АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРІВ НА ТОРГАХ (АУКЦІОНАХ)

  Із розвитком ринкових відносин в Україні укладення господарських договорів на торгах (аукціоні, конкурсі), тобто в умовах конкуренції їх учасників, увійшло в практику встановлення господарських відносин (в сфері приватизації, оренди землі, публічних закупівель тощо). Як спосіб примусової реалізації майна несправного боржника аукціонний продаж майна широко застосовується у відносинах банкрутства (Кодекс України з процедур банкрутства) та відносинах неплатоспроможності банків (Закон «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), при виконанні судових рішень (Закон «Про виконавче провадження»). Сьогодні практично будь-який договір може бути укладений на торгах, в тому числі електронних торгах, оскільки власник майна може на власний розсуд обирати спосіб укладення договору (традиційний по моделі «оферта-акцепт» або на торгах з метою виявлення найкращої цінової пропозиції), а у встановлених законом випадках – тільки на торгах. Цим зумовлюється численність нормативно-правових актів, якими врегульовано проведення торгів (аукціонів, конкурсів).

  Серед сучасних українських досліджень, присвячених тематиці торгів, можна, зокрема, виділити монографію Л.М. Долгополової «Укладення договорів на торгах» (2014 р.), монографію В.С. Мілаш «Перспективи модернізації договірних правовідносин у сфері господарювання» (2014 р.), в якій проаналізовано проведення торгів на прикладі державних закупівель та конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо об’єктів державної, комунальної власності та об’єктів, які належать Автономній Республіці Крим. Особливості конкурентного способу укладання господарських договорів було досліджено авторкою цієї статті в кандидатській дисертації «Господарський договір та способи його укладення» (1999 р.), окремих публікаціях та науково-практичних коментарях до Господарського кодексу України (2004, 2008, 2012).

  Не зважаючи на поширеність аукціонів в діловій практиці, сучасне законодавство України про торги, в тому числі щодо порядку укладення договорів за результатами проведених торгів, залишається несистематизованим. В ст. 185 Господарського кодексу України (далі – ГК) та ст. 650 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) містяться загальні норми відсильного характеру, відповідно до яких особливості укладення таких договорів визначаються нормативно-правовими актами, якими регулюється діяльність відповідних публічних торгів (ст. 185 ГК), актами цивільного законодавства (ст. 650 ЦК).

  Укладення договору на публічних торгах (аукціоні, конкурсі) – це нормативно закріплені взаємні дії сторін, що спрямовані на встановлення договірних відносин та визначення змісту договірного зобов’язання.

  За юридичною природою торги є сукупністю дій (юридичних фактів), які послідовно здійснюються організатором та учасниками торгів. Торги можуть бути організовані за вільним волевиявленням власника або примусові (реалізація заставного майна, реалізація майна у виконавчому провадженні, реалізація майна на митних аукціонах тощо). Окремо в літературі виділяються торги (аукціони), які проводяться на виконання вимог законодавства (насамперед, у випадках відчуження державного або комунального майна в процесі приватизації) і наявність яких обумовлюється потребою забезпечення реалізації публічних інтересів [1].

  Наприклад, важливою новелою Закону «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 р. є норма частини 1 ст. 15 про те, що об’єкти малої приватизації продаються виключно на електронних аукціонах. Частина 1 ст. 68 Кодексу України з процедур банкрутства визначає, що продаж майна боржника на аукціоні відбувається в електронній торговій системі. Аналіз різних законодавчих актів, якими передбачено проведення торгів, усталеної ділової практики, наукових джерел дає підстави визначити особливості проведення торгів (аукціонів) як конкурентного способу укладення договору, зокрема:

  1) конкуренція покупців при наявності одного продавця передбачає проведення процедури вибору організатором аукціону переможця торгів (аукціону) в порядку, встановленому відповідним нормативним актом або правилами організатора аукціону (в тому числі при його проведенні на електронних майданчиках);

  2) в багатьох випадках оформлення результатів торгів відповідним протоколом про визначення переможця та надання договору купівлі-продажу необхідної відповідно до закону письмової форми у вигляді єдиного документу не збігається в часі.

  В літературі стадії аукціонного продажу та їх кваліфікація визначаються неоднаково.

