацкомфінпослуг звернень за 2018 рік, становив більше 97 млн. грн.

Щодо змісту звернень, то:

• 63% стосувались невиконання (неналежного виконання) страховими компаніями зобов’язань за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі – ОСЦПВВНТЗ) щодо прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування та/або не здійснення виплати страхового відшкодування та пені;
• 24% стосувались питань за добровільними видами страхування: наземного транспорту, життя, медичного страхування, від нещасних випадків, майна;
• 8% про відсутність претензій до страхових компаній (відклики, подяки);
• 5% звернень стосувались роз’яснень норм законодавства та/або договору страхування, інше.

В свою чергу, Єдиний держаний реєстр судових рішень за контекстним пошуком «страхування», станом на 1 лютого 2020 року містить більше 9 млн. судових актів, які стосуються страхових спорів.

Наведена статистика доводить необхідність застосування відповідних альтернативних механізмів вирішення важливого практичного завдання – захисту прав споживачів страхових послуг.

Розпочати його виконання доцільно із відновлення довіри споживачів страхових послуг до страховиків безпосередньо, адже процеси нестабільності, що спостерігаються на страховому ринку України в частині спектру відносин «страховик-страхувальник», актуалізують питання підтримки належного стану економічної безпеки страхових установ, шляхом підвищення їх платоспроможності, та фінансової безпеки держави в цілому.

Світовий досвід доводить, що напрямом подолання зазначених негативних тенденцій може стати запровадження інституту альтернативного вирішення страхових спорів на противагу судовому захисту.

Варто відзначити, що судова форма захисту прав та законних інтересів страхувальників для України є традиційною і зрозумілою. Утім судовий спосіб врегулювання страхового спору пов'язаний передусім зі складною формальною процедурою, надмірними судовими витратами (з урахуванням останніх законодавчих змін), і проблемою виконання судових рішень.

Чинне законодавство України місить процедури врегулювання спірних ситуацій, що виникають, в тому числі, і із страхових правовідносин. Щодо питань позасудового захисту то тут слід звернути увагу, зокрема, на ч.1 ст. 19 («Основні положення досудового врегулювання спору») Господарського процесуального Кодексу (далі - ГПК України), відповідно до якої сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.

Таким чином, мова іде про необхідність закріплення між контрагентами страхових правовідносин положень про досудове врегулювання спору в договорів страхування, що укладається між такими суб'єктами, якщо положення про досудове врегулювання прямо передбачено в Законі.

Прикладом вказаної норми в страховому законодавстві може слугувати ч. 2 ст. 31 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 р. № 953 «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду», відповідно до якої страховий акт складається на підставі одного з таких документів: договору про відшкодування ядерної шкоди (у разі задоволення позовів або претензій у досудовому порядку), укладеного між страхувальником, потерпілою особою та страховиком. При цьому, згідно п. 30 Постанови виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком відповідно до договору обов'язкового страхування на підставі:
-заяви страхувальника, в якій містяться дані про потерпілу особу, причини її звернення до страхувальника;
-страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою за формою, що визначається страховиком.

В свою чергу, у Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі № 15-рп (справа про досудове врегулювання спорів) зазначено, що право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав.

Досудове врегулювання спору може мати місце і за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, зокрема й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Про можливість застосування альтернативних (позасудових) способів розв'язання спорів зазначено в Указі Президента України від 10 травня 2006 року «Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», де застережно, що з метою розвантаження судів потрібно розвивати альтернативні (позасудові) способи врегулювання спорів, а також створювати умови для стимулювання дешевших і менш формалізованих способів їх врегулювання. Звернення до суду бажано використовувати як винятковий спосіб врегулювання юридичного спору.

У багатьох країнах світу процедура альтернативного врегулювання спору є однією з найпопулярніших форм врегулювання конфлікту. Вона успішно діє в Норвегії, Фінляндії, Великобританії, Австрії, Франції, закріплена на рівні національного законодавства. За статистикою, в США, Канаді, Нідерландах 83-85% всіх спорів врегульовується із застосуванням альтернативного врегулювання спору.

Саме про таким альтернативним способом врегулювання страхових спорів може стати введення та закріплення на законодавчому рівні інституту страхового омбудсмена.