  На думку В.С. Мілаш, під час укладання договору з особою, яка є переможцем конкурсу з визначення приватного партнера у відносинах державно-приватного партнерства, права й обов’язки сторін виникають з юридичного складу, першим елементом якого є сповіщення про проведення конкурсу, другим – проведення конкурсу та визначення переможця; третім – укладення договору про державно-приватне партнерство[2].

  Як вважає Л.М. Долгополова, стадіями укладення договору на торгах є: 1) оголошення про проведення торгів, що є одностороннім правочином, одним із правових наслідків якого є запрошення робити оферти; 2) подання особами, які вирішили взяти участь у торгах, заявок, тобто оферт; 3) акцепт оферт учасника, який запропонував найкращі умови договору, шляхом підписання протоколу про результати торгів; 4) укладення договору між переможцем і власником майна [3].

  На наш погляд, укладання договорів за результатами торгів (аукціонів) відбувається в два етапи: 1) укладання попереднього договору; 2) укладання основного договору (купівлі-продажу, оренди тощо). При цьому укладання попереднього договору має:

- стадію оферти, яка починається з публікації інформації, що є запрошенням до оферти, адресованим невизначеному колу осіб, оферентами є всі особи, які виявили у встановленому порядку бажання взяти участь в аукціоні;

- стадію акцепту, тобто визначення за результатами торгів найкращої цінової пропозиції (в тому числі у випадку проведення редукціону) та визначення переможця торгів, що фіксується у протоколі торгів.

  Всі істотні умови попереднього договору, крім умови про ціну, визначаються умовами аукціону. Документами, що підтверджують факт укладення попереднього договору є заява покупця на участь в аукціоні, конкурсі, яка є офертою та складений належним чином протокол проведеного аукціону[4].

  Наведені позиції об’єднує те, що, як зазначають дослідники, укладення договору переможцем і власником майна, а точніше – надання договору необхідної письмової форми, не збігається у часі із фіксацією найкращої пропозиції у протоколі торгів. Тому складання у встановленому нормативними актами, які регулюють проведення окремих видів торгів, протоколу торгів є юридичним фактом, з яким пов’язується відповідні правові наслідки: після проведення аукціону та визначення переможця між продавцем майна та переможцем встановлюється правовий зв’язок у вигляді права переможця на підписання договору купівлі-продажу (надання договору необхідної письмової форми) та кореспондуючого йому обов’язку продавця майна (або іншої особи, яка є замовником торгів).

  Правова кваліфікація такого зв’язку може бути різною, зважаючи на відсутність відповідної вказівки законодавця. Визнання правового зв’язку між переможцем торгів та власником майна саме як попереднього договору, метою якого є укладання основного договору, в сучасній літературі оцінюється критично. Зокрема, зазначається, що «протокол про результати торгів відрізняється від попереднього договору, передбаченого ст. 635 ЦК, проте… слід визнати, що протокол, який складається за результатами торгів, має характер попереднього договору, адже має його головну ознаку: наявність у осіб, які його підписали, зобов’язання укласти основний договір» [5].

  За визначенням ч. 1 ст. 635 ЦК попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Відповідно до ч. 1 ст. 182 ГК за попереднім договором суб’єкт господарювання зобов’язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

  З цих визначень вбачається, що:

  - попередній договір не є майновим, з цього договору виникає спільний для контрагентів обов’язок – укласти в майбутньому договір на узгоджених умовах (хоча, в принципі, при укладенні основного договору сторони можуть за взаємною згодою визначити інші, відмінні, умови);

  - відповідне договірне зобов’язання, юридичною підставою виникнення якого є попередній договір, є організаційним (немайновим), тобто попередній договір не може передбачати передачу майна, його оплату тощо ;

  - термін «попередній» вказує лише на те, що за укладеним договором, має слідувати інший – основний – договір (наприклад, купівлі-продажу). Отже, необхідно розрізняти два договори між сторонами. Перший, вже укладений, встановлює зобов’язання укласти в майбутньому інший, основний договір, яким сторони мають на увазі встановити основне правовідношення. Саме цей головний договір має привести до тієї правової мети, заради якої встановлюються юридичні відносини між сторонами (наприклад, набуття права власності на квартиру). Попереднім договором лише робиться перший крок в цьому напрямку[6].

  Те, що правовідношення між переможцем торгів (аукціону) та продавцем/власником/уповноваженою особою[7] не є попереднім договором як таке, що не відповідає всім ознакам, визначеним в ст. 635 ЦК, принципі не може бути підставою для того, щоб не визнавати за таким правовідношенням характеру організаційного (немайнового) зобов’язання, яке за своєю сутністю є схожим із попереднім договором.