Чинне законодавство України не передбачає наявності такої інституції, проте, певну аналогію можна віднайти якщо дослідити Угоду про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Стратегію сталого розвитку Україна – 2020, програмні документи у рамках кредитної програми Міжнародного валютного фонду за Механізм розширеного фінансування тощо.

На підставі зазначених документів було розроблено «Комплексну програму розвитку фінансового сектору України до 2020 року», затверджену Постановою Правління Національного банку України 18 червня 2015 року № 391 (у редакції рішення Правління Національного банку України від 16 січня 2017 року № 28-рш), згідно якої передбачено створення інституту фінансового омбудсмена з метою позасудового врегулювання спорів між учасниками фінансового сектору та споживачами фінансових послуг. Ідея підвищення ефективності захисту прав споживачів фінансових послуг та інвесторів, в т. ч. шляхом створення нових інструментів має віднайти своє втілення шляхом прийняття Закону України «Про інститут фінансового омбудсмена». Вказані заходи планувалося забезпечити з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2019 року.

На виконання положень зазначеної Програми Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 26 листопада 2014 р. № 691 «Про утворення Ради бізнес-омбудсмена», відповідно до якої Рада бізнес-омбудсмена (далі - Рада) є постійно діючим консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів України. Основним завданнями Ради є прийняття та розгляд відповідно до цього Положення скарг від суб'єктів підприємництва на дії або бездіяльність, зокрема рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, а також їх посадових осіб

З метою виконання покладених на неї завдань Рада

1) розглядає скарги суб'єктів підприємництва щодо вчинення корупційних діянь та/або інших порушень їх законних інтересів;
2) звертається із запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та/або суб'єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, стосовно вжиття заходів щодо реалізації рекомендацій Ради тощо.

Проект Закону України «Про Установу бізнес-омбудсмена» № 0944 від 29.08.2019 року в якості мети діяльності Установи визначає запровадження на законодавчому рівні в Україні інституту бізнес-омбудсмена в якості посередника, незалежної, третьої особи, що сприяє суб’єктам підприємництва у захисті їх права на підприємницьку діяльність.

Аналіз наведених актів дає підстави стверджувати, що питання захисту прав споживачів фінансових, тим більше страхових послуг, та врегулювання страхових спорів не знаходяться в пріоритеті інтересів українського законодавця, щодо запровадження альтернативних способів захисту прав та законних інтересів страховиків, страхувальників, третіх осіб за договором страхування.

Приймаючи до уваги приписи абз.5 ч.1 розділу «Шляхи і способи розв'язання проблеми» Концепції захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг в Україні схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 року № 1026-р, державна політика у сфері захисту прав споживачів реалізується шляхом запровадження сучасної інфраструктури захисту прав споживачів з урахуванням практики країн Європейського Союзу (створення асоціацій захисту прав споживачів, запровадження інституту омбудсмена, іншого механізму альтернативного розгляду скарг та розв'язання спорів).

Вказане доводить необхідність запровадження інституту страхового омбудсмена в Україні з метою захисту прав та законних інтересів усіх учасників страхових правовідносин та врегулювання страхових спорів. Адже страхові послуги, які надаються страховиками (згідно ст.2 Закону України «Про страхування»), відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» – відносяться до небанківських фінансових послуг.

Слід відзначити, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містить інформацію про громадську спілку «Український страховий омбудсмен» (далі – УСО, ідентифікаційний код юридичної особи 39574807), засновниками якої є ТОВ «ФІНАНС-ЛАЙН» (код засновника: 38021781) та ТОВ «СКІФ-ІНВЕСТ» (код засновника: 35075881).

Вказана організація, створена, з метою захисту інтереси страхувальників безкоштовно для них. В Діяльності УСО існують обмеження. Вони стосуються:
1) суми страхових виплат (на перших етапах роботи розглядатимуться спори на суму, що не перевищує 50 тис. грн);
2) УСО приймає скарги від всіх автовласників, але гарантує позитивний результат в тому випадку, якщо страхова, про яку йде мова, є членом УСО. Клієнтам інших страховиків УСО обіцяна допомога в оформленні позовних заяв.

Як зазначають аналітики ринку, плюси для страховика очевидні: сам факт членства в УСО може стати якоюсь гарантією для потенційного страхувальника в тому, що виплата буде отримана в строк і без проблем. А значить, співпрацює з УСО страхова буде виглядати привабливіше на тлі конкурентів.