  Як відомо, сучасне договірне право не сприймає принципу numerus clausus: цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки (ч. 1 ст. 11 ЦК), господарські зобов’язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК). За відсутності загальних норм можна дискутувати про те, якого роду зобов’язання виникає між сторонами (переддоговірне, договірне), найкращим способом вирішення цієї дискусії було б заповнення законодавцем лакун у правовому регулюванні торгів (на рівні загальних норм). Але, незалежно від того, чи визнавати за аналогією закону попереднім договором відносини між переможцем торгів (аукціону) та продавцем, чи не визнавати їх як попередній договір, чи взагалі розуміти під цим якісь непоіменовані, унікальні правовідносини sui generis, можна впевнено констатувати таке. У процедурі торгів відбувається узгодження усіх істотних умов майбутнього договору того чи іншого виду через механізм конкурентного змагання між учасниками торгів (оферентами), найкраща оферта (переможця) акцептується продавцем, і фіксується відповідним протоколом. Ця сукупність юридично значущих дій свідчить про виникнення права переможця на укладення договору (надання договору необхідної форми), якому кореспондує відповідний обов’язок продавця. Після визначення переможця можливість узгодження будь-яких умов договору виключається. В суто практичному аспекті кваліфікація такого правовідношення як правовідношення певного виду не є визначальною при вирішенні відповідних спорів: зобов’язана сторона має виконати свій обов’язок, який виникає в силу закону та власних дій юридичного характеру, якими вона себе зв’язала, невиконання такого обов’язку є підставою для судового захисту порушеного права переможця торгів (аукціону).

  Разом з тим, треба звернути увагу на те, що спеціальними актами законодавства, які регулюють продаж майна на торгах (аукціоні), можуть бути встановлено особливості проведення відповідних торгів.

  Правові наслідки проведення торгів із визначенням їх переможця кваліфіковані в постанові Великої Палати Верховного Суду (далі – ВП ВС) від 23.10.2019 р. у справі № 922/3537/17: «За наслідками торгів визначаються і покупна ціна (яка запропонована переможцем), і особа покупця (яким є переможець торгів). Отже, моментом укладення договору купівлі-продажу є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту його пропозиції (частина друга статті 638 ЦК України). Протокол електронних торгів підписується організатором (пункт 2 розділу VIII Порядку) і є доказом укладення договору купівлі-продажу продавцем та переможцем торгів за ціною, визначеною у протоколі. Подальше оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Порядком не передбачене» (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі № 922/3537/17).

  Законом «Про виконавче провадження» передбачена реалізація майна, на яке звернено стягнення, шляхом електронних торгів (ст. 61). Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 р. № 2831/5, встановлено спеціальні правила проведення торгів, оформлення результатів електронних аукціонів, порядку розрахунків за придбане на електронному аукціоні майно та переходу права власності:

  - акт про проведений електронний аукціон є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством. У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з електронного аукціону, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведений електронний аукціон. (п. 8 Розділу Х Порядку);

 - у разі придбання рухомого майна акт про проведений електронний аукціон є підставою для отримання майна у зберігача. Зазначений акт підтверджує виникнення права власності у особи, що придбала рухоме майно (п.9 розділу Х).

  У зазначеній постанові у справі № 922/3537/17 ВП ВС аргументовано визначила юридичне значення протоколу, яким акцептовано пропозицію переможця, і ця позиція ВП ВС є релевантною для справ у спорах, пов’язаних із відчуженням майна на торгах відповідно до Закону «Про виконавче провадження», оскільки спеціальним законодавством, яке регулює продаж державним підприємством «СЕТАМ» арештованого майна, не передбачено укладання договору купівлі-продажу за результатами електронного аукціону саме як обов’язкового елементу торгів.

  Іншим прикладом можуть бути норми розділу V «Продаж майна в провадженні у справі про банкрутство» Кодексу України з процедур банкрутства, якими не передбачено підписання договору купівлі-продажу за результатами продажу майна на електронному аукціоні: придбане на аукціоні майно, майнове право передається, а право вимоги відступається покупцю після повної сплати запропонованої ним ціни, про передачу майна складається акт про придбання майна на аукціоні; протокол про проведення аукціону та акт про придбання майна на аукціоні є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та державної реєстрації права власності або іншого майнового права на нерухоме майно в порядку, передбаченому законодавством (ст. 87 Кодексу).