Мінуси – в тому, що страхова зобов’язується беззаперечно виконувати рішення омбудсмена з того чи іншого страхового випадку. Тобто повністю покластися на УСО як на третейського суддю. Стає зрозуміли, що правовий статус наявного на ринку суб'єкта господарювання - УСО, що надає вказані послуги не відповідає положенням і вимогам чинного законодавства України.

Правове становище страхового омбудсмена повинно корелюватися із Концепцією захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг в Україні. Адже така інституція як страховий омбудсмен, має на належному рівні забезпечувати врегулювання страхового спору альтернативним шляхом.

Страховики як фінансові установи мають спеціальні знання у своїй галузі, мають доступ до ресурсів своєї фінансової організації. Натомість їх клієнти (споживачі, треті особи), як правило, не мають безпосереднього досвіду використання конкретної фінансової (страхової) послуги. Саме тому такій особі потрібен відповідний орган (інституція), який має неупереджено і незалежно від такої страхової компанії, галузі загалом захищати інтереси споживача у спорі із страховиком, дієво та економічно ефективно (Ю. Б. Фогельсон).

Якщо розглядати страхового омбудсмена як інституцію, що здатна забезпечити альтернативне врегулювання страхових спорів, то виникає питання щодо форми організації такої інституції.

У світовій практиці активно використовуються різні альтернативні механізми врегулювання страхових спорів, які були б незалежні як від страхувальника (третьої особи), так і від страховика. На це вказується, безпосередньо, і доповідях Світового Банку, Рекомендаціях по захисту споживачів Організації економічного співробітництва і розвитку.

У всьому світі існує практика застосування альтернативних форм врегулювання правових конфліктів (Alternative Dispute Resolution, або ADR). Вони виступають як альтернатива по відношенню до офіційного правосуддя, до судової системи держави. Зростання популярності цих процедур в різних сферах правових відносин привели до існування різноманітних форм цих альтернативних процедур (П. Штепан).

На сьогодні існує досить велика кількість різновидів альтернативного врегулювання спорів, серед яких необхідно виділити наступні процедури:

• експертне визначення (висновок; англ. expert determination),
• переговори (negotiation),
• переговори за участю посередника (facilitated negotiation або facilitation),
• примирення (conciliation),
• посередництво (mediation),
• арбітраж (третейський розгляд),
• посередництво-арбітраж (med-arb),
• незалежне дозвіл (adjudication),
• міні-процес (mini-trial),
• встановлення обставин (fact finding),
• комісії з розгляду суперечок (dispute review boards),
• приватний суд (private judging),
• попередня незалежна оцінка (early neutral evaluation),
• «суд з безліччю дверей» (multi-door courthouse),
• досудове нарада щодо врегулювання спору (settlement conference),
• спрощений суд присяжних (summary jury trial) тощо (Х Ёдгоров).

Реалії страхового ринку України та страхової культури громадян, доводять необхідність запровадження практики ЄС при вирішенні питання про порядок та форму створення і функціонування страхового омбудсмена як інституції, що здатна забезпечити альтернативне врегулювання страхових спорів.

Варто звернути увагу, що 21 травня 2013 року Рада ЄС ухвалила Directive 2013/11/EU of the European Parliament and of the Council of 21.5.2013 on Alternative Dispute Resolution for Consumer Disputes and Amending Regulation no 2006/2004 and Directive 2009/22/EC (Directive on Consumer ADR - Директиву про альтернативне врегулювання споров) (далі - Директива 2013/11).

Імплементуючи відповідні положення Директиви 2013/11, держави ЄС повинні переконатися, що інформація про альтернативне врегулювання спорів надається споживачам в зрозумілій формі (ст. 5). Національні органи повинні складати списки таких організацій, які відповідають мінімальним вимогам, встановленим Директивою (ст. 20). Ці списки публікуються в Інтернеті, що по суті є офіційним підтвердженням відповідності перерахованих в них установ встановленим вимогам. Однак перш за все публікація таких списків має на меті інформування споживачів про компетентні установи альтернативного врегулювання спорів.

У науці міжнародного приватного права до вказаних проблем альтернативного врегулювання спорів додаються наступні:
1) суттєвим ускладненням є відсутність міжнародної юрисдикції у існуючих і новостворюваних організаціях альтернативного врегулювання спорів. Винятком є польський страховий омбудсмен, якому законом надано право виносити рішення, в тому числі проти іноземних компаній. Як правило, споживач змушений пред'являти претензію до іноземного страховика в країні місця знаходження останнього, тобто весь процес буде здійснюватися за кордоном;
2) внаслідок вищесказаного набуває актуальності мовна проблема (Р.С. Резник).