  Тому правова позиція, сформульована ВП ВС у постанові від 23.10.2019 р. у справі № 922/3537/17, має і більш загальне значення, оскільки точно кваліфікує момент визначення переможця торгів як момент акцепту його пропозиції, визначеною як найкраща, тому її важливо враховувати і при вирішенні інших спорів, що виникають між учасниками торгів, зокрема, для кваліфікації їх прав та обов’язків.

  Важливо, на наш погляд, визначитися із тим, чи виникає обов’язок укладення договору за результатами проведених торгів (аукціону) у обох сторін (переможця та продавця), і чи можливою є відмова від укладення договору у вигляді єдиного документу за результатами проведених торгів.

  Зокрема, Л.М. Долгополова вважає, що «виходячи із сутнісної характеристики конкурентного способу укладення договору при проведенні торгів, можна констатувати наявність у переможця торгів обов’язку укласти відповідний договір, якому кореспондує аналогічний зустрічний обов’язок організатора торгів або власника відповідного майна, майнового права». Відповідно, на думку авторки, можливим є використання такого способу, як спонукання укласти договір, для захисту права, порушеного внаслідок відмови учасника торгів (переможця або організатора) укласти відповідний договір[8], і спонукати до укладання такого договору в судовому порядку можна як переможця, так і продавця.

  Загальні положення ЦК про укладення договору на основі принципу свободи (ст. 627 ЦК) не дають відповіді на питання про те, яка особа є зобов’язаною укласти договір, як і загалом положення ст. 16 ЦК про способи захисту не передбачають можливості спонукання до укладення договору[9]. Втім, в одному з перших науково-практичних коментарів Цивільного кодексу було зазначено, що у випадку ухиляння переможця конкурсу від укладення договору організатор конкурсу може звернутися до суду із позовом про примусове укладення договору[10].

  У сфері господарських відносин відповідь на це питання дають загальні положення ГК про господарські договори. Відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

  У зв’язку з цим зауважимо, що, враховуючи юридичну значущість дій учасника торгів – переможця, як суто теоретично, так і з огляду на зміст норми ч. 3 ст. 182 ГК («У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку»), можна говорити про можливість укладення договору за результатами проведених торгів в судовому порядку. Водночас, аналіз законодавчих актів, якими врегульовано проведення торгів (аукціонів), не дає підстав для такого висновку. В цих законодавчих актах наслідки ухилення переможця від укладення договору визначаються імперативно. Наприклад, відповідно до ч. 6 ст. 15 Закону «Про приватизацію державного і комунального майна» у разі відмови переможця аукціону від підписання протоколу аукціону або від укладення договору купівлі-продажу об’єкта малої приватизації, що підтверджується відповідним актом: 1) переможець аукціону позбавляється права на участь у подальших аукціонах з продажу того самого об’єкта; 2) гарантійний внесок (сума коштів, що становить визначену у відсотках частину стартової ціни об’єкта приватизації, яка була внесена ним для забезпечення виконання його зобов’язання щодо участі в аукціоні у вигляді грошових коштів або банківської гарантії) переможцю аукціону не повертається і перераховується до відповідного бюджету. Такі ж наслідки передбачені ч. 4 ст. 19 цього Закону, яка регулює продаж об’єктів великої приватизації, і застосовуються не тільки щодо переможця аукціону, але й його кінцевого бенефіціара.

  Законодавством, яке регулює порядок виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків (Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положенням щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 № 388), встановлено порядок реалізації активів неплатоспроможного банку на аукціоні Зазначеним Положенням передбачено, що у разі відмови переможця відкритих торгів (аукціону) від укладання договору купівлі-продажу активу (майна), розрахунків або придбання активів (майна) банку, що ліквідується, організатор відкритих торгів (аукціону) перераховує банку (банкам), активи (майно) якого (яких) виставлялися для продажу, кошти у розмірі гарантійного внеску такого переможця відкритих торгів (аукціону); відповідні активи у встановленому порядку мають бути запропоновані до реалізовані повторно (пункти 4, 2 розділу VII Положення).

  Частиною 7 ст. 33 Закону «Про публічні закупівлі» у разі відмови переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі, зокрема, від підписання договору про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації/оголошення про проведення спрощеної закупівлі, неукладення договору про закупівлю з вини учасника або ненадання замовнику підписаного договору у строк, визначений цим Законом, замовник відхиляє тендерну пропозицію/пропозицію такого учасника, визначає переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі серед тих учасників, строк дії тендерної пропозиції яких ще не минув, та приймає рішення про намір укласти договір про закупівлю у порядку та на умовах, визначених цією статтею.

  Можна звернутися і до історії питання. Свого часу Вищий арбітражний суд України в інформаційному листі від № 01-8/500 від 25.04.2001 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна» зазначив: «Статтею 27 Закону та статтею 23 Закону про малу приватизацію [в редакції,чинній станом на 25.04.2001 р. - О.Б.] передбачено укладення між продавцем і покупцем договору купівлі-продажу об’єкта приватизації. Ці угоди як окрема юридична категорія угод мають назву «угоди приватизації» (стаття 27 Закону) і є особливими договорами купівлі-продажу державного майна, на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію. У разі ухилення однієї з сторін від укладення такого договору арбітражний суд вправі спонукати укласти цей договір лише продавця».

  Отже, наведені приклади свідчать про те, що законодавець, імперативно визначаючи наслідки ухилення переможця торгів (аукціону) від укладання відповідного договору, не передбачає можливості спонукання переможця торгів до укладення договору в судовому порядку. Цим, на наш погляд, законодавець віддає пріоритет саме найшвидшому досягненню публічно-значущих цілей відповідних законодавчих актів через механізми або повторних торгів, або визнання переможцем іншої особи, але не через судовий примус до укладення договору із переможцем, який ухиляється від оформлення договірних відносин.

  Що ж стосується продавця, то законодавець не передбачає підстав для відмови таких осіб від укладення договору (насамперед, це стосується органів державної влади, які виконують функції продавця майна, замовників, які здійснюють публічні закупівлі тощо). Поряд з цим за наявності порушень при проведенні торгів (аукціонів), самі торги можуть бути визнані недійсними або такими, що не відбулися.

  Стаття 20 ГК визначає установлення господарського правовідношення одним із способів захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. Можливість застосування такого способу захисту узгоджується і з положеннями ст. 187 ГК, відповідно до якої спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов’язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

  В механізмі правового регулювання господарських відносин стадія застосування заходів державного примусу судом у випадку порушення суб’єктивних прав та законних інтересів учасників договору є факультативною. Зокрема, вирішення господарськими судами переддоговірних спорів у випадках, встановлених законом, можна розглядати як форму судового регулювання господарських відносин, адже рішення господарського суду про укладення господарського договору є по суті владним актом, який замінює собою волевиявлення сторін зі спірних умов договору. Результат вирішення справи по суті знаходить офіційне закріплення в судовому рішенні, яке містить державно-владний та індивідуально-конкретний припис і ґрунтується на нормі права, що застосована судом[11].

  Рішення господарського суду з переддоговірного спору (про спонукання до укладення договору або щодо умов договірного зобов’язання), будучи обов’язковим для сторін, породжує правові наслідки, в тому числі й можливість вжиття заходів господарсько-правової відповідальності при ухиленні стороною від виконання рішення господарського суду.

  Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

  Враховуючи викладене вище, звернутися до суду із позовною вимогою про установлення правовідношення, такий спосіб захисту, має право саме переможець конкурсу, якщо тільки законом не буде прямо передбачено можливість такого примусу щодо переможця.

  Як свідчить судова практика, одним із питань, яке може виникати при розгляді переддоговірного спору щодо встановлення правовідношення, є формулювання позовної вимоги, причому це питання безпосередньо пов’язується із оцінкою ефективності способу захисту.

  Слід зазначити, що позов про встановлення правовідношення є позовом про перетворення і, на відміну від позову про присудження, судове рішення у переддоговірному спорі (за позовом про перетворення) не може бути примусово виконане виконавчою службою. Тому зафіксований у резолютивній частині проєкт договору по суті заповнює пустоту - відсутність договору у вигляді єдиного документу (на той випадок, якщо відповідач буде ухилятися від виконання судового рішення) і є тим документом, на підставі якого переможець торгів (аукціону) може реалізувати свої права за договором.