В якості останніх тенденцій в цій царині, слід відзначити, що з метою реалізації в Україні механізму альтернативного вирішення страхових спорів Агентство США з міжнародного розвитку виділило грантові кошти в розмірі 100 тис. дол. громадській організації «Інститут громадянських свобод» (далі – ІГО) на створення в Україні Офісу страхового примирителя, вказаний проект (далі – Офіс) покликаний допомагати споживачам врегульовувати спори зі страховками.

Проект передбачає створення Офісу вирішення спорів між споживачами та страховиками, добровільної домовленості між страховиками, з одного боку, та громадською організацією, з іншого, про погоджені канали комунікації та взаємодію під час вирішення спорів за надісланими до створеного офісу зверненнями споживачів.

Домовленість реалізується шляхом приєднання до Меморандуму про взаєморозуміння та співпрацю, в якому закріплені основні принципи та правила, за якими має відбуватись вирішення спорів, та зазначені першочергові дії сторін.

Меморандум є відкритим для приєднання страховими компаніями, що мають чинні ліцензії та здійснюють діяльність на роздрібному ринку страхових послуг.

Приєднання страхової компанії до Меморандуму про взаєморозуміння та співпрацю із Офісом страхового примирителя наддасть можливість у комунікаціях сторін знайти виважене рішення для учасників відповідних правовідносин. Вже найближчим часом споживачі послуг страхових компаній матимуть можливість звернутись до Офісу страхового примирителя.

Нажаль, звернутися до Офісу страхового примирителя може виключно фізична особа-споживач, з питань вирішення страхового спору, термін давності якого становить не більше одного року і вимоги щодо якого не перевищують 100 тис. грн. Передумовою подачі заявки на врегулювання спору є наявність попереднього звернення споживача із спірним питанням до страховика, за результатами розгляду якого споживачу було відмовлено або останнім не була отримана відповідь.

«Цей проект надасть можливість вирішити спір зі страховою компанією без звернення до суду - швидко, безкоштовно і професійно», - відзначає голова ГО «Інститут громадянських свобод».

Основною діяльністю Офісу страхового примирителя є розгляд звернень споживачів про вирішення спору зі страховою компанією, надання консультації та роз’яснень споживачам, рекомендацій страховим компаніям про шляхи вирішення спору, а також оприлюднення інформації щодо страхових кампаній, які приєднались до Меморандуму про взаєморозуміння та співпрацю, та кількісних показників щодо результатів вирішення спору в розрізі кожної страхової компанії.

За даними офіційного веб-порталу Офісу страхового примирителя, станом на 1 лютого 2020 року Меморандум про взаєморозуміння та співпрацю з Громадською організацією "Інститут Громадянських свобод" підписало три страхові компанії (ПрАТ УАСК «АСКА-ЖИТТЯ», ПрАТ СК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», ПрАТ СК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп»).

В якості висновку слід наголосити, що на даний час в Україні існує практична проблема із альтернативним врегулюванням страхових спорів. Як вірно зазначає Р. Ханик-Посполітак, на даний час законодавчо передбаченим механізмом альтернативного врегулювання спорів є лише третейське судочинство. Проте, як відомо, вирішувати спори щодо захисту прав споживачів вони не мають права.

Враховуючи вищезазначене та європейські прагнення України, слід більш інтенсивно працювати над законодавчим регулюванням створення та визначення форми діяльності страхового омбудсмена як інституції, що здатна забезпечити альтернативне врегулювання страхових спорів, які б базувалися на принципах, визначених в Директиві 2013/11.

На практиці залишаються невирішеними питання, що впливають на особливості функціонування системи альтернативного врегулювання спорів, в тому числі і страхових, в сучасних економіко-правових реаліях. Особливе питання викликає проблема правового становища страхового омбудсмена – як інституції, що здатна врегульовувати спір за участю суб'єктів страхових правовідносин і споживачів страхових послуг та третіх осіб. При цьому така інституція має врегульовувати спори які ініційовані, в тому числі, і страховиками по відношенню до страхувальників і третіх осіб за договором страхування, адже питання страхового шахрайства є вкрай актуальним на сьогодні.