  Оскільки після визначення переможця торгів (аукціону) усі умови договору сторонами погоджені, при укладенні договору можливість включення до тексту договору, які не були включені в умови торгів (аукціону) в принципі виключається. Винятки можуть бути встановлені законодавцем, але вони повинні принципово ґрунтуватися на тому, що правове становище переможця не буде покращене, а додаткові обов’язки можуть бути включені до тексту договору винятково за його згодою. В протилежному випадку буде спотвореною сама ідея конкуренції учасників торгів.

  З огляду на це ефективним способом захисту права переможця на встановлення договірних відносин (укладення договору за підсумками аукціону) можна вважати позовну вимогу про визнання договору укладеним в редакції, запропонованій позивачем.

  Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб’єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов’язку зобов’язаною стороною… Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб’єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв’язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав» (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 905/2260/17).

  Частина перша статті 5 ГПК встановлює, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Стаття 5 ГПК доповнюється положеннями абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК, згідно з яким суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

  Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам[12].

  Як зазначено в постанові ВС від 18.09. 2020 р. у справі № 916/1423/18:

  - вимогу позивача про зобов’язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України (п.29);

  - Об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що реалізуючи визначене у статті 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, що не вимагає їх формулювання дослівно тими словосполученнями, які застосував законодавець у статті 16 ЦК України. Головним є змістовне наповнення обраного позивачем способу захисту, яке визначається судом з прийняттям до уваги його правових обґрунтувань (п. 43);

 - з правовою позицією про можливість надання судового захисту за позовною вимогою «про зобов’язання укласти договір у певній редакції» погодився Верховний Суд України у постанові №15/095 від 27.05.2015 у справі №924/1134/14, у випадку надання позивачем проєкту договору та якщо укладення такого договору є зобов’язанням відповідача в силу закону. Отже, правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові 10.10.2012 у справі №6-110цс12 була уточнена Верховним Судом України у зазначеній постанові у справі №924/1134/14 (п. 45).

  Підсумовуючи викладене, зазначимо таке.

 Визнання договору укладеним в редакції, запропонованій позивачем, є належним і ефективним способом захисту права позивача, який оскільки такий спосіб: 1) безпосередньо визначений законом - ст. 20 ГК; 2) відповідає характеру правопорушення - ухилення продавця від укладення договору, який є для нього обов’язковим в силу закону; 3) фіксація в резолютивній частині судового рішення змісту договору в редакції, запропонованій позивачем, надає йому можливість реалізувати свої права за цим договором та вимагати від іншої сторони належного виконання її обов’язків; 4) рішення суду як авторитетне підтвердження державою укладення договору надає покупцю можливість захищати свої права у випадку їх невизнання третіми особами (органами реєстрації, контрагентами тощо).

Юридичний журнал «Право України». 2022. №5. С. 21-36

[1] Мілаш В.С. Перспективи модернізації договірних правовідносин у сфері господарювання: монографія/ Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О.М. Бекетова. Х. : ХНУМГ, 2014. С. 148.

[2] Мілаш В.С. Перспективи модернізації договірних правовідносин у сфері господарювання: монографія/ Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О.М. Бекетова. Х. : ХНУМГ, 2014. С. 157.

[3] Долгополова Л.М. Укладення договорів на торгах: монографія. – Х.: Право, 2014. – С.102.

[4]Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 175, 187.

[5] Долгополова Л.М. Укладення договорів на торгах: монографія. – Х.: Право, 2014. – С.104.

[6]Новицкий И. Б., Лунц Л.А. Курс советского гражданского права. Государственное издательство юридической литературы. Общее учение об обязательстве. - М.: Юр. лит., 1950. - С.143, 144.

[7]Далі по тексту – продавець, під яким також буде розумітись і власник майна, і уповноважена особа.

[8] Долгополова Л.М. Укладення договорів на торгах: монографія. – Х.: Право, 2014. – С.148.

[9] В цій статті нами не розглядаються ситуації, коли в добровільних торгах (аукціоні) беруть участь винятково фізичні особи як продавці та покупці. За відсутності відповідних імперативних законодавчих приписів загального характеру питання укладення договорів на таких торгах мають регулюватися локальними нормативними актами торговельного майданчика, на якому проводяться добровільні торги.

[10] Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар/ за ред. розроб. проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина, 2004. – с. 767.

[11] Чечина Н.А. Избранные труды по гражданскому процесу. – СПб.: Издательский дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2004. – С. 301.

[12] Пункт 58 постанови ВП ВС від 22.10. 2019 р. у справі № 923/876/16. Подібні висновки сформульовані також, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340